37. Модерністський період національно-культурного відродження

Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху формування нової української людини та її самостійницьких прагнень, започаткував нову добу у становленні модерного українства — добу національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу.

На думку Івана Лисяка-Рудницького, згаданий період є “найщасливішим у новітній історії України”, це доба безперервного і всебічного українського піднесення напередодні національно-демократичної революції 1917—1918 pp.

Характерними рисами модерністського періоду національно-культурного відродження були:

1. Виникнення політичних партій на Заході та Сході України, які стали провідниками національного відродження. У програмах вони проголошували політичні гасла — аж до створення незалежної Української держави.

2. Проникнення ідей відродження у широкі народні маси і формування на цій основі нового типу українського інтеліґента — патріота України.

3. На суспільно-політичній арені України у цей період з’являється плеяда видатних політичних і культурних діячів України, провідне місце серед яких посідають Іван Франко, Михайло Грушевський, Юліан Бачинський, Микола Міхновський та інші, творчість і суспільно-політичну діяльність яких було пронизано українською національною ідеєю.

4. Модерністський період національно-культурного відродження характерний плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики на землях Західної України, а на Сході України — копіткою і наполегливою виховною працею українського театру, який став виразником національних настроїв і почуттів народу України.

Наприкінці 80-х років XIX ст. під впливом Михайла Драгоманова закладалися організаційні основи Українсько-руської радикальної партії, яку у 1890 р. очолили І. Франко та М. Павлик. Українсько-руська радикальна партія розгорнула боротьбу за права і привілеї українців у галузі шкільництва. Вона вимагала відкриття в Галичині українських шкіл та гімназій. Однак ці вимоги не дали бажаних наслідків. Єдиним вагомим досягненням цього періоду був дозвіл на відкриття 1894 р. у Львівському університеті кафедри історії народів Східної Європи, яку очолив М. Грушевський, започаткувавши викладання історії України.

У 1890-х роках на ниві національно-культурного відродження з’явилися нові інтелектуальні та наукові сили. В Україні виникло нове політичне об’єднання — “Національно-демократична партія”. Вона стала провідником політичного життя народу, висунувши програмове завдання, “щоб увесь український народ з’єднався в одноцілий національний організм”.

У 1895 р. Ю. Бачинський — один із активних діячів Українсько-руської радикальної партії — у праці “Україна irredenta” обґрунтовує потребу створення Української незалежної держави. Він доходить такого висновку: “Україна для себе! — От єї клич. Вільна, велика, незалежна, політично самостійна Україна — одна, нероздільна від Сяну по Кавказ! — От єї стяг”. “Україна irredenta” привернула увагу широкої громадськості України, зокрема Галичини. Саме в ній чи не вперше чітко та виразно прозвучала українська національна ідея.

В 1905 р. М. Міхновський опублікував у Львові проект опрацьованої ним української конституції, вихідним принципом якої є задекларована самостійність України як Соборної держави і державна суверенність українського народу. М. Міхновський залишив глибокий слід у духовній культурі та національно-визвольній боротьбі українського народу за державність і незалежність України. УНП Міхновського — це перша політична партія, яка стояла на чітких засадах українського націоналізму. Партія, яка значно випередила політичну думку свого часу, вказавши українцям єдино можливий шлях їхнього розвитку та уникнення катастрофи, яку їм готувала сліпа віра «демократичних» вождів у пацифізм, вищість соціальних інтересів над національними, можливість автономії України у складі «демократичної» Росії та інші ілюзії. УНП Міхновсього — це яскрава сходинка історії українського націоналізму, яка демонструє високий розвиток націоналістичної ідеї в Україні на той час, розвінчує чимало шкідливих міфів про націоналізм.

Суттєвий внесок у розвиток біологічної науки мали наукові праці І. Мечнікова (1845—1916 pp.). Обіймаючи посаду професора Одеського університету, він створив першу в Україні й другу в світі бактеріологічну станцію, став одним із основоположників мікробіології і вчення про імунітет. Засновником вітчизняної фізіологічної школи був професор Одеського університету І. Сеченов (1829—1905 pp.).