56.Пізнання як процес. Назвіть основні закономірності процесу пізнання.

Процес пізнання – це діалектична взаємодія рівнів та форм пізнання. Основними рівнями є чуттєвий і раціональний рівні пізнання.

Пізнання є процесом ідеального освоєння реального світу. Реалізуючись у ході відображення його свідомістю, пізнавальний процес постає принципово творчим відображенням об’єктивної реальності, оскільки його результатом не є створення ідеальної копії наявного стану речей, “повторення” в ідеальній формі того, що є. Таким чином, пізнання відображає не тільки дійсно існуючі (або тіщо дійсно існували) предмети, процеси і явища, але й усіх їх можливі модифікації. Інакше кажучи пізнання вілображає загальне.

Отже, пізнавальний процес відображає не саму реальність як таку, а “конструктивні схеми” речей і процесів, що складають її, і тому відображає не тільки “здійснені” варіанти цих “схем” (дійсність, наявний стан речей), але й одночасно і всю сукупність нездійснених варіантів, тобто можливості. Щоб реалізуватись у практиці, можливості повинні бути зафіксовані у всьому своєму розмаїтті, проаналізовані з точки зору їх відповідності інтересам людини, щоб на цій основі зробити вибір саме тих можливостей, які цим інтересам відповідають, і після цього запропоновані практиці (як мета, що визначає спосіб діяння). Таке відображення реалізується завдяки мові. Саме в ній можливості набувають статусу своєрідного “чуттєвого”, (у субстраті звуків усної чи знаків письмової мови) існування.

57. Особливості чуттєвого та раціонального пізнання та їх роль у формуванні системи знань.

Процес пізнання – це діалектична взаємодія рівнів та форм пізнання. Основними рівнями є чуттєвий і аціональний рівні пізнання, а форми: чуттєвого рівня пізнання та мислення.

Діалектика чуттєвого і раціонального полягає в тому, що: 1) вони визначаються практикою;

2) вони взаємо доповнювані і переходять один в інший;

3) постійно відтворювана суперечність між чуттєвим і раціональним і необхідність її вирішити – внутрішні фактори її розвитку.

Раціональне мислення – це функціонування відповідних знань, здатних відображати те, що недоступне органам чуття. Чуттєве містить в собі образи, які дають нам наші органи чуття. Основні форми чуттєвого пізнання – відчуття, сприйняття й уявлення. Увідчуттях кожен з органів чуття відображає окремі властивості речей. Сприйняття – це відображення властивостей предмета, взятого як ціле. Уявлення – наочний цілісний образ речі, що виникає на основі уяви і минулого чуттєвого досвіду, який зберігається і відтворюється в памяті узагальнено.

Людське пізнання в цілому – це єдність чуттєвого і раціонального моментів. Чуттєве пізнання незалежно від логічного існує лише на ранніх ступенях становлення людства або у дитини, яка ще не володіє мовою. Люди ставлять перед собою певні завдання і тлумачать результати пізнання на рівні раціонального мислення, а потрібну інформацію дістають за допомогою органів чуття і приладів. Зв'язок чуттєвого і раціонального проявляється також у тому, що потрапивши на недоступні органам чуття рівні реальності, абстрактне мислення знову заперечує перехід до практики, тобто створює образи-проекти, які можуть бути реалізовані в практичній діяльності.

58. Пізнання і теорія істини.

Проблема відповідності знань об’єктивні реальності відома в ф-ї як проблема істини. Питання про те, що таке істина, по суті є питання про те, в якому відношенні перебуває наше знання до зовн. світу, як встановлюється й перетворюється відповідність знань і об’єктивної реальності. Ще Кант сказав, що виявлення об’єктивного критерію істинності знання становить центральне завдання ф-ї. Істинне знання, як і сам об’єктивний світ розвивається за законами діалектики. Отже й об’єктивна істина перебуває в стані постійного розвитку. Форма виявлення об’єктивної істини, яка завжди залежить від даного рівня знання, наз. відносною істиною. А чи можна досягти істини абсолютної? Абсолютна істина існує, але лише як та межа, до якої прагне людське пізнання. Кожна відносна істина – лише сходинка, яка наближає нас до істини абсолютної.

59. Наука як соціально-культурний феномен.

