20. Охарактеризуйте вплив філософії античності на формування світоглядних позицій доби Середньовіччя та Відродження.

Антична філософія: Основна проблема:пошук першооснови всьго сущого, зародилась в умовах становлення рабовласницьких відносин, встановлення демократичного ладу, що давало індивіду можливості для розвитку і для свободи філософув. Основною рисою виступав космоцентризм.

Демокріт намагаючись примирити позиції Геракліда і Парменіда, розробляє атомістичну теорію. В ній першоначалами є атоми і порожнеча, суперечність між якими і робить можливість руху. Д. розвиває теорію пізнання – матеріалістична позиція. Першоосновою світу за Платоном: світ ідей або ейдосів; процес пізнання як згадування душі про світ ідей; основною творчою силою є джерело руху.

Арістотель висунув ідеї натурфілософії. А. Визнавав 4 принципи сущого:форму, матерію, спонукальну причину і мету.

Якщо антична філософія зародилася в надрах рабовласництва, то особливості середньовіччя зумовленні пануванням феодальних відносин.Філ. Сер. була підпорядкована релігії.Отже, у звязку із загальним світоглядним переворотом серю віків філ. проблемає”Людина-світ” видозмінюється у відношенні “Бог-людина”

Відродження виступає як відродження культури, способу життя і мислення античності.Проте Сер. культура не заперечувала надбань Античності.В умовах феодалізму філософи розвивали філ. вчення Платона чи Арістотеля.Відродження стало продуктом розвитку культури Сер. віків, і тому несе в собі риси, що не були властиві Античності.

21. Основні риси і особливості середньовічної філософії.

Ф С. охоплює тривалий період – від розпаду Римської імперії до епохи Відродження. Раннє С. (5ст) хар-зується становл христ догматики в умовах формування європейських держав, що виникли на уламках Римської імперії. Зріле С. пов'язане зі становленням феодалізму, який у якості своєї ідеологічної основи використовує розвинуте у ранньому С. християнство, уточнюючи та поглиблюючи деталі цього світогляду відповідно до власних вимог. Осн риса фС. – теоцентризм, теїзм (визнання Бога жерелом всього сущого). Основними проблемами були: проблема Бога, проблема Бог-людина, Бог-світ, віра і розум, проблема універсалій, співвідношення ф і реліг, проблеми онтології, гнесеології, логіки і антропології. На формув ф С. вплинули ф Платона, неоплатоніків, в період зрілої схоластики – ф Арістотеля. Ідеологічна орієнтація більшості філософських сис-м С. диктувалася основними догматами християнства, насамперед догматом про особистісну форму Бога-творця, яка радикально заперечувала атомістичні доктрини античності. Розробка її пов'язана з іменем Св. Августина і догматом про створення Богом світу з “нічого”, яким припускалась обмеежність світу в часі, початок і кінець світу. Августин сформул осн засади теології, сформулювавши тлумачення Бога, людини, процесу пізнання та історії. Ф була проголошена “служницею богослов'я” і повинна була використовувати міць свого раціонального апарату для підтвердження догматів християнства. Ця ф одержала назву “схоластика” – тип реліг ф, що підпорядкований богослов'ю, формальго-логічна раціональна сис-матизац христ думки.

22.Основні риси і проблем філософії Відродження.

XV-XVI ст. в історії філософської думки прийнято називати епохою Відродження, Ренесансу (періоду відродження античної культури). Період Відродження на перше місце ставить Платона, а не Арістотеля. На формування філософії Відродження, безперечно, мали суттєвий вплив також передові тенденції в середньовічній філософії взагалі (номіналізм, раціоналістичні та емпіричні тенденції). Передумовами розвиткові ф В. сприяли великі відкриття та винаходи (напр геліоцентризм Коперніка). Філос мислення цього періоду прийнято називати антропоцентричним, в центрі уваги якого була людина. Звідси — хар-рна риса світогляду В.: орієнтація на мистецтво. В. — епоха художн-естет. Саме людина з й тілесністю почуття вперше в епоху Відродження усвідомлюється і змальовується такою, якою вона є насправді: як вища цінність і онтологічна реальність. Форм нова самосвідомість людини, її акт життєва позиція, з'являється відчуття особистої сили та таланту. Ідеалом людини епохи Відродження є її різнобічна діяльність. Метою життя виступає тепер творчість, пізнання, служіння людям, суспільству. Отже, однією з характерних рис епохи Відродження є також її гуманізм. Бог дав людині свободу волі, вона сама має вирішити свою долю, визначити своє місце у світі. Людина не просто природна істота, вона творець самої себе і цим відрізняється від решти природних істот. Людина стає хазяїном природи внаслідок усвідомлення себе творцем власного життя та волі. Такої сили і такої влади своєї над усім сущим не знала ні антична, ні середньовічна людина. Ф В. заперечує тлумачення природи як начала несамостійного, природа трактується пантеїстичне (пантїзм - всебожжя).

