28. Індивідуалізація процесу навчання іноземної мови

В методиці навчання іноземної мови (ІМ) розроблені різноманітні форми реалізації індивідуального підходу до учнів: самостійна робота (self-directed learning) під керівництвом учителя; самостійне оволодіння (autonomous learning) іноземною мовою наодинці чи у групі шляхом широкого використання різноманітних підручників і посібників, але під керівництвом учителя; самостійне оволодіння (home learning) іноземною мовою шляхом опрацювання навчального посібника без допомоги вчителя; індивідуальна робота (one-to-one learning) з одним чи кількома вчителями; самостійне оволодіння ІМ у спеціалізованих центрах (self-access centres).

Під індивідуальним підходом мається на увазі навчання учнів іноземного мовлення у групі/класі за єдиною програмою, але з урахуванням їх індивідуально-психологічних особливостей. При цьому на перший план ставиться завдання допомогти учням оволодіти базовим рівнем іншомовного мовлення, вихід за межі якого завжди бажаний.

Власне індивідуалізація процесу навчання іншомовного мовлення – це цілісна система, яка має охоплювати всі сторони та етапи навчально-виховного процесу з іноземної мови, а також передбачати комплексне врахування і цілеспрямований розвиток компонентів кожної з підструктур психологічної структури індивідуальності учня, що здійснюють значний вплив на якість оволодіння ним іншомовним мовленням. До складу цієї системи входять: 1) цілі індивідуалізації процесу навчання; 2) види індивідуалізації та їх зміст; 3) прийоми та засоби індивідуалізації. Розглянемо компоненти названої системи.

Цілі індивідуалізації процесу навчання іноземної мови поділяються на основні та допоміжні. До основних відносяться:

• заповнення прогалин у вихідному рівні володіння учнем іншомовним мовленням і своєчасне усунення нового відставання, що з’являється;

• розвиток інтелектуального кругозору, психічних процесів і якостей особистості учня, які відіграють провідну роль в оволодіння іншомовним мовленням;

• формування індивідуального стилю оволодіння іншомовним мовленням, який охоплює і вміння самостійної роботи.

Допоміжні цілі індивідуалізації включають:

• активізацію навчально-виховного процесу з іноземної мови;

• стимулювання навчальної діяльності учнів;

• створення позитивного емоційного фону навчального процесу тощо.

Перелічені цілі індивідуалізації можуть бути досягнуті лише за умови реалізації різноманітних видів індивідуалізації процесу навчання іншомовної мовленнєвої діяльності. В сучасній методиці навчання іноземних мов види індивідуалізації визначаються відповідно до характеру підструктур психологічної структури індивідуальності учня, зважаючи на те, що кожна з них, як підтвердили експерименти, здійснює значний вплив на рівень володіння учнем іноземною мовою.

Психологічна структура індивідуальності (за К.К. Платоновим) складається з чотирьох підструктур: 1) спрямованості; 2) соціального досвіду; 3) форм відображення і 4) біологічних властивостей.

Підструктура спрямованості об’єднує нахили, бажання, інтереси, ідеали, світогляд, переконання та мотиви. У процесі оволодіння іноземною мовленнєвою діяльністю найбільш вагомим виступає мотиваційний фактор. В учнів проявляються різні види мотивації, головними з яких виступають «зовнішня» або широка соціальна мотивація і «внутрішня», зумовлена самою навчальною діяльністю. Найвищий інтерес та успішність при вивченні іноземної мови досягаються при співвідношенні зовнішньої і внутрішньої мотивації як 70% до 30%.

Отже врахування відмінностей у мотиваційній сфері учнів і може здійснюватись за допомогою «мотивуючої» індивідуалізації.

Підструктура соціального досвіду охоплює знання, вміння, навички, звички. К.К Платонов називає цю підструктуру індивідуальною культурою або підготовленістю. При навчанні іноземних мов провідним компонентом виступає рівень сформованості іншомовних навичок і вмінь, який може бути підвищений за допомогою лише регулювання режимів навчання, у зв’язку з чим відповідний вид індивідуалізації називається «регулюючою» індивідуалізацією.

До третьої підструктури входять психічні процеси та емоційно-вольові якості особистості, які розвиваються і вдосконалюються в різних видах діяльності. Теоретичні та експериментальні дослідження довели, що для якісного і швидкого оволодіння іншомовним мовленням слід мати добре розвинені фонематичний слух і слухову пам’ять, достатній безпосередній обсяг пам’яті, гнучке словесно-логічне мислення і високу емоційну стійкість. В окремих учнів ці процеси та якості слід розвивати цілеспрямовано на матеріалі іноземної мови. Відповідно цей вид індивідуалізації називається «розвиваючою» індивідуалізацією.

Четверта підструктура охоплює особливості індивіда, що зумовлюють індивідуальний стиль його діяльності. В поняття індивідуальний стиль навчальної діяльності входять: темп роботи, працездатність та особливості володіння способами і прийомами навчальної роботи на основі наявних знань, навичок та вмінь. Однак він виробляється і вдосконалюється, якщо людина активно шукає прийоми та способи, які допомагають їй згідно з її темпераментом досягти кращих результатів. Одне із завдань вчителя іноземної мови полягає у наданні допомоги учневі у формуванні індивідуального стилю оволодіння ним іншомовною діяльністю. Тому цей вид індивідуалізації названо «формуючою» індивідуалізацією.

Практична реалізація вищезгаданих видів індивідуалізації пов’язана з необхідністю вивчення індивідуально-психологічних особливостей учнів. З цією метою використовуються такі методи дослідження: анкетування, дидактичне тестування, психологічне тестування, соціологічне тестування.

29-30. Активізація пізнавальної діяльності учнів початкового ступеня навчання на уроках англійської мови. Мотивування як один з чинників успішності в навчанні англійської мови у початковій школі.

На ефективність навчання АМ в початковій школі впливають багато чинників. Це й особистісні риси вчителя, його професіоналізм, що визначається трьома чинниками: здатністю до аналізу ситуації, вибору необхідних поведінкових ролей; володінням теоретичними знаннями та практичними вміннями їх використовувати; здатністю до застосування певних моделей поведінки в конкретних ситуаціях. Окрім зазначених способів підвищення продуктивності вивчення АМ, слід згадати про змагальні форми роботи, які змушують краще працювати, підвищують увагу, розвивають командний дух, взаємодопомогу, підтримку.

Окремої уваги в цьому контексті слід надати мотивації учнів до вивчення АМ.

Мотивація генерується усередині свідомості кожної людини. Джерелом мотивації є потреба, що становить різницю між тим, що дитина вже має, чого досягла та тим, до чого вона ще прагне або не досягла. Для дітей мотивація у навчанні залежить від сімейних традицій і цінностей, а також від впливу і значення особистості вчителя для дитини, методу навчання і оцінки друзів та однокласників, яка формується у навчанні. Тому мотивація умовно розділяється на зовнішню та внутрішню. Зовнішня - це необхідність дитини відповідати вимогам програми, рівню підготовки, необхідність опанування програмового матеріалу, відповідати очікуванням батьків тощо.

Внутрішня мотивація до навчання АМ у дітей розвинена набагато гірше, оскільки в даному випадку вивчення ІМ не є необхідним компонентом адаптації до соціуму - соціалізації дитини. Тому обізнаність вчителя у вікових психофізіологічних особливостях дітей початкового ступеню навчання, у типах інтелекту, стилях навчання учнів допоможе вчителеві добирати ефективних методів та прийомів оволодіння ІМ. Внутрішня мотивація дитини до вивчення ІМ народжується у проектних роботах, оскільки під час їх виконання у школярів є можливість самовираження, що є напрочуд важливим для дітей, особливо, молодшого шкільного віку. Цінність такої мотивації полягає в тому, що вона їде із середини, від самого учня, а не ззовні, від учителя або батьків. Серед способів, що підвищують мотивацію дитини до вивчення ІМ можна зазначити: тісну взаємодію вчителя з учнями та їхніми батьками, створення атмосфери позитивного ставлення до навчання, встановлення разом з учнями мети навчання та фіксування досягнення певних етапів на цьому шляху, створення комфортної атмосфери під час уроків ІМ, формування позитивного ставлення до помилок, яка базується на сприйнятті помилок як свідченні процесу навчання, а також створення цікавих, змістових, розвивальних уроків, адаптованих до вікових інтересів дітей.

25