38. Заснування Харуівського та Київського університету

Київський університет імені Шевченка є не просто навчальним закладом, це свого роду символ української науки і культури, напротязі більш як 160-ті років він був оплотом українських духовних ідей, і в ширшому розумінні – української самобутності і національної ідентичності. Улітку 1834 року Київський університет прийняв перших 62 студентів. Факультет був один — філософський з двома відділеннями — історико-філологічним та фізико-математичним. 1835 року відкрито юридичний, а 1847 року — медичний факультети. Філософський згодом розділився на два самостійні факультети. З такою структурою університет працював до 1917 року. Університет названо у 1939 році на честь видатного українського поета Тараса Шевченка. Упродовж XIX ст. Київський університет переживав часи піднесення й занепадує. Тут працювали визначні історики і філологи М. Костомаров, В. Антонович, В. Іконніков, правники М. Іванишев та М. Владимирський-Буданов, математик І. Рахманінов, фізик М. Аве-наріус, хіміки М. Бунге та С. Реформатський, лікар В. Караваєв та багато інших. Серед випускників університету цієї доби були славетні українські вчені та політичні діячі Михайло Драгоманов та Михайло Грушевський, майбутні президенти Всеукраїнської академії наук О.Левицький, В.Липський та Д. Заболотний.

Харківський національний університет імені Василя Назаровича Каразіна — університет в м. Харків, самоврядний (автономний) дослідницький національний університет[2]. Заснований у листопаді 1804 року з ініціативи видатного просвітника В. Н. Каразіна. Другий за віком (після Львівського університету) університет сучасної України. 17 січня (29 за новим стилем) 1805 року було підписано Указ про відкриття у Харкові Імператорського Університету. Це був другий університет на півдні Російської імперії, він був заснований з ініціативи місцевого громадянства, головним чином заходами В. Каразіна, ідею якого підтримали й зібрали потрібні кошти дворянство та міська управа. Куратором університету був призначений граф С. Потоцький, а першим ректором був філолог І. Рижський. Серед професорів за перших десятиліть існування університету переважали іноземці, головним чином німці; найвизначніші з них — філософ Й. Б. Шад та історик Д. X. Роммель. Число студентів у 19 ст. постійно зростало: 1805 — 57, 1810 — 118, за 1860-их років — приблизно 425, 1887 — 1520. У 19 — на початку 20 ст. Харківський університет мав 4 факультети: фізико-математичний, історико-філологічний, медичний і юридичний; 1839 створено при ньому ветеринарну школу, що стала згодом самостійним інститутом (1851). Університет мав лабораторії, клініки, астрономічну обсерваторію, ботанічний сад, бібліотеку. 1811 при ньому було засноване Філотехнічне Товариство, а у другій половині 19 ст. — Харківське Математичне Товариство, Харківське Історично-Філологічне Товариство, товариства дослідників природи, фізичне, хімічне, юридичне, та інші. З ініціативи діячів університету з'явились перші періодичні видання на Слобожанщині: «Харьковскій Еженедельникъ» (1812), «Украинскій Вестникъ» (1816—1819), «Украинскій Журналъ» (1824—1825) й інші. За перший період свого існування університет (1805—1835) мав вплив на організацію шкільництва на Слобожанщині. З 1874 університет видає «Учені записки».