23. Утвердження основ класичного типу раціональності у філософії Нового часу (хуіі-хуііі ст.)

Новий час, розпочався у 17ст, став епохою утвердження і поступової перемоги капіталізму, як нового способу виробництва, епохою швидкого розвитку науки і техніки. Під впливом таких точних наук, як механіка і математика, у філософії затвердився механіцизм. У рамках цього типу світогляду природа розглядалася, як величезний механізм, а людина, як ініціативний і діяльний працівник. Основна тема філософії Нового часу - тема пізнання. Склалися два великих плини : емпіризм і раціоналізм, що по-різному трактували джерела і природу людського знання.

Прихильники емпіризму (Бекон, Гоббс, Локк) стверджували, що основним джерелом достовірного знання про світ є відчуття і досвід людини. Прихильники раціоналізму вважали, що основним джерелом достовірного знання є знання (Декарт, Спиноза, Лейбниц). Засновником раціоналізму вважається Декарт - автор виразу «піддавай усі сумніву». Поряд з позитивною оцінкою можливостей пізнання, у 17 столітті відроджується і філософський агностицизм, що заперечував можливість пізнання світу людиною. Він проявив себе у творчості Беркли і Юма, які думали, що людина пізнає всього лише світ явищ, але не здатна проникнути до глибину речей, дійти до пізнання законів навколишньої природи.

Пантеїстичну спрямованість мали погляди Спинозы, що стверджував , що природа є причина самої себе і всіх процесів, що протікають у ній. Бог не стоїть над природою, а є її внутрішньою причиною. Знання досягаються розумом це є першою умовою вільної діяльності людини.

24. Проблема пізнання і субстанції в філософії хуіі ст.

Субстанція – це поняття для визначення внутрішньої єдності і багатоманітності конкретних речей, подій, явищ. У 17 ст. гостро постала проблема субстанції. Цю проблему розробляли у своїх вченнях Спіноза та Лейбніц. Спіноза учив, що існує лише одна субстанція - природа, яка є причиною самої себе. Природа є з однієї сторони природою що діє, а з ін. - природою створеної. Він утотожнюючи природу і Бога, С. заперечує існування. надприродного істоти, розчиняє бога в природі і тим самим обґрунтовує материалист. розуміння природи. Обґрунтовує важливе розходження між сутністю й існуванням. Буття бога (або субст) може бути доведено, тобто існування бога м.б. виведено з поняття про сутності бога (природи). Буття субст. одночасно і необхідне і вільне, тому що не існує ніякої причини, яка спонукала б субст до дії, крім її власної сутності. Прир. існує сама по собі, незалежно від розуму і поза розумом. Нескінченний розум міг би осягнути безкінечність субст. у всіх її видах і аспектах. Але наш розум не нескінченний. Тому він осягає існування субстанції як нескінченну лише в 2 аспектах: як протяжність і як мислення. ( атрибути субстанції). Людин - частина природи. Лейбниц розвиває навчання про буття у формі навчання про субстанцію. Будь-яка річ - субстанція, відповідно число субст. нескінченно. Кожна субст є одиниця буття або монада. Монада - духовна одиниця буття, духовний атом. Завдяки монадам матерія володіє здатністю вічного саморуху. Як субстанції монади незалежні одна від одної. Між ними немає физичної взаємодії.

26.Пробл методу пізн у філ поглядах Бекон, Декарта.

Бекон-розробив емпірично-дедуктивний метод, яким він виражав думку про те, що істинне пізнання повинно опиратись на почуття і досвід в основі якого лежить темперамент.

Декарт.-розробляє раціоналістично-дедуктивний метод(розум- основа пізнання діяльності людини).Розробляючи цей метод він виходить з аксіоми:”Я мислю, отже я існую”.Він розробив метод сумніву, 4 правила раціонального пізнання. Ще однією проблемою була проблема субстанції.

