10. Педагогічні цілі навчання природознавства.

Щоб досягти суспільно зумовлену власне педагогічну ціль, процес навчання повинен забезпечувати здійснення трьох взаємозв’язаних функцій: освіти, розвитку і виховання особистості кожної дитини в класі.

Освітні власне педагогічні цілі передбачають:

а) формування конкретних елементів власне природничих знань: уявлень і понять про предмети і явища природи, взаємозв’язки і залежності між ними (наприклад, сформувати поняття: “дикорослі рослини”, уявлення про різноманітність рослин за формою, товщиною і т.ін.);

б) формування власне предметних умінь на основі засвоєних природничих знань (наприклад, уміння розрізняти дикорослі та культурні рослини, органи рослин і т.ін.); формування уявлень чи понять та умінь про спеціальні методи дослідження природи (наприклад, формувати уявлення про дослід, уміння виконувати дослід...).

Розвивальні власне педагогічні цілі передбачають:

а) розвиток всіх психічних процесів дитини, що відбуваються шляхом оволодіння відповідними видами діяльності;

б) формування уявлення чи поняття про способи раціональної навчальної діяльності і уміння виконувати їх (наприклад, формувати уявлення про спосіб цілеспрямованого опису об’єкта природи (листяного лісу) за малюнком чи картиною, уміння опису об’єкт (листяний ліс) за малюнком, уміння будувати план розповіді і т.ін.).

Виховні власне педагогічні цілі передбачають (відповідно до стратегічної програми учителя) формування певних компонентів тих чи інших якостей особистості (наприклад, формувати поняття про охорону ранньоквітучих рослин, прагнення охороняти їх, уміння бачити прекрасне у природі).

11. Методика формування і розвиток природничих понять.

Поняття – це узагальнена форма відображення у свідомості людини навколишньої дійсності. В цьому розкривається сутність речей, істотні ознаки, властивості предметів і явищ, внутрішні зв’язки і відношення між ними та їхні внутрішні протиріччя.

При формуванні природничих понять порівняння най­частіше виступає у формі протиставлення. Для ознайомлювання з предметами і явищами природи-широко використовується порівняння у формі зіставлення.

Порівняння нерозривно пов'язане з іншою розумовою діяльністю — абстрагуванням. Навчити дітей абстрагу­вати — означає виробити в них уміння бачити загальні іс­тотні ознаки певних предметів.

Процес навчання потребує систематичного поєднання абстрагування і конкретизації, тобто переходів від абст­рактного, загального до конкретного, поодинокого. Цей вид розумової діяльності відіграє важливу роль у формуванні природничих понять.

12. Основи формування природничих понять в учнів. Відчуття, сприйняття, уявлення про предмети і явища природи.

Відчуття — це процес відображення в мозку людини окремих властивостей, якостей предметів і явищ об'єктив­ної дійсності внаслідок їх безпосереднього впливу на орга­ни чуттів.

Уявлення — це не тільки образи предметів, які ми ко­лись сприймали. Можна мати уявлення і про такі предмети, яких ми ніколи не бачили. Вони створюються на основі осмислення ряду уявлень про навколишні предмети або явища.

Сприймання тісно пов’язане з образним мисленням і мовою, тобто усвідомленням суті предмету.

Свідомо сприйняти предмет – означає впізнати і назвати його. Впізнавання здійснюється на основі попереднього досвіду. Сприйнятий образ ніби накладається на образи попередніх сприймань, які зберігаються і відтворюються у пам’яті. Якщо ці образи співпадають, то об’єкт не тільки впізнається, але й відноситься суб’єктом до певної групи чи класу предметів.

Сприймання та уявлення забезпечують чуттєве пізнання предметів і явищ, але не дозволяють проникнути в їх сутність, розкрити внутрішні зв’язки і взаємозалежності між ними, а також закономірності об’єктивної реальності. Це відбувається на рівні абстрактного, логічного мислення, результатом якого є поняття.

Щоб зрозуміти сутність понять як форми знань, особливості їх засвоєння школярами і значимість для організації усього процесу навчання, розглянемо їхню об’єктивну характеристику.