Тема 5. Методи навчання в економічній освіти

План

1. Поняття методу та прийому навчання

2. Класифікація методів навчання

3. Засоби навчання

1. Поняття методу та прийому навчання

Система методів науково-педагогічних досліджень складається із власно педагогічних, традиційних, а також методів, запозичених з інших наук. Метод наукового пізнання являє собою спосіб отримання та виявлення достовірних, переконливих фактів щодо реальної дійсності, знань про існуючі зв’язки між явищами та закономірностями, спосіб узагальнення отриманих відомостей та їх оцінки. До методів наукового пізнання відносяться:

- педагогічне спостереження, що являє собою фіксацію і відбір фактів безпосереднього прояву учнів в системі суспільних відносин, їх поведінку, діяльність,

- збір незалежних характеристик,

- вивчення документації про життя дітей і результатах їх діяльності.

Ці методи є засобом діагнозування педагогічного вивчення дитини. Враховується думка оточуючих їх людей, фіксуються власні враження і спостереження в різних документах (характеристика, оцінка, щоденник). Діагнозування також базується на даних діяльності, творчості, поведінки, що дозволяє судити про спрямованість учня, його настроях, внутрішніх станах, про рівень розвитку його особистості.

Розглянуті вище методи відносяться до групи емперічних методів педагогічного дослідження. Існують також і методи конкретно-соціологічних досліджень, до яких належать: методи анкетування, інтерв’ю, експертної оцінки, статистична обробка результатів. Отримані в такий спосіб матеріал, цифри, факти мають лише додаткове значення, так як має місце неточність, узагальнення отриманих даних.

Допоміжне значення мають і психофізіологічні методи і методики, що забезпечують вивчення психічного стану, їх реакції в певних ситуаціях: тестування, вирішення та моделювання ситуацій.

Особливе значення в діяльності педагога має дослідна та експериментальна робота, як педагогічні методи. В ході дослідної роботи накопичується фактичний матеріал, що являє собою емпирічну основу для теоретичних суджень, висновків, узагальнень. Експериментальна робота надає можливість перевірити наукових припущень, гіпотез відносно вирішення життєвих виховних протиріч, сформульованих проблем.

Методи теоретичного дослідження передбачають аналіз, оцінку, приведення в систему емпіричного і узагальненого матеріалу з позиції певного світогляду. (Б.Ліхачов)

Метод, взагалі являє собою спосіб досягнення мети, певним чином впорядковану діяльність.

Методом навчання є одним з важливим способом впорядкованої взаємопов’язаною діяльністю вчителя і учнів, що спрямована на вирішення завдань освіти розвитку і виховання в процесі навчання. В той же час метод навчання являє собою сукупність прийомів і способів організації пізнавальної діяльності учнів, розвиток їх розумових сил, взаємодії суб’єктів навчального процесу між собою, з природою і суспільством. Також метод навчання – це спосіб навчальної роботи вчителя і організації учбово-пізнавальної діяльності учнів щодо вирішення широкого різноманіття дидактичних завдань, спрямованих на оволодіння учнями навчального матеріалу.

Отже методи навчання виступають одним з важливих компонентів учбового процесу і реалізуються в єдності цілеспрямованої пізнавальної діяльності педагога і учнів, їх активному русі щодо усвідомлення учнями знань, оволодіння учнів і навичок.

Важливо зауважити на тому, що метод складається з певних методичних прийомів, що використовуються з метою активізації сприйняття учнями учбового матеріалу, поглиблення їх пізнання, стимулювання пізнавальної діяльності.

Наприклад, якщо ми маємо справу із методом роботи з книгою, то прийомами можна вважати: прочитати, скласти план, переказати, законспектувати тощо; якщо використовується метод вправ, під час формування у учнів практичних умінь і навичок, то прийомами можуть бути: демонстрація можливостей використання навчального матеріалу на практиці; відтворення учнями показаних вчителем дії і наступний тренінг щодо вдосконалення відпрацьованих умінь і навичок тощо.

Отже кожен метод навчання включає навчальну роботу учителя і організацію активної учбово-пізнавально діяльності учнів. При цьому в педагогічній практиці накопичена значна кількість методів навчання, що поділяються на окремі групи у відповідності із певним принципом із розподілу.

2. Класифікація методів навчання

Класифікація методів навчання – впорядкована за певною ознакою їх система. При цьому система методів має бути достатньо динамічною. ( І.Підласий)

Наведемо деякі з існуючих класифікації методів навчання.

1 – Традиційна класифікація методів навчання, в основі якої покладено спосіб отримання учнями знань, умінь і навичок (С.Перовський, Є.Голант):

- словесні методи навчання: пояснення, лекція, роз’яснення, розповідь, бесіда, інструктаж, робота з книгою тощо;

- практичні методи навчання: дослід, виконання вправ, рішення задач, виконання тестових завдань, вирішення ситуацій, написання економічного диктанту, твори тощо;

- наочні методи навчання: ілюстрація схем, таблиць, графіків, малюнків тощо та демонстрація відеоматеріалів, телепередач тощо.

2 – Класифікація методів навчання за призначенням, в основі якої покладено принцип послідовності етапів, через які відбувається процес навчання на уроці, в залежності від основних дидактичних завдань кожного з них ( М.Данілов, Б.Єсіпов): отримання учнями знань; формування в них умінь і навичок з використання отриманих знань; застосування отриманих знань на практиці; методи творчої діяльності учнів; закріплення; перевірки знань, умінь і навичок.

3 - Класифікація методів у відповідності із пізнавальною діяльністю учнів (М.Скаткін, І.Лернер), тобто у відповідності із рівнем самостійності пізнавальної діяльності у відповідності із запропонованим вчителем способом навчання:

- пояснювально-ілюстративний метод навчання, сутність якого полягає в тому, що знання учням пропонуються у «готовому» вигляді; вчитель організує різними способами сприймання учнями цих знань які вони фіксують в своїй пам’яті. Використовуються всі можливі джерела отримання інформації: слово, наочність тощо). Спосіб викладення нового матеріалу можу відбуватися як дедуктивним, так і індуктивним способом. Керівництво цього процесу обмежується лише організацією отримання учнями знань.

- репродуктивний метод навчання має наступні ознаки: знання також учні отримують в «готовому» вигляді; вчитель повідомляє і пояснює учням знання; учні свідомо засвоюють навчальну інформацію, розуміють її та запам’ятовують. Основним критерієм, в даному разі, є точне і правильне сприйняття учнями знань. Відповідна міцність отриманих знань забезпечується шляхом багатократного їх повторення. Але в даному разу залишається низький рівень мисленнєвої діяльності. Точно відтворюючи запам’ятований матеріал учні не завжди усвідомлюють. В той же час основною перевагою даного методу, як і попереднього – економність. В даному разу забезпечується передача учням значного обсягу