Даний вислів належить представнику раціоналізму Нового часу Р.Декарту. Як відомо раціоналізм – це філос. напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення, на відміну від емпіризму, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід. Дійсно для Декарта вихідною основою пізнання була діяльність розуму, оскільки за допомогою відчуттів людина сприймає світ залежно від обставин, а методом пізнання – дедукція. Декарт ствержував, що стихійно набуті знання є ненадійними. Наукові знання повинні бути надійними, тому вони не можуть виникнути стихійно. Тобто потрібно перейти від стихійного здобуття знань до їх свідомого продуквання. За Декартом ми можемо крок за кроком заперечувати все, що ми знаємо, хоча б тому, що стихійно набуті знаня із неминучісттю є непевними та неповними; здавалось під критичним поглядом все стає хитким, проте, врешті, сам сумнів приводить нас до дечого безсумнівного. Декарт пояснює це так: я можу сумніватись в усьому, проте не в тому, що я сумніваюсь, а коли я сумніваюсь, я мислю; звідци випливає знаменита фраза «Мислю, отже існую».

Засновником емпіризму був англ філософ Френсіс Бекон, який основні свої ідеї висловив у працях "Новий органон" і "Про гідність та примноження наук". Головне завдання філософії Ф.Б визначає як пізнання природи і оволодіння її силами, а для цього необхідно розробити відповідний метод, який би найкоротшим шляхом вів до істини, правильно орієнтував пізнавальну і практичну діяльність людини, максимально збільшуючи її ефективність. Проте для сприйняття нового методу необхідна значна підготовча робота , яка б ліквідувала причини, що затримують пізнавальний прогрес. Новий метод може зустріти на своєму шляху багато перешкод, хибних уявлень, забобонів, які, наче примари, відволікають пізнання від істини.

25. Що означають поняття „теїзм”, „деїзм”, „пантеїзм” і як вони співвідносяться між собою? Назвіть філософів, які представляють ці позиції.

Деїзм – реліг.-філос. вчення, що визн. Бога першопричиною світу, але заперечує його втручання в явища природи та в хід сусп. подій. Отримав поширення в епоху Просвітництва, зіграв важливу роль у розвитку свободи мислення у 17-18ст. Теїзм – реліг. світогляд, в осн. якого лежить розум. Бога як особи, що створила світ і втручається в його події. Визнання потойбічного Бога відрізняє теїзм від патеїзма, визнання неперервності активності бога – від деїзма. Термін введений у 18 ст. Пантеїзм – філ.-реліг. вчення, за яким Бог є безособовим началом, розмитим по всій природі, тотожним з нею або з її субстанцією. Пантеїстичні тенденції проявляються в єретичній містиці Середньовіччя, хар-не для ф Відродження, та ф Спінози, що ототожнював поняття Бог та природа. П. неодноразово виступав як форма переходу від теїзму до матеріалізму. Для Гёте та класичного німецького ідеалізму він був зброєю для боротьби з ортодоксальним теїзмом і механіцизмом франц матеріалізму.

27. Основні риси філософії Просвітництва.

Осн. дивіз: „Пізнай та довіряй знанням”, що х-зує увагу та довіру до розуму не тільки стосовно наукового пізнання, а й вироблення шляхів і засобів приведення суспільства у відповідність з вимогами розуму. Друга риса – антропоцентризм, що суттєво відрізняється від антропоцентризму відродження. Людина розглядається як істота колективна та має підпорядковуватись висунутим до них вимогам. Людина розгл як машина, механізм. Третя: Заперечення свободи людини, бо вона підкоряється причинно-наслідковим зв’язкам, що існують в природі. Детеологізація світоглядних засад сусп. життя, яка мала 2 форми: критика релігійного фанатизму, розриву, невідповідності пропагуючих норм, та їх виконанням у вищих колах. Атеїзм – відкидання релігійного світогляду(Гельвецій, Гольбах) Розробка с-ми механістичного матеріалізму. Намагання створити цілісний матеріаліст. світогляд, опираючись на розвиток всіх природознавчих наук. Основні складові: 1) світ існує об’єктивно, він матеріальний; 2) основним атрибутом матерії є рух. Гальбах казав: матерія – це все те, що якось діє на наші відчуття ; 3) відчуття і свідомість – власність високоорганізованої матерії; 4) розробляли проблему пізнання і прагнули подолати однобокість, протиставлення емпіризму та раціоналізму. Розглядаючи проблему співвіднош. причинності та свободи, вони певною мірою абсолютизували принцип причинності і запереч. випадковість. 5) деїзм – оперують причинами першопоштовху, людина розгляд. як істота природна і механічна і тому її вчинки обумовлені або природними причинами і середовищем, що її оточує або політ. устроєм та законодавством. Тому важливу роль повинно відігравати законодавство.