74. Природа – людина – суспільство: філософські аспекти взаємодії.

Важливою ознакою суспільства є його предметність, яка виявляється в двох основних формах:

1) Зв'язок суспільства і природи через її освоєння і включення в систему соціального людського буття. З цієї позиції суспільство виступає як підсистема об’єктивної реальності, частина універсаму що виражає єдність природно історичного процесу.

Спільне між природою та суспільством:

• реальність їх існування

• суспільство виникає і функціонує в середині природно космічного процесу тому суспільні явища так чи інакше узгоджуються із загально космічними законами

• між природою та суспільством відбувається постійний процес обміну речовиною, енергією та інформацією

Відмінності:

• в межах суспільного життя дія природних законів втрачає свою однозначність

• суспільні процеси і людина в них орієнтуються на вироблені нею цінності, смисли та мотиви що мають духовний характер

• темпи суспільних явищ поступово зростають і перевищують темпи природних змін

2) Другою формою предметності є культура в якій здійснюється процес становлення людської сутності, унікальності людського феномену, що виражає здатність людського зворотного впливу на природу.

75. Філософське розуміння суспільства.

Предметом соціальної філософії є сутність соціального життя як цілісності в усіх його проявах. Основне завдання соціальної філософії – це пізнання природи соціального, його складових, виявлення основних закономірностей розвитку соціуму та вироблення методологічних та практичних рекомендацій людської життєдіяльності.

Філософські принципи аналізу суспільства:

1) системності (виявлення структури цілісності і багатоманітності типів зв’язків, що існують в суспільному житті та аналіз їх взаємовпливу і взаємо визначеності).

2) Принцип розвитку (осягнення становлення соціуму, осмислення якісних змін, що відбуваються в в суспільстві через взаємозв’язок всіх факторів, що в ньому виявляються.

3) Принцип історизму (осмислення соціального буття в його часовому вимірі, конкретно історичних зв’язках і взаємообумовленостях.

4) Принцип предметності, яких характеризує взаємозв’язок різних підсистем суспільства.

Суспільство – це система історично визначених форм взаємодії і взаємовідносин між людьми, найзагальніша форма співбуття людей.

Соціум – суспільство як особливий тип процесів дійсності, що характеризується єдиною визначеністю всіх процесів і явищ які в ньому відбуваються.

Реальне функціонуванн суспільства дозволяє виділити такі його конкретні форми:

76. Суспільство як цілісна с-ма.

Суспільство – реальний процес життєдіяльності людей, що має історичний характер існує обєкт-

ивно незалежно від свідомості та волі людей. На думку Платона суспільство є обєднанням людей для задоволення своїх потреб і є засобом реалізації потреби людей одне в одному, за Арістотелем, воно є втіленням притаманого від народження соціального інстинкту людини, за Гегелем – як реальний процес житєдіяльності людей, що відбу-

вається завдяки втіленю в життя

77. Індивідуальне та соціальне в людському бутті: їх взаємозв’язок.

Кожна людина є індивідуальністю, тобто в кожної людини є свої власні погляди, переконання, світогляд, фізичні та духовні характеристики. Можливо саме це робить не подібними один на одного. Однак якщо індивід не буде належати певному соціуму (суспільству) то він може втратити всі свої орієнтири в житі. В суспільстві люди сприяють збереженню та відновленню життя один одного. Воно засноване на засадах соціальних норм у відповідності з вищими духовними орієнтаціями людей. Суспільство допомагає людині засвоїти досвід, ціності та норми.

Індивід – один, означає належність людини до людського роду, поєднання її фізичних, тілесних, психофізиологічних характеристик.

Індивідуальність – виступає як найбільш стійкий інваріант особи і разом з тим незавершений, оскільки характеризує неповторюваність, своєрідність людини, її ціністні орієнтації, ідеали, самобутність, унікальність.

Різноманітність індивідуальностей – суттєва умова і форма проояву суспільства.

Особа – стійка система соціально значучих рис, що характеризують індивіда як члена суспільства. Вона включає в себе сукупність соц. Речей і суспільних відносин, в які включається індивід.

Особистість виступає як динамічна відносно стійка і цілісна система інтелектуальних, соц.-культурних морально-вольових якостей людини виражених в індивідуальних особливрстях її свідомості і діяльності. Особистість виступає як форма поєднання індивідуального, неповторного і суспільно-людського. В особистості виражена міра цільності людини, її самоіндетифікація і здатності до самотворення.

78. Історичність буття суспільства.

Буття суспільства – філософська категорія, яка характеризує матеріальне життя суспільства. Під БС марксизм розуміє матеріальне життя суспільства, виробництво матеріальних благ та ті відносини в які люди вступають в процесі цього виробництва.

Стародавні філософи Конфуцій, Платон, Арістотель та ін., філософи Середньовіччя, ХІХ і ХХ ст, обгрунтовуючи причини винникнення соціуму (потреби, інстинкти, нерівність нахилів індивідів тощо), суть соціального, не спромоглися уявити суспільство як специфічне цілісне утворення. Відкривши характерні властивості: розподіл праці, відносини власності, моральні якості, філософи ототожнювали суспільство з державою, спільністю, народом. Засновники соціології Огюст Конт і Герберт Спенсер не говорять, що є суспільство. Аж до кінця ХХ ст. багато соціологів ототожнювали суспільство з біологічним організмом, особою, взаємодією тощо.Оригінальну спробу визначити суспільство здійснила марксистська філософія: показала суспільство як систему суспільних відносин між людьми, а суть людини – як соціальну якість, запрограмовану суспільством. Розглядаючи відношення Людина – Суспільство, як основне у соціальній філософії, неодноразово підкреслювали, що суспільство в такій же мірі створює людину, в якій людина створює суспільство. Стрункістю концепції людини і суспільства марксистьска філософія вплинула на сучасні концепції соціуму та соціального.

80. Проаналізуйте концепції періодизації та спрямованості історії.

Концепція спрямованостi історії ставить питання: куди йде людська iсторiя? Чи має вона вiдкриту або приховану мету? Чи має (або повинна мати) iсторiя визначений початок, а також — свiй кiнець? Частковим за обсягом, але не за значениям — елементом цієї проблеми постає питання про прогрес в історії. В iсторичному розглядi цiєї проблеми можна видiлити такi варiанти тлумачень спрямованостi iсторiї:

—Замкнений коловорот, тобто постiйне повернення iсторiї на вже пройденi шляхи (антична фiлософiя): у горизонтальнiй площинi, тобто без змiни рiвня того, що вiдбувається, — Гераклiт Ефеський, пiфагорiйцi, стоїки; у вертикальнiй площинi, тобто iз виходом на певнi вищi стани та iз подальшим поверненням до низших, початкових - Емпедокл, Демокрiт, Лукрецiй Кар.

— Лiнiйний варiант (прямування iсторiї у нескiнченнiсть, аде без суттєвих змiн): частково — iмператорський Рим, частково - Новий час та некласична фiлософiя.

—Завершении, але цiлеспрямованай процес: християнська середньовiчна фiлософiя, фiлософiя iсторiї Гегеля. При цьому варiантi вважалося, що iсторiя має мету, прямує до її здiйснення та завершення до досягнення такої мети.

—Iсторiя як процес, що прогресуе у варiантах: а) руху “по висхiднiй лiнiї” (Ф.Бекон, М.Ж.Кондорсе); б) у варiантi “збiльшення можливостей розвитку” (I.Г.Гердер, деякi течiї фiлософii ХХ ст., наприклад, технократичнi).

79. Проблема прогресу та сенсу історії.

Людська думка не може не прагнути знайти певну логіку, певну упорядкованість історії, тим більше, що певний порядок в історії інтуїтивно розпізнається. Очевидно, що історичний процес не є лише калейдоскопом, хаосом подій. В ньому можна виділити певні періоди і розвитку, певні типи суспільства. Жодне фактичне знання про минуле не дозволяє судити про історію в її цілісності. Історична наука, наприклад, не ставить перед собою таке завдання. Про історію людства не можна судити по історії окремих країн, народів, регіонів, навіть епох. Людська історія є принципово незавершеною. Знаходячись в середині незавершеного процесу, не знаючи його кінця, не маючи іншої системи для порівняння (бо людство — єдине і унікальне, іншого просто немає), не можна сказати, на якій стадії всесвітньої історії як цілого людство знаходиться. До того ж історичний процес, на відміну від природних явищ, є процесом людської діяльності і творчості, а результати творчості не можна однозначно передбачити.Таким чином, науково-теоретична відповідь на запитання про спрямованість історії в її цілісності неможлива, як неможливе і обгрунтування чи спростування історичного прогресу. Але це не означає, що таке питання виявляється марним, цілком вигаданим, воно просто не є питанням конкретної науки. Проблема спрямованості і сенсу історії — суто філософська проблема, яка має коріння в безпосередньому житті людей і саме там набуває особливого значення. Філософія розуміє історію не як сукупність категоричних подій і фактів, а як реальність, яка створюється людиною і має для неї значущість, цінність. Людина не може жити і творити без бачення перспективи свого теперішнього життя. А це передбачає певне ставлення до історії, визначення свого місця в ній. Саме в процесі безпосереднього життя людей створюється певний узагальнений образ історії. Історія набуває певного сенсу, коли люди ставлять питання: хто ми самі в історії?

81. Проаналізуйте світоглядні засади сучасної екологічної ситуації.

Слово екологія походить від грецьких „oikos”—оселя і “logos”—вчення.Впровадження у виробництво найновіших досягнень науки і техніки, поява

нових технологій, енергоджерел і матеріалів призвели

до революційних змін у житті суспільства. Людство вступило в епоху науковотехнічної революції,

що посилило антропогенний вплив на природу. З одного

боку, вдосконалення технолгій і наростання виробни-

цтва сприяють більш повному задоволенню потеб лю-

дей, раціональному використанню природних ресурсів, збільшенню виробництва продуктів харчування і т.ін. з іншого боку—забруднюється природнє середовище, знищуються ліси, посилюється ерозія грунтів, випадають кислотні дощі, зменшується озоновий шар Землі, погіршується стан здоров”я людей тощо.

Сучасна екологічна ситуація склалась стихійно в хо-

ді діяльності людей, спрямованої на задоволення їхніх пот-

реб. Людина досягла висот сучасної цивілізвції завдяки тому, що постійно змінювала природу у відповідності зі своїми цілями. Люди досягали цілей, на які розраховували, але одержували наслідки, яких не чекали.

Науково-технічна революця змінює стосунки люди-

ни з природою, створює нові умови її існування, помітно впливає на спосіб її життя і праці. Екологічне прогнозування стало необхідною умовою оптимізації про-

цесу взаємодії суспільства і природи. У сучасній екологіч-

ній ситуації важливо при оцінці економічної ефективно-

сті науково-технічного прогресу враховувати екологічні наслідки впровадження нової техніки, проводити омплексні екологоекономічні експертизи нової техніки. Такій експертизі мають підлягати не тільки створені техніка і технології, а й технічні ідеї, розробки, проекти нових технічних засобів.