6. Тлумачення кримінального закону, його види та прийоми

Тлумачення закону про кримінальну відповідальність - це з'ясування та визначення змісту Кримінально-правових норм. Тлумачення дозволяє: встановити відношення закону до конкретного злочину, і це важлива умова його правильного застосування, необ­хідний елемент судової діяльності.

Види тлумачення закону про кримінальну відповідальність:

1) за суб'єктом - залежно від того, який орган чи фізична особа виконує тлумачення;

2) за обсягом - по визначенню меж дії закону, по співвідношенню тексту закону і кола діянь, на які поширюється його чинність.

За суб'єктом тлумачення поділяється на:

• легальне (офіційне);

• автентичне;

• доктринальне (наукове);

• судове.

Всі ці види тлумачення кримінального закону, окрім доктринального мають рекомендаційний характер і не є обов'язковими для виконан­ня. Доктринальне взагалі передбачає різні точки зору науковців, прак­тиків на певні проблеми і може не співпадати з офіційним чи судовим. Воно допомагає працівникам суду та правоохоронних органів з’ясовувати зміст і значення кримінального закону і правильно застосувати його в слідчій і судовій практиці.

За обсягом кола суспільно небезпечних діянь, що охоплюються певною кримінально-правовою нормою, тлумачення поділяється на:

• буквальне;

• поширювальне;

• обмежувальне.

Теорія кримінального права розрізняє також тлумачення кримінального закону за іншими способами, а саме:

• філологічне (граматичне);

• логічне;

• системне;

• історичне.

Суб'єкти тлумачення - це органи або особи, які дають тлумачення кримінального закону в межах їх повноважень.

Обов'язкове тлумачення кримінального закону здійснюють:

1) Конституційний Суд;

2) Пленум Верховного Суду України

3) інші суди всіх рівнів(по конкретних кримінальних справах).

Не обов'язкове тлумачення кримінального закону здійснюють:

1) науковці: окремі або в межах науково-дослідних установ;

2) практики (слідчі, дізнавачі, адвокати) - по конкретних кримінальних справах;

3) будь-які інші особи (побутове тлумачення).

7.Добровільна відмова та діяльне каяття, їх правові наслідки.

Згідно із ч.1 ст.17 КК добровільною відмовою є остаточне припинення особою за своєю волею готування до злочину або замаху на злочин, якщо при цьому вона усвідомлювала можливість доведення злочину до кінця.

Ознаки добровільної відмови:

1) остаточне припинення особою готування до злочину або зама­ху на злочин;

2) відмова від вчинення злочину за власною волею особи;

3) наявність у особи усвідомлення можливості довести злочин до кінця.

Правові наслідки добровільної відмови. Відповідно до ч.2 ст.17 КК особа, яка добровільно відмовилася від доведення злочину до кінця, підлягає кримінальній відповідальності лише у тому разі, якщо фактич­но вчинене нею діяння містить склад іншого злочину.

Дійове каяття при вчиненні злочину - це такі дії особи, які свідчать і про осуд нею, вчиненого злочину і про прагнення загладити його наслідки.

Види дійового каяття:

1) запобігання шкідливих наслідків вчиненого злочину;

2) відшкодування заподіяного збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) сприяння розкриттю злочину;

4) з'явлення із зізнанням (явка з повинною);

5) інші подібні дії, що пом'якшують наслідки вчиненого злочину і відповідальність за нього.

Дійове каяття

1) можливе як при незакінченому та і при закінченому злочині;

2) може виявлятися тільки в діях (активній поведінці);

3) може бути як в умисних злочинах (при прямому і непрямому умислі), так і в необережних (при злочинній самовпевне­ності і недбалості);

4) при дійовому каятті склад зпочину має місце і тому найчастіше воно розглядається, як обставина, що пом'якшує покарання

Добровільна відмова

1) можлива лише при незакінченому злочині;

2) може виявлятися як в діях так і бездіяльності;

3) можлива лише при злочинах вчинених з прямим умислом;

4) при добровільній відмові особа ; звільняється від кримінальної відповідальності саме внаслідок добровільної відмови від вчинення злочину, що свідчить про від сутність в її діях складу злочину.