Наука – це особлива сфера суспільного життя в якій здійснюється соціально-організована діяльність по виробництву, поширенню і реалізації знань. Основними властивостями наукового пізнання є: об’єктивність, доказовість, проблемність, перевірюваність, загально значимість.

Ознаки науки:

1) наявність узагальненого систематизованого та достовірного знання, що виражає суттєві зв’язки предметної галузі, що пізнаються;

2) наявність методологічно-операціної складової системи знань;

3) наявність наукової мови з закріпленням її змісту;

4) категоріальний зміст знання;

5) наявність вихідних принципів та аксіом загально філософського змісту;

6) задоволення певних соціальних проблем людини.

В суспільстві наука постає як: сукупність знань як спеціальна пізнавальна діяльність, як сукупність соціальних організацій та інститутів, що забезпечують цю діяльність. Філософія науки складається в другій половині 19ст. і оформлюються в цілісну ссистему в 20 ст., що перш за все пов’язана здіяльністю різних шкіл позитивізму та аналітичної філософії. Філософія науки це розділ філософії, що вивчає феномен науки узагальнено розроблене в різних філософських напрямках. В рамках філософії науки взаємодіють: сцієнтизм та антисцієнтизм та розглядаються різні рівні раціонального.

60. Форми і методи наукового пізнання.

Форми та методи наукового пізнання.

62. Розкрийте суть і співвідношення понять „парадигма”, „наукова революція”.

Нукова револ. це зміна парадигм, “меможна пояснити в рамках парадигми” – Кун. Іде пошук нової парадигми Кун вважає всі парадигми непорівненими це бурхливий динамічний розвиток науки. Вона приводить до того що наука стає провідною силою суспільного розвитку (безпосередньо продуктивною силою). Здійснюється ускладнення структуки науки, формується потреба в комплексному підході. Інтернаціональна – необмежена межами країни але нрозвиваєть-

ся. Паридигма – сокупність теоретичних і методологічних ознак. Являється основою вибору проблем. і моделю дя вирішення дослідних задач ввів поняття Кун, згід з яким – це “ст-

руктура наукових революцій”

61. Наука та основні закономірності її розвитку.

Наука –це особлива сфера сусп. Життя, в якій здійснюється соц. Організована діяльність по виробництву, поширенню і реалізаціїї знань. Від ін. видів знання наукове відрізняє такі його властивості: обєктивність, доказовість, системність, проблемність повідомлюваність, перевірюваність.За обєктом дослідження виділяють природничі, технічні, гуманітарні науки.

Закономірності розвитку:

1) Спадковість.

2) Орієнтація на нагромадження знань.

3) Удосконалення методів пізнання і перевірки істиності знання.

4) Рух до диференціації та інтеграції знань

Характерною рисою розв. Науки є зміцнення звязків між різними галузями наукового знання та формування нових на базі уже існуючих.

63. Охарактеризуйте зміст і особливості основних типів раціональності.

Раціоналізм (від лат. «раціо» — розум) вважає розум, думку вищим ступенем в системі філософських цінностей, основою пізнання та діяння людини. Достовірне знання не може бути виведеним з досвіду. Воно може бути виведене тільки із самого розуму.

Раціоналісти джерелом і критерієм достовірного знання вважали розум. Ідеї та принципи розуму закладені, на їх думку, у загальних поняттях, у правилах логіки і в законах математики. Філософи-раціоналісти ХVII ст виходили, основним чином, з математичного знання. Саме воно, на їх думку, гарантує необхідність, універсальність наукових знань. З результатом чуттєво-досвідного знання можна сперечатися, тоді як “залізні” закони логіки і математики доводять абсолютно переконливо і тому повинні бути покладені в основу науки. Стверджуючи, що логіка людського мислення, принципи розуму однакові у всіх людей, філософи-раціоналісти Нового часу проголошували існування так званих “природжених ідей”, потенцій і задатків мислення, незалежних від чуттєвого досвіду.

Засновником раціоналістичного напряму в теорії пізнання Нового часу став французький філософ і математик Рене Декарт, а його найбільш видатними послідовниками –

голландський філософ Б. Спіноза і німецький філософ Г. Лейбніц .

Першу і вихідну визначеність будь-якої філософії Декарт вбачав у визначеності свідомості, мислення. ілософствування як мислення має починатися із самого себе. Вимогу такого початку він виражає аксіомою: «У всьому належить сумніватися». Пошук істини передбачає сумнів. Ми можемо сумніватися будь-чому