47. Діалектика як вчення про розвиток.

Діалектика - це один з методів філософії, згідно з яким будь-яке явище перебуває у процесі зміни, розвитку, в ос­нові якого — взаємодія (боротьба) протилежностей. Він найпоширеніший серед філософських методів. Термін по­ходить від давньогрецького dialektike — мистецтво вести бесіду, полеміку, діалог. Все це давні греки розглядали діалог (зіткнення різних, навіть протилежних думок) як плідний спосіб досягнення істини. А сам термін змінював свій зміст, але з часів Гегеля за ним міцно закріпилося значення філософського методу, який визнає єдність протилежнос­тей, розглядає поняття і предмети в розвитку Діалектика плідна при аналізі таких найзагальніших понять мислення, які відтворюють універсальні властиво­сті речей, тобто категорій. До них належать категорії «не­обхідність випадковість», «простір — час», «кіль­кість — якість», «явище — сутність», «одиничне _ за­гальне», «частина — ціле» та ін. Вони функціонують як протилежні пари, в яких зміст однієї протилежності роз­кривається через іншу.

Однак цьому методу властиві й деякі вади. Діалекти­ка намагається з'ясувати зміст найзагальніших понять, за­лишаючись у сфері самих понять (визначаючи поняття через його протилежність), реальна дійсність не береться нею до уваги. Тому Гегеля і Маркса діалектика часто при­водила до висновків, неадекватних дійсності

48. Розкрийте зміст синергетики як концепції розвитку.

Синергетика – це теорія самоорганізації, яка характеризує перехід від складних систем до простих, від закритих, до відкритих, від лінійності до не лінійності, від стабільності до нестабільності. Процес самоорганізації є всезагальним через поєднання порядку і хаосу. В рамках синергетики світ розглядається:

1) як складно і системно організована;

2) як такий, що знаходиться в процесі становлення;

3) в ньому збільшується структурність і зростає багатоманітність;

4) в ньому поєднується детермінізм та індетермінізм.

В рамках синергетики враховується роль людської діяльності в процесі становлення світу.

49. Проблема духовності в філософії.

В підході до проблеми духовності закріпились такі тенденції. Духовне розглядається як:

1) те, що протистоїть матеріальному і природному, бо не має ознак матеріального світу.

2) те, що належить до релігії і віри.

3) як різні форми закріплення різних виявів нематеріальної активності людей (духовні цінносі, дух, буття, культура).

4) духовне як безперечна складова наповненість людської життєдіяльності (духовне й бездуховне).

Духовність – це позитивний смисл духовного, смислотвірна опора людського буття, її універсальна характеристика. Духовне розкривається через поняття дух і душа. Дух виражає об’єктивно духовне, душа – суб’єктивно духовне. Дух це об’єктивовані форми, що спресовані духовним досвідом людства і існують як виокремлені в людському житті надлюдські утворення (мораль, мова, мистецтво, знання). Тому дух існує транс історично, нагромаджуючи духовні надбання людської культури. Дух виявляється і розгортається завдяки індивідуальному функціонуванню в людській індивідуальній буттєвості.

Душа – це цілісність чуттєвого світу людини, виокремлення особистого духовного існування, що є основою духовних зв’язків зі світом. Функціонування духовності виражається в таких характеристиках як: динамічність, процесуальність, ідеологічність, оскільки потребує напруження духовних сил людини і здатності довільного вибору цінностей, формування основних засад людського буття.

Завдяки духовності здійснюється діалог між індивідуальністю та універсальністю людини. Палітра людської духовності надзвичайно різноманітна, бо включає в себе цінності, ідеали, норми, ментальність.

50. Свідомість: сутність та властивості.

Свідомість-це усвідомлене знання,свідоме відображення дійсності.

Властивості:

-універсальність (характ.те,що свідомість пронизує всю життєдайність людини,її укоріненість в бутті;

-субєктивність (носієм свідомості є субєкт-це носій активності,причина змін у бутті невикликаних безпосередньою дією законів природи.

-комунікативність (субєкт субєктна взаємодія.мова форма опредмечення людської свідомості.

-активність (завдяки активності свідом.забезпеч.людиною предметно-перетворюючої діяльності,виступаючи механізмом оптимізації і регуляції людської діяльності.

51. Свідомість як філософська проблема.

Свідомість це ключове філ. поняття для аналізу всіх форм прояву людської життєдіяльності в їх єдності і цілісності, спосіб організації контролю і регуяції взаємовідносин людини зі світом і іншими людьми. С.-це не тільки абстракція, а і культорно-історичне утворення, що формується в процесі онто-і філогенезі, породжується і розвивається в людській діяльності і срілкуванні. Концепції походження свідомості: релігійна, дуалістична, концепція єдиного інформ.поля, конц.еволюції тощо. Як бачимо, в концепціях викор.метод”мисленої конструкції”, формально-логічний за своїм харктером, але їх зміст свідчить про нові спроби “штурму” феномену свідомості. С. вивчається і описується різними науками: медициною, кібернетикою, психологією і т д.

53. Проблема несвідомого. Яка роль невідомого в людському бутті?

Вважають, що несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізма, неосудності, а також інстинкти та за порогові відчуття, автоматизм та інтуїція.

Свідоме і несвідоме є двома відносно самостійними сторонами психіки людині, вони взаємодіють між собою, активно впливаючи один на одного. Роль несвідомого дуже несвідомого дуже важлива, так як воно зменшує навантаження на свідомість, стимулює раціональні аспекти життєдіяльності і творчих дій суб’єкта.

52. Свідомість як цілісна с-ма.

Свідомість можна розглядати точку зору системно – структурного підходу; тобто як внутр. світ, світ суб’єктивної реальності, суб’єктивної рефлексії. Який у гносеологічному плані протистоїть світові об’єктивної реальності.

Свідомість не зводиться до психіки людини.

Поняття свідомості більш вузьке порівняно з поняттям психіки людини.

Свідомість це насамперед знання. Без сфери знання свідомості не існує (когнітивна сфера – сфера знання і навчання).

Емоційна сфера свідомості – складне, мало досл. явище. Спроба виділити її структуру і типологізувати їх не вдалася.

Мотиваційно-вольова сфера представлена мотивами, інтересами, потребами субєктоа в єдності із здібностями у досягненні цілей.

54. Самосвідомість: її природа та специфіка.

Самосвідомість – важлива складова свідомості. Орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. В цьому об”єктом пізнання суб”єкт робить самого себе і свою свідомість.

Людина – самооцінююча істота, яка без цієї характерної дії не змогла б визначити себеі знайти місце в житті.

Самосвідомість тісно пов”язана з рефлексією.

Рефлексія – принцип мислення за допомогою якого воно здійснює аналіз і усвідомлення власних форм діяльності.