67.Поняття і суть Конституцій (“к”) зк.

К – це єдиний НА або система таких актів, що мають, як правило, вищу юридичну силу і регулюють основні відносини між людиною і суспільством – з одного боку, і Д – з іншого.

Є 2 значення розуміння К:

1. у матеріальному значенні – писаний акт або сукупність актів або конституційних звичаїв. Вони проголошують і гарантують права і свободи людини і громадянина, визначають основи суспільного устрою і форму правління і територіального устрою, основи організації центральних і місцевих органів влади, їх компетенцію, взаємовідносини, державну символіку і столицю (зустрічається рідко);

2. у формальному – це закон або група законів, що володіють вищою юридичною силою відносно інших законів і інших актів.

К – це закон для законів. Вона може бути змінена шляхом видання звичайних законів, внесення змін до неї вимагає внесення змін до інших підзаконних актів. Усі Д світу мають К у матеріальному значенні, але не всі її мають у формальному. У матеріальному значенні – усі норми, які регулюють суспільні відносини.

Існує юридична і фактична К.

Юр. К – це система правових норм, які регулюють окреме коло суспільних відносин суто КП.

Іноді такі К містять положення, що не входять до типового обсягу їх регулювання і є К-ми лише за ф-ю, а не за суттю. Вони включені до конституційних текстів з метою надання їм більшого авторитету . Коли К відміняються вони зберігають своє значення, відбиваючись у звичайних законах або в інших ординарних правових формах (ФРН – розділ 10 “Фінанси”; Греція – “Оподаткування і фінансове управління”).

У багатьох К можна знайти норми, що утворюють певну змістовну основу для інших публічно-правових галузей, зокрема адміністративного і процесуального права.

Близькою до юр. К є формальна К до якої відносяться неписані К, які не мають вищої юридичної сили (Великобританія, Нова Зеландія). Особливості неписаної К – норми законів, які входять до їх складу є нормами звичайного хар-ру. У зазначених країнах не вживається поняття основного закону. Неписані К не можуть розглядатися як суто юр. К, тому що вони містять компонент не лише юр. хар-ру (це норми конституційних угод). Ці К можна визначити як несистематизовані, що до того ж не мають юридичних якостей основного закону.

Фактична К – це самі відносини, це те, що реально існує. Це реальний порядок організації і здійснення ДВ, фактичні стосунки між Д та особою (К Чехословаччини і США).

Юридична і фактична К можуть збігатися. Ті положення юр. К, що узгоджуються з існуючими суспільними відносинами, є реальними, ті, що не узгоджуються – фіктивними.

68. Вплив змін у політичному режимі на форми д в зк.

69. Монархія, як форма правління та її різновиди.

Монархія – це така форма правління, за якої вища ДВ зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи – монарха, і передається як спадщина серед представників правлячої династії або формується якимось іншим чином.

Їй властиві юридичні ознаки:

1.безстроковість влади монарха;

2.володіння владою за спадком по праву крові;

3.представництво монарха від імені Д не за дорученням, а за власним правом;

4.не підпорядкованість влади монарха будь-яким іншим суб’єктам.

Необмежена монархія – це монархія, з якою влада монарха ніким і нічим необмежена:

• деспотична – влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством. Цей вид був поширений у державах рабовласницького типу ( Древній Схід);

• абсолютна – за монархом визнається необмежена влада, що обумовлює його належність до правлячої династії (Саудівська Аравія, Марокко, Арабські Емірати, Кувейт).

Обмежена – це монархія, де влада монарха тією чи іншою мірою обмежується повноваженнями певних органів:

• дуалістична – монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але в нього в руках зосереджена ВВ і він по сої їй волі формує уряд, що відповідальний перед ним, а не перед парламентом.

• Парламентська (конституційна) – влада монарха суттєво обмежена в усіх сферах здійснення ДВ і за яким лише формально зберігається статус ГД, але виключно за представницькими повноваженнями. ВВ належить уряду, який формується парламентом і лише йому підзвітний. Більшість сучасних монархій – парламентські (Англія, Швеція, Японія, Іспанія).