2. Базові методичні категорії. Поняття навички і вміння.

Навичку визначають як «психічне» новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної та нервово-психічної енергії. Термін «навичка» відбиває сам факт призвичаєності до певної дії, яка завдяки цьому виконується автоматизовано, без істотної участі свідомості в її регулювання.

У процесі навчання ІМ мовленнєві дії учнів мають бути доведені «до оптимального рівня досконалості», що забезпечує спрямованість уваги людини при здійсненні мовленнєвої діяльності лише на зміст свого висловлювання чи до того повідомлення, яке вона сприймає на слух або читає.

Щоб досягти «рівня навички», мовленнєва дія має набути таких якостей як автоматизованість, стійкість, гнучкість, відсутність спрямованої свідомості на форму виконання, відсутність напруження і швидкості втомлюваності. Навичка – дія з мовним явищем, доведена до автоматизму в результаті виконання вправ.

У процесі виконання того чи іншого виду МД формуються мовленнєві уміння. Уміння – оптимальний рівень досконалості певної діяльності (у нашому випадку мовленнєвої). Відповідно до основних видів МД відносять чотири основних уміння:

- уміння говорити в діалогічній чи монологічній формах (говоріння);

- уміння писати (писання);

- уміння аудіювати (аудіювання);

- уміння читати (читання).

Тобто уміння – здатність здійснювати мовленнєву діяльність (аудіювання, говоріння, читання і письмо) на основі набутих знань та навичок в умовах іншомовного спілкування.

Кожне уміння спирається на свою групу навичок, які синтезуються, функціонуючи в умінні.

Продуктивні уміння – говоріння та письмо – складаються на ґрунті репродуктивних навичок: граматичних, тобто навичок вибору морфолого-синтаксичного оформлення одиниці усного або писемного мовлення; лексичних, тобто навичок вибору, сполучення та реалізації лексичної одиниці в усному і писемному мовленні; вимовних навичок говоріння, тобто навичок артикулювання та інтонування; каліграфічних та орфографічних навичок письма, тобто навичок графічного зображення мовлення та написання слів за правилами орфографії.

Рецептивні уміння – аудіювання та читання – складаються на ґрунті рецептивних навичок: граматичних, тобто навичок розпізнавання граматичних та прогнозування синтаксичних структур усного або писемного мовлення; лексичних, тобто навичок розпізнавання звукових та графічних образів лексичних одиниць та їх безпосереднього розуміння; слухових, тобто навичок сприймання та розпізнавання звуків, звукосполучень, інтонації в усному мовленні; перцептивних, тобто навичок сприймання та розпізнавання букв, буквосполучень, знаків пунктуації в писемному мовленні.

3. Базові методичні категорії: метод, підхід, методичний прийом у навчанні англійської мови учнів молодшого шкільного віку.

Методи навчання дають відповідь на запитання «Як навчати?». Поняття «метод» означає шлях до поставленої мети. В широкому смислі метод означає систему навчання. У вузькому смислі метод означає спосіб упорядкованої діяльності вчителя та учня на шляху до поставлених цілей навчання. В цьому смислі метод – це спосіб, що забезпечує взаємодію учня і вчителя.

Для забезпечення навчальної діяльності учнів учитель застосовує такі методи-способи: а)демонстрацію (показ); б) пояснення та організацію самостійного пошуку; в) організацію вправляння.

Методи учня: а) ознайомлення; б) осмислення; в) вправляння.

Навчальний процес з ІМ включає три основні методичні етапи:

- етап презентації нового іншомовного матеріалу (демонстрація - показ);

- етап пояснення та організації самостійного пошуку;

- етап тренування та практики (вчитель організує вправляння учнів у застосуванні засвоєного матеріалу в усному або письмовому спілкуванні, при цьому використовуються різноманітні вправи)

Метод - базисна категорія методики; спосіб досягнення мети, спосіб пізнання, упорядкована діяльність. Використовується у трьох значеннях: 1) загальнометодологічному - як спосіб вивчення дійсності, явищ природи і суспільства (метод аналізу, синтезу, історичний метод тощо); 2) загальнодидактичному - як упорядковані способи організованої діяльності вчителя та учнів, спрямовані на досягнення цілей освіти (за джерелом інформації –словесні, наочні, практичні, за організацією засвоєння навчального матеріалу – метод ознайомлення, тренування, застосування, контролю тощо); 3) власне методичному - як комплекс навчальних засобів і прийомів.

Методичним стандартом у сучасній методичній науці визнано комунікативний метод як провідний за умови раціонального застосування попередніх набутків теорії і практики. Мовиться про застосування граматико-перекладного, прямого, аудіолінгвального, аудіовізуального тощо методів для реалізації окремих навчальних цілей за умови опанування іноземної мови у процесі навчального спілкування. Комунікативно орієнтоване навчання іноземної мови передбачає навчання в умовах особистісно значущих ситуацій, які стимулюють спілкування.

В історії методики навчання іноземних мов розвинулася система методів навчання. Найдревнішим методом вважається найбільш примітивний “метод гувернантки” (Л.В. Щерба), який передбачав засвоєння іноземної мови шляхом наслідування готових зразків, багаторазового повторювання почутого, побудови висловлювань за зразком.

Перекладні методи виникли як способи навчання класичних мов.

Граматико-перекладний метод передбачав вивчення правил мови і побудову речень за правилами. Граматика ототожнювалася з логікою і викладалася системно. Мета навчання іноземної мови вбачається у розвитку логічного мислення. Принципи граматки-перекладного методу: 1) в основі навчання іноземної мови повинно бути писемне мовлення; 2) граматика визначає побудову курсу і відбір лексики; 3) основним прийомом семантизації є переклад; 4) лексика вивчається поза контекстом.

Текстуально-перекладний метод передбачав навчання іноземної мови на основі зв’язного тексту. Мета навчання іноземної мови вбачається у загальному розумовому розвитку учнів. Принципи текстуально-перекладного методу: 1) в основі навчання іноземної мови повинно бути писемне мовлення, усне мовлення розглядається як відхилення від норми; 2) навчання іноземної мови повинно здійснюватися на зв`язних оригінальних текстах; 3) основним прийом навчання – аналіз текстів; 4) дослівний переклад покликаний забезпечити розкриття лексичного і граматичного значення; 5) граматика вивчається системно або безсистемно, але обов’язково у зв’язку з текстом.

Перекладні методи заклали основу методики рецептивного мовлення.

Прямий метод мав на меті навчання практичного оволодіння усними видами мовленнєвої діяльності. Предметом вивчення стає розмовні мова. Досліджуються психологічні основи опанування іноземною мовою. Прямим методом передбачалося навчити учнів мислити іноземною мовою. Рідна мова була повністю усунена з процесу навчання. Розроблялися прийоми без перекладної семантизації лексики. Граматичні правила виводилися індуктивно. Основною мовною одиницею вважалося речення. Велика роль відводилася наочності.

Недоліками прямого методу було неврахування рідної мови, перебільшення ролі індукції, перебільшення ролі усного мовлення. Позитивним було те привернення уваги до живої мови, використання наочності.

Метод Г. Пальмера (метод репродуктивного навчання) базувався на наслідуванні і заучуванні напам’ять. Г. Пальмер диференціював етапи навчання іноземної мови за цілями. Метою першого етапу вважалося навчання розуміння іноземної мови на слух і набуття учнями мінімальних теоретичних мовних знань, другого – розуміння прочитаного і сприймання усного мовлення щоденного спілкування, третього – розвиток умінь самонавчання. Пальмер порушує питання принципів відбору словника: частотність, структурна сполучуваність, конкретність. Для першого і другого етапів відбір словника повинен бути строгим. На третьому етапі збагачення словника здійснюється стихійно. У засвоєнні іноземної мови відводиться велика роль підсвідомості. Основний принцип навчання – інтуїтивний підхід.

Метод М. Уеста передбачає пріоритетне навчання читання, оскільки ця рецептивна форми оволодіння іноземною мовою потребує менших розумових зусиль. М. Уест розрізняє вивчаюче і пошукове читання, віддаючи перевагу останньому. Велика роль відводиться інтуїції для розуміння прочитаного. Тексти повинні бути цікавими, інформативними. Обґрунтовується необхідність домашнього читання.

Аудіо-лінгвальний метод передбачені для забезпечення інтенсифікації навчання іноземних мов. Пріоритетність усних видів мовлення з огляду на первинність звукової природи мови. Обстоюється навчання іноземної мови у природному темпі мовлення. Переклад виключено з процесу навчання. Основною одиницею навчання вважається речення. Граматика вивчається у вигляді моделей. Застосування ситуативних вправ.

Аудіо-візуальний метод передбачає навчання іноземної мови у діалогах. Велика роль наочності. Наслідування, заучування й імітація становлять основу методу.

Недоліком прямих методів навчання є те, що учні не осмислюють теоретично мовний матеріал, а завчені моделі без застосування забуваються.

Комунікативний метод передбачає наближення мовлення учнів до реального спілкування. Велика роль мовленнєвих ситуацій.

Методичний стандарт – це загальноприйнята і закріплена у практичному досвіді модель (норма) навчальної діяльності вчителя, яка включає типові й адекватні сучасному стану методичної науки і навчальної практики особливості організації навчального процесу іноземної мови і є надійним критерієм для оцінки адекватності навчання іноземної мови сучасним вимогам теорії і практики, а також орієнтиром для творчості учителів.

Сучасний методичний стандарт навчального предмету “Іноземна мова” складають:

1. Концепція навчання іноземної мови. Останнім часом простежується загальносвітова спрямованість на гуманізацію освіти. У навчанні іноземної мови це знаходить своє відображення в особистісно орієнтованому підході до навчання, у контексті якого учень є активним, творчим учасником навчальної діяльності, професійно керованої учителем.

2. Зміст навчання іноземних мов. У змісті навчання іноземної мови виділяють лінгвістичний, психологічний, методологічний компоненти.

Зміст навчання іноземних мов складають:

а) сфери спілкування, на основі яких ведеться навчання розмовної мови і читання, і їх предметно-тематичний зміст;

б) мовний (фонетичний, лексичний, граматичний) матеріал;

в) навички та вміння усного мовлення, читання, письма;

г) тексти як зразки усного та писемного мовлення.

Сфера спілкування – сукупність комунікативних ситуацій, яка характеризується однотипністю мовних потреб людини, відношень між співрозмовниками і обставинами.

Знання (у методиці навчання іноземних мов) – усвідомлення системи мови і правил користування цією системою у практичній діяльності.

Мова – система фонетичних, лексичних та граматичних явищ, які слугують засобом спілкування.

Мовлення – спосіб формування і формулювання думки за допомогою мови.

Мовленнєва діяльність - цілеспрямована і мотивована діяльність людини, що використовує мову в процесі взаємодії з іншими людьми для породження (говоріння, письмо) і/або сприймання (слухання, читання) повідомлення.

Термін «підхід» означає загальну вихідну концептуальну позицію, яка є вирішальною у розгляді і визначенні інших підпорядкованих концептуальних положень. Іншими словами «підхід» означає стратегію навчання.

В сучасній методичній літературі виділяють чотири основні підходи:

1. Біхевіористський підхід визначає володіння іноземною мовою як сформованість реакцій на іншомовні стимули.

2. Інтуїтивно-свідомий підхід передбачає оволодіння ІМ на основі моделей в інтенсивному режимі з наступним усвідомленням їх значення і правил оперування ними.

3. Свідомий пізнавальний підхід спрямовує діяльність учня передусім на засвоєння правил користування лексико-граматичних моделей, на основі яких здійснюється свідоме конструювання висловлювань.

4. Комунікативний підхід передбачає органічне поєднання свідомих і підсвідомих компонентів у процесі навчання ІМ, тобто засвоєння правил оперування іншомовними моделями відбувається одночасно з оволодінням їх комунікативно-мовленнєвою функцією.

Методичні прийоми навчання пов’язані з конкретними діями вчителя та учнів. Це – елементарні методичні вчинки (дії), що спрямовані на виконання конкретного завдання на певному етапі уроку. Методи та прийоми навчання є взаємопов’язаними поняттями. Образно кажучи, метод – це місткість, а прийом – це речовина, що наповнює місткість. Важливо уміти правильно застосовувати різні взаємозумовлені прийоми для підвищення ефективності навчання. Наприклад, з боку вчителя під час реалізації вищезгаданих методів навчання можуть бути використані різні прийоми семантизації лексичних одиниць; прийоми організації діяльності учнів в опрацюванні нового матеріалу, закріпленні набутих навичок та розвитку вмінь мовлення в ситуаціях спілкування шляхом залучення учнів до виконання різноманітних мовних (наприклад, розгадати кросворд, заповнити пропуски в реченнях/тексті, назвати предмети, зображені на малюнках, відновити речення/текст тощо) та мовленнєвих /комунікативних вправ (наприклад, описати послідовність подій, зображених на малюнках, відповісти на запитання до прочитаного або прослуханого тексту, написати невеличкий твір, здійснити іншомовне спілкування в межах рольової гри, висловити свою точку зору під час індивідуальної або групової бесіди, вилучити задану інформацію з прочитаного чи прослуханого тексту для заповнення таблиці, схеми та інші).

З боку учня це застосування таких прийомів як запис, креслення, схеми, аналіз мовних і мовленнєвих явищ, порівняння, логічне розмірковування, побудова за аналогією, імітація, відтворення за зразком або схемою та ін.