76.Як співвідносяться поняття Розвиток Прогрес Регрес
Розвиток як філософська категорія — це процес самопросу-вання від нижчого (простого) до вищого (складного), що розкриває і реалізує внутрішні тенденції та сутність явищ, які ведуть до виникнення нового і зумовлюють будь-які зміни різноманітних форм матерії. Розвиток є імманентним (лат. immanentis — властивий, притаманний) процесом: перехід від нижчого до вищого виникає тому, що в нижчому в прихованому вигляді міститься тенденція, яка веде до вищого, а вище є розвитком нижчого. Будь-який окремий процес розвитку має початок і кінець, причому вже на початку в тенденції міститься завершеність розвитку. Такий процес називається циклом (грец. xvxkoq — коло). Поняття циклу розглядається як сукупність явищ, процесів, робіт, які створюють певну завершеність розвитку протягом певного відрізку часу, наприклад, виробничий цикл — повне коло робіт, виконання яких дає готову продукцію. Інноваційний цикл — коло інноваційних процесів, новин, нововведень, які реалізуються в системі певного технологічного укладу, забезпечуючи прогресивний розвиток суспільства. Завершеність одного циклу кладе початок новому, в якому можуть повторюватись деякі особливості першого. Для розвитку характерна спіралеподібна форма. Інноваційна спіраль — це крива, яка робить постійно зростаючі витки від якоїсь первісної точки десь на зорі людства. Ця спіраль розкручується без зупинки і тільки вперед і вже в XXI ст. підводить розвинені країни до віртуальної (лат. virtualis — можливий, такий, що може проявитись за певних умов) економіки, про яку ще мало відомо. Отже, усі процеси у світі, зокрема й економічні, підкоряються основним законам розвитку, діалектики як найбільш загальним законам будь-якого руху, будь-якого розвитку в усьому розмаїтті їх форм і в усій їх суперечності. Прогрес і Регрес (лат. progressus — рух уперед, розвиток; regressus — зворотний рух) — категорії, за допомогою яких осягається проблема історичного поступу. Під прогресом зазвичай розуміють сходження вгору, рух уперед, під регресом — рух по низхідній. Однак ці абстрактні визначення малопродуктивні при їх застосуванні до пізнання історичних змін. Такі зміни надто багатопланові, щоб однозначно інтерпретувати їх як прогрес або регрес. Розглядаючи суспільство як систему, можна твердити про зростання рівня його самоорганізації і в цьому розумінні про його сходження до досконаліших форм, принаймні про нарощування її багатоманітності: поряд із рабовласницькою, феодальною організацією економіки з'являється капіталістична, традиційне суспільство існує поряд із виниклим індустріальним, багатоваріантно видозмінюються політичні режими і т. п.
Прогресує також технічна база суспільства: вдосконалюються знаряддя праці, збагачуються технології, розвиваються навички, вміння; індустріальне підґрунтя суспільства стає могутнішим, зокрема й щодо можливості використання природних ресурсів. Однак ці прогресивні зрушення надто суперечливі не лише тому, що завжди
містять регресивні моменти (напр., ремісник середньовіччя універсальніший і більш вправний виробник, ніж робітник машинного виробництва), а й тому, що вдосконалення знарядь праці не є явищем, однозначно позитивним для розвитку людини. Людство від них не стає щасливішим, а ігнорувати цей показник при визначенні прогресу — означає не з'ясувати його суті. Пошук критерію прогресу є найскладнішою процедурою його визначення. Показником розвитку технічної та економічної сфер якоюсь мірою можна визнати рівень продуктивних сил, але хибною є абсолютизація виробничої основи і піднесення її до рангу мірила суспільного розвитку; вона властива, як і визнання абсолютності прогресу суспільства, суспільній свідомості цивілізації певного типу, а саме індустріальній у період її становлення.
Однолінійне сходження від простого до складного, від менш до більш досконалого — надто спрощене розуміння суспільних зрушень. Проблема спрямованості історії — завжди відкрите філософське питання. На цьому етапі її осягнення можна зробити висновок: технічний прогрес, досягнутий нині людством, потребує переорієнтації, спрямування подальшого історичного розвитку шляхом удосконалення форм організації суспільного життя і насамперед пошуку консенсусу в межах їх розмаїття. Подальша історія людства неможлива без духовного вдосконалення, яке має два чітко окреслені спрямування: збереження і збагачення духовних надбань, сходження яких вимірюється досягненням діалогу між ними, а також нарощування багатоманітності духовних реалізацій індивідів та їх взаємоузгоджених дій.
Отже, збереження історичного поступу, яке не позначається більше категорією прогресу, можливе на шляху пошуку консенсусних форм існування урізноманітнених індивідів і соціальних форм.
77.Який зміст ми вкладаємо в поняття розвиток?З якими поняття він співвідноситься???
Розвиток — це такий рух (взаємодія), при якому відбувається не просто зміна вже існуючих якостей, станів якої-небудь системи, а виникають нові властивості, нова якість (сутність чого-небудь), що раніше не існувала. За своїм характером розвиток є закономірним та направленим процесом змін матеріальних та ідеальних об'єктів.
Традиційно виділяють два типи розвитку:
1. Розвиток в рамках однієї форми руху матерії (наприклад, поява нових ознак у тварин, рослин і т.п.).
2. Розвиток, за якого відбувається перехід від однієї форми руху матерії, від одного рівня її структурної організації, до іншої, більш високої (наприклад, виникнення органічної природи з неорганічної).
Процес розвитку, його характер та направленість розглядаються через категорії "прогрес" і "регрес", які є співвідносними поняттями, що представляють собою сукупність уявлень, оцінок. Вони є критеріями (мірилами) розвитку, показують його направленість.
В найбільш простій формі прогрес визначається як такий розвиток в наслідок якого виникає перехід від простого до складного, від нижчого до вищого. Однак, поняття "просте" і "складне", "вище" і "нижче" можуть бути пояснені лише одне через одне і, крім того, вони не мають строгого наукового змісту. В більшій мірі це терміни побутової мови, її смислів.
Необхідно прийняти до уваги й те, що складність і простота часто не можуть виступати критеріями для визначення прогресивності або регресивності в розвитку. Збільшення складності в організації системи часто веде до втрати ефективності її функціонування, а спрощення, навпаки — до підвищення надійності, посиленню потенціалу подальшого розвитку.
Прогрес, (і розвиток у вузькому значенні слова) це така зміна властивостей якої-небудь системи, за якої відбувається збільшення функціональних властивостей, підвищення ефективності функціонування, збільшується незалежність існування від впливу зовнішніх факторів. Прогресивний розвиток характеризує також і те, що при ньому відбувається збереження та накопичення потенціалу, можливостей подальшого розвитку.
Регресивні зміни — це зворотній процес. Регресивними явищами визнаються ті, при яких відбувається деградація, зниження рівня організованості та ефективності функціонування, втрачається здатність до здійснення того, що було можливим (наприклад, в результаті старіння організму людина втрачає можливості робити те, що вона могла робити в молодому віці).
Для регресу характерним є наростання залежності від впливу зовнішніх факторів довколишнього середовища. Регресивну направленість в розвитку відзначає втрата потенціалу, можливостей для подальших змін, (наприклад, еволюції). Так, наприклад, у світі живої природи, регрес нерідко проявляється у вузькоспеціалізованому пристосуванні до умов довколишнього середовища.
З якими поняттями співвідноситься Див. питання 76.