
- •Предмет і завдання соціальної психології
- •Конформізм та конформна поведінка.
- •Виникнення та становлення соціальної психології як самостійної науки.
- •Механізми виникнення та розповсюдження чуток.
- •Розвиток вітчизняної (рядянської) соціальної психології.
- •Феномен «групової полярізації».
- •2. Сутність та механізми переконання
- •3.Поняття та функції референтних груп.
- •Експеримент в соціальної психології.
- •2.Загальна характеристика і типи стихійних груп
- •3. Поняття та механізми групової згуртованості.
- •Метод спостереження в соціальної психології.
- •2.Ефективність групової діяльності.
- •3.Явище міжособистісної сумісності.
- •1.Метод опитування
- •2 Поняття соціальних груп, їхня класифікація
- •3.Конфлікти в групі.
- •1.Метод тесту в соціальній психології
- •2. Соціально-психологічна характеристика етнічних груп
- •3. Соціально-психологічні аспекти прийняття групового рішення.
- •1. Поняття про спілкування. Види спілкування.
- •2.Поняття етнічного (національного) характеру.
- •3. Соціально-психологічні аспекти лідерства і керівництва.
- •1. Функції спілкування.
- •2. Стратаметрічна концепція групової активності а.В. Петровського.
- •3. Стилі лідерства та керівництва.
- •1. Спілкування як обмін інформації.
- •2. Поняття про соціометричний статус особистості у групі.
- •3. Особистість як суб’єкт та об’єкт соціальних відносин.
- •2. Засоби комунікації та її різновиди.
- •3. Умови усунення групових конфліктів.
- •1.Спілкування,як взаэмодія
- •2.Поняття малої соціальної групи.
- •3. Соціальний статус та соціальна роль особистості.
- •1. Спілкування як сприймання людьми одне одного(перцепція)
- •2.Класифікація малих груп.
- •Структура взаємовідносин у малих групах.
- •Поняття про лідерство та керівництво.
- •Загальна характеристика явища каузальної атрибуції
- •Психологія між групових відносин
- •1. Механізми групової динаміки
- •2. Поняття та детермінанти міжособистісної атракції.
- •3. Експеримент Мілгрема (1974 рік)
- •1 Загальна характеристика способів психологічного впливу.
- •2 Утворення та розвиток малої соціальної групи.
- •3. Експеримент ф. Зімбардо.
Конформізм та конформна поведінка.
Термін “конформізм” означає робити подібним, відповідним, пристосовуватися, погоджуватися.
У загальному плані конформізм визначається як пасивне, пристосовницьке прийняття групових стандартів у поведінці, безапеляційне визначення існуючих порядків, норми і правил, безмовне схиляння перед авторитетами. У визначенні конформізм мале означати три різні хоч зовні подібні між собою явища:
вираз відсутності у людини власних поглядів, переконань, слабкість характеру, пристосування;
вплив однаковості у поведінці, згоди особистості з поглядами, нормами, ціннісними орієнтаціями більшості оточуючих людей;
результат тиску групових норм на індивіда, який внаслідок цього тиску починає діяти, думати, відчувати подібно до інших членів групи.
Конформна поведінка – це ситуативна поведінка індивіда в умовах конкретного групового тиску (впливу). Комфортність можна визначити як особливість чи властивість індивіда, яка виявляється в його схильності піддаватися реальному чи уявному тискові групи. Ця поступливість знаходить свій вияв у зміні його поглядів та поведінки відповідно до точки зору більшості.
Є три рівні конформної поведінки людини:
підпорядкування (вплив групи має зовнішній характер, тривалість конформної поведінки обмежується конкретною ситуацією);
ідентифікація (існує в двох формах; людина може повністю чи частково уподібнювати себе іншим членам групи, або ж учасники взаємодії очікують один від одного певної поведінки, намагаючись виправдати ці взаємні очікування);
інтерналізація (пов’язана із цінностями особистості); в такій ситуації поведінка людини є відносно незалежною від зовнішніх впливів, тому що думки чи точки зору інших об’єднані у систему цінностей самої людини.
Конформізм розглядається також як функція трьох різновидів впливу.
По-перше, це інформаційна конформність щодо групи, коли точка зору групи вважається адекватним відображенням дійсності.
По-друге, нормативна конформність щодо групи, коли людина зацікавлена одержати оцінку групи.
По-третє, нормативна конформність щодо експериментатора. Вона виникає тоді, коли інтереси піддослідного спрямовані головним чином на оцінку його не групою, а експериментатором.
Білет №2
Виникнення та становлення соціальної психології як самостійної науки.
Соціальна психологія - одна з найбільш перспективних галузей психологічної науки, що вивчає закономірності поведінки в діяльності людей, зумовлені фактом їх приналежності до соціальних груп, а також психічні явища, що виникають у ході взаємодії між людьми в групах і колективах, ширше - у різних організованих і неорганізованих людських спільнотах.
В історії соціальної психології можна виділити три періоди:
I період - період накопичення знань у сферах філософії і загальної психології (VI ст . до н.е. - середина XIX в .).
З точки зору Гордона Олпорта давньо - грецький філософ Платон з'явився родоначальником проблем соціальної психології. Через усі епохи розвитку філософського знання можна простежити, як усередині нього розроблялися ключові ідеї соціальної психології. В античній філософії - це не тільки філософія Платона, а й філософія Аристотеля, учня Платона.
У філософії більш пізнього часу не можна опустити такі імена, як Томас Гоббс, Джон Локк, Жан Жак Руссо, Клод Адріан Гельвецій, Георг Вільгельм Фрідріх Гегель. У їх працях містяться численні спостереження за поведінкою людей в суспільстві, впливом, який вони надають один на одного, за їх звичаями та традиціями.
II період - період виділення описової соціальної психології з філософії (соціології) в самостійну галузь знання (50 - 60-ті роки XIX ст. - 20-і роки XX в .).
У цей період можна було спостерігати значний прогрес у розвитку цілого ряду наук, у тому числі що мають безпосереднє відношення до різних процесів суспільного життя. Були накопичені значні факти в області мовознавства, етнографії, археології, кримінології, біології. Визнаючи значимість названих областей наукового знання в розвитку соціальної психології, не можна не назвати ряд інших наук про людину, які зробили свій внесок у становлення соціальної психології, а саме: психіатрія, біологія.
Великий внесок у розвиток соціальної психології цього періоду внесли антропологи, психіатри, психологи та соціологи. Однак представники кожної школи схильні вважати, що тільки їхня позиція відповідає істині, і відносяться до інших поблажливо.
Психологи зазвичай вивчають сталий і повторюється в індивідуальному поведінці. Теоретично сюди можуть входити всі аспекти поведінки людини, але насправді інтерес концентрується на вивченні сприйняття, пам'яті та мислення, на вивченні і розвитку особистості. У другій половині XIX століття з'явився певний інтерес до питання про те, як впливають один на одного індивіди, що беруть участь у групах; значну увагу привернули явища масового гіпнозу і сугестивності. Але більшість психологів відстоюють індивідуалістичні упередження і основною одиницею аналізу вважають відокремленого людини. Психологи вважають, що все, що люди відчувають, думають і роблять в групах, може бути пояснено в термінах індивідуальної поведінки. Деякі заявляють навіть, що групи реально не існують, що це не більше як скупчення індивідів.
III період - період оформлення соціальної психології в експериментальну науку (20-і роки XX в.) та її сучасного розвитку.
Початок XX століття і особливо час, що настало після першої світової війни, вважається початком перетворення соціальної психології в експериментальну науку, засновану на застосуванні експериментальних і математичних методів. Офіційною віхою послужила програма, запропонована в Європі німецьким психологом В. Медея з використання експериментальних методик в дослідженні масової психології і в США психологом Ф. Олпортом, узагальнивши досвід соціально-психологічного експериментування і розробив загальну методологію групового експерименту. У цій програмі були сформульовані вимоги перетворення соціальної психології в експериментальну дисципліну. Основний розвиток в цьому її варіанті соціальна психологія отримує в США, де бурхливе становлення капіталістичних форм в економіці стимулювало практику прикладних досліджень і змусило соціальних психологів повернутися обличчям до актуальної соціально-політичної тематики.
У розвитку психології до цього часу чітко визначилися три основні підходи: психоаналіз, біхевіоризм і гештальттеорія, і соціальна психологія стала спиратися на ідеї, сформульовані у цих позиціях. Особливий наголос був зроблений на біхевіорістскій підхід, що відповідало ідеалу побудови суворо експериментальної дисципліни.