- •1.Наукове поняття культура. Структура культури, її функції.
- •3.Комунікативна ф-я культури. Культура як інформаційний процес. Роль засобів масової комунікації в сучасній культурі.
- •4. Етнокультурні проблеми походження українського народу.
- •5. Матеріальна та духовна культура передсловянського населення України: палеоліт, мезоліт, неоліт.
- •6. Культурна спадщина кочових племен Північного Причорномор’я.
- •7. Особивості трипольської культури.
- •9. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •10.Релігія східнослов племен
- •11.Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.
- •12. Роль Кирила та Мефодия в истории країнського християнства
- •13 Писемність та освіта.
- •14 Розвиток науки і літератури Київської русі
- •15 Мистецтво й архітектура княжої доби
- •17 Усна народна творчість Київської Русі
- •18 Києво-Печерська Лавра
- •21. Пересопницьке Євангеліє
- •35.Дворянський період національно культурного відродження
- •36. Народницький період національно-культурного відродження
- •37. Модерністський період національно-культурного відродження
- •38. Заснування Харуівського та Київського університету
- •39. Демократично-просвітницьке літературно національне обєднання Руська Тріїця»
- •40. Діяльність кирило-мефодіївського братства
- •41. Роль Шевченка
- •42.Журнал «Основа»
- •47. Модернізм у творчості українських поетів та письменників на межі хіх-хх ст
- •52.Розвиток укр..Літератури у 1920 рр.Літературні течії та організ.
- •54. Розстріляне відродження
- •55. Лесь Курбас – видатний діяч укр. Театрального мистецтва
- •56.Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •57.Шістдисятники
- •58. Здобутки і втрати української культури
- •59. Головні чинники, тенденції, сучасної української культури
9. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
З 4 ст. починається велика міграція народів зі сходу. Східні слов’яни починаючи з 4ст. об’єднатися в державну формацію антів. Антів можна назвати предками українців – східні слов'яни. Культуру типову для антів вперше відкрито біля селища Зарубинці на Київщині і названо зарубинецькою( 2 ст. до н. е.- 2 ст. н.е.). Продовженням її була відкрита біля селища Черняхова на Київщині черняхівська культура( 2- 5 н. е). Обидві культури характеризує кераміка. Кераміку заруб. Культури виробл. з чорної глини, а черняхівську – з сірої за допомогою гончарного круга. Держава антів існувала до поч.. 7 ст. і була зруйнована навалою аварів . Тоді зникає назва анти, а її заміняє назва слов'яни.
Черняхівська культура — одне з найяскравіших культурно-історичних-утворень першої половини І тис. н. е. на південному сході Європи. В період свого розквіту, який припадає на III — IV ст., вона обіймала більшу частину сучасних українських і молдовських земель та суміжні з ними райони Польщі, Румунії, Росії. За підрахунками Є. Махно, лише в Україні відкрито близько З тис. поселень і могильників цієї культури, де виявлено сотні жител, тисячі поховань, здійснених за обрядом трупоспалення або трупопокладення.
Всі дослідники черняхівської культури зазначають наявність спільних рис, властивих її носіям: розвинуту економіку, основою якої були землеробство та ремісництво; інтенсивний обмін з античним світом; близькість форм кераміки, виробів з металів і кістки; розміщення поселень на розлогих схилах річок та струмків; поширення безкурганних могильників. Утім існували й місцеві особливості — в поховальному обряді, кераміці, житлобудівництві, що дало підстави виділити три локальні групи черняхівських пам'яток, пов'язані з певними регіонами: Північно-Західним Причорномор'ям, межиріччям Дністра, Пруту й Дунаю, лісостеповою зоною України (В. Баран).
Відмінності матеріальної та духовної культури пояснюються неоднорідністю етнічного складу черняхівської людності, куди входили іраномовні скіфи та сармати, які переважали в Північному Причорномор'ї; фракійці — гети й даки, що мешкали в межиріччі Дунаю та Дністра, де відчувався також сарматський вплив; східнослов'янські антські племена, пов'язані з лісостеповою зоною України; готи — східногерманське плем'я, сліди перебування котрого виявлено в Західній Волині, верхів'ях Південного Бугу, а також в окремих регіонах Північного Причорномор'я.
Зарубинецьку культуру відкрив у 1899 р. Вікентій Хвойка, який виявив могильник з тілоспаленням на Батуровій Горі поблизу с. Зарубинці Канівського району Черкаської області. Крім Зарубинецького могильника, В. В. Хвойка виявив ще кілька подібних могильників у Придніпров'ї: м. Ржищеві, селах Віта, Питальники, Пухівка, Погреби, Бортничі. Тут було досліджено залишки безкурганного могильника, серед супровідного інвентарю були виявлені бронзові фібули і специфічна кераміка, ці пам'ятки відносять до ІІІ ст. до.н. е. Ця культура поширилась на Прип'ятському Поліссі, верхнього і Середнього Подніпров'я у кінці I тис до.н. е.- початку I тис.н. е. Зарубинецька культура відома великими неукріпленими поселеннями. Вони розташовувались на мисах річок, ярів або на «надзаплавних терасах». Їх площа займала в середньому близько двох гектарів. Цій культурі притаманні житла площею 18-20 метрів квадратних, які були заглиблені в землю. Технікою спорудження було дерев'яно каркасне будівництво. Дахи були двосхилими, для покрівлі брали солому, очерет або жердини. Джерелом тепла в житлах були відкриті вогнища.
Населення вело осілий спосіб життя. У вжитку в зарубинців було залізо, серед знарядь з цього матеріалу були серпи і коси, це свідчить про землеробський спосіб господарства. Мешканці цих поселень вирощували просо, пшеницю-двозернянку, ячмінь. Щодо скотарства розводились корови, свині, коні, дрібна рогата худоба. Існувало також у них поняття про полювання і риболовлю. Добували залізо. На поселеннях зарубинців виготовляли кераміку, існував гончарний круг ручного типу, готовий посуд випалювали. Були і ювелірні вироби, їх виготовляли з привізної бронзи. З льону і коноплей, виготовляли тканини. Про існування ткацтва свідчать знайдені піднімальні грузила для ткацького станка. Обряд поховання, могильники характерні для Зарубинецької культури були ґрунтові і без курганні поховання, тіло спалення в урнах чи у ямах, існував поховальний інвентар. Також відомі трупопокладення, хоча вони зустрічаються рідко.