- •1.Наукове поняття культура. Структура культури, її функції.
- •3.Комунікативна ф-я культури. Культура як інформаційний процес. Роль засобів масової комунікації в сучасній культурі.
- •4. Етнокультурні проблеми походження українського народу.
- •5. Матеріальна та духовна культура передсловянського населення України: палеоліт, мезоліт, неоліт.
- •6. Культурна спадщина кочових племен Північного Причорномор’я.
- •7. Особивості трипольської культури.
- •9. Зарубинецька та черняхівська культура східнослов’янських племен дохристиянської Русі.
- •10.Релігія східнослов племен
- •11.Специфіка та характерні риси дохристиянської культури Київської Русі.
- •12. Роль Кирила та Мефодия в истории країнського християнства
- •13 Писемність та освіта.
- •14 Розвиток науки і літератури Київської русі
- •15 Мистецтво й архітектура княжої доби
- •17 Усна народна творчість Київської Русі
- •18 Києво-Печерська Лавра
- •21. Пересопницьке Євангеліє
- •35.Дворянський період національно культурного відродження
- •36. Народницький період національно-культурного відродження
- •37. Модерністський період національно-культурного відродження
- •38. Заснування Харуівського та Київського університету
- •39. Демократично-просвітницьке літературно національне обєднання Руська Тріїця»
- •40. Діяльність кирило-мефодіївського братства
- •41. Роль Шевченка
- •42.Журнал «Основа»
- •47. Модернізм у творчості українських поетів та письменників на межі хіх-хх ст
- •52.Розвиток укр..Літератури у 1920 рр.Літературні течії та організ.
- •54. Розстріляне відродження
- •55. Лесь Курбас – видатний діяч укр. Театрального мистецтва
- •56.Олександр Довженко – основоположник українського кіномистецтва.
- •57.Шістдисятники
- •58. Здобутки і втрати української культури
- •59. Головні чинники, тенденції, сучасної української культури
35.Дворянський період національно культурного відродження
Зародки національно-культурного відродження простежуються в останній чверті XVIII ст. у середовищі українського дворянства, яке сформувалося з колишньої козацької старшини і поступово русифікувалося.
В цей період у середовищі освіченого українського дворянства пробудився інтерес до історичного минулого народу, його побуту, звичаїв і обрядів, мистецьких здобутків. На Лівобережжі з ініціативи старшини виник широкий рух за вивчення історії козацької України. Розпочалося збирання історичних матеріалів — літописів, хронік, грамот, інших державних документів, їх осмислення через призму національних почуттів. Поступово формувалася українська національна ідея. З-поміж ентузіастів збирання історичної спадщини вирізнялися О.Безбородько, В.Рубан, М.Ту-манський, О.Мартос та ін. На основі опрацьованих матеріалів і документів з'явилися загальні праці з історії України, зокрема "Історія Малої Росії" (ч. 1, 1822 р.) Д.Бантиша-Каменського. Ф.Ту-манський зібрав та опублікував деякі документи до історії козаччини і видав "Літопис" Г.Граб'янки. Йому приписується авторство праці "Землеописание о Малыя России", де вперше давався короткий опис географії гетьманської України.
В першій чверті XIX ст., коли серед української інтелігенції посилювалася ідея національного пробудження, вийшов друком відомий історичний анонімний твір "Історія Русі" (1846 p.). Видавець цього твору Й.Бодянський приписав його білоруському архієпископові Г.Кониському. З таким твердженням не погодилися М.Максимович, О.Лазаревський, М.Майков та ін. Одні дослідники дотримувалися думки, що автором твору був О.Безбородько, інші — батько і син Полетики. Однак, очевидно, твір вийшов з кіл Новгород-Сіверського патріотичного гуртка 80 — 90-х років XVIII ст., тісно пов'язаних з О.Безбородьком.
Історичні дослідження привернули увагу освічених верств українського дворянства до життя народу, його побуту, звичаїв, традицій, обрядів. Саме цим пояснюється поява у Петербурзі "Опису весільних українських простонародних обрядів" (1777 р.) Г.Калиновського, який започаткував українську етнографію. Дослідження в сфері української фольклористики пов'язані з ім'ям М.Цертелєва, котрий 1819 р. видав збірку "Опыт собрания старинных малороссийских песней", де вперше надруковані українські думи. Згодом були опубліковані три збірки народних пісень М.Максимовича, в майбутньому першого ректора Київського університету, видатного дослідника української історії, словесності та фольклору: "Малоросійські пісні" (1827 р.) та "Українські народні пісні" (1834 р.) видані в Москві, а "Збірник українських пісень" — у Києві (1849 p.). Передмова М.Максимовича до першого видання — це своєрідний літературний маніфест.
Важливим чинником національно-культурного відродження стала поява видань, а також публікація наукових праць. За перше десятиріччя існування Харківського університету з його друкарні вийшло 210 книжкових видань, що дорівнювало половині книжок, які того часу побачили світ в Росії.