12. Роль Кирила та Мефодия в истории країнського християнства

Поширення християнства на Русі нерозривно пов'язане з іменами двох братів-просвітителів - Кирила і Мефодія. Саме вони склали кирилицю - нову абетку, яка прийшла на зміну старим слов'янським письмен, і ця абетка з Моравії та Чехії потрапила на Русь. Зрозуміло, давно прийнято іменувати братів "православними візантійського обряду "...

Проте все було трохи інакше. По-перше, за логікою абетку варто було б іменувати не кирилицею, а константініцей - бо брат Мефодія іменувався саме Костянтином, а ім'я Кирило прийняв незадовго до смерті, пішовши в монастир. На той час нова слов'янська азбука давно була їм сукупно з братом складена . По-друге, все життя і діяльність братів свідчать про те, що вони в першу чергу були посланцями Риму.

Спочатку Костянтин і Мефодій і справді жили в Константинополі - і були поки що не були священики, а вченими книжниками-мирянами. У 862 р. князь Ростислав, який правив Великої Моравією, прибув до візантійського імператора Михайла і розповів йому, що Моравія відреклася від язичництва, стала дотримуватися християнського закону, але не має вчителів, які проповідували б християнську віру слов'янською мовою.

Тоді-то імператор і доручив вченим братам відповідальну місію. Склавши нову абетку, Костянтин з Мефодієм прибутку до Моравії і більше трьох з половиною років проповідували там християнство, поширюючи Священне Письмо, написане тією самою кирилицею. Після чого мали намір повернутися в Константинополь ... але, зустрівши у Венеції папського гінця, запрошує їх до Рим, пішли за ним.

13 Писемність та освіта.

Літературні й археологічні джерела засвідчують про існування у східних слов´ян писемності ще до прийняття християнства. Болгарський письменник Храбр у праці «О письменах» говорить про два види письма — примітивні піктографічні знаки (риски і зарубки) та грецьке й латинське письмо, що не передавало багатьох слов´янських звуків. Писемність у дохристиянські часи була поширена у зовнішньополітичній, економічній і торговельній сферах суспільного життя, а також у язичницькому культі.

Проникнення християнства на Русь зумовило виникнення у східних слов´ян письма, якого потребувала держава і церква. Це письмо називалось «кирилиця», воно прийшло на Русь разом із писцями і богослужебними книгами із Болгарії. Поступово воно витіснило стару писемність. Пам´ятки давньоруського письма можна побачити на різних предметах та виробах — пряслицях, горщиках, корчагах, голосниках, ливарних формочках та інших предметах домашнього вжитку. Вони свідчать, що писемність була поширена серед простого люду.

Важливими писемними пам´ятками є знайдені у Новгороді, Звенигороді та інших містах берестяні грамоти — переписка городян про господарські справи.

Оригінальними пам´ятками давньоруського письма є графіті XI—XIV ст., що містяться на стінах Софійського собору, Кирилівської церкви, Видубицького монастиря, Успенського собору Печерського монастиря, церкви Спаса на Берестові та Золотих воріт.

Розвиток освіти у Київській Русі ґрунтується на власних національних традиціях та використанні античного і болгаро-візантійського досвіду шкільного навчання. Поширенню грамотності сприяло запровадження християнства. Після церковної реформи Володимира Великого виникла потреба у навчанні та вихованні освічених людей. Вони потрібні були не тільки для впровадження нового християнського культу, але і для функціонування органів державного управління та розвитку торгівлі. Тому шкільна освіта за князювання Володимира Великого та Ярослава Мудрого набула державної ваги. Утворилися три типи шкіл: палацова школа підвищеного типу, школа «книжного вчення» для підготовки священиків та світська (приватна) школа домашнього навчання, переважно для купецького і ремісничого населення.

У школах вивчали основи письма, читання, арифметику, спів, музику, поетику, риторику, іноземні мови (передусім грецьку і латинську). Вищу освіту визначали філософія і риторика. Центрами освіти були міста Київ, Новгород, Полоцьк, Чернігів, Галич та Володимир-Суздальський. Освітнім центром у Києві був собор Святої Софії. Тут складено літописний звід 1037 p., написано і виголошено «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона, складались основи першого збірника законів Київської Русі, що називається «Руська Правда», створено «Ізборник» Святослава 1076 p., написано у 1056—1057 pp. відоме «Остромирове євангеліє». Тут містилася книгозбірня Ярослава Мудрого, переписувалися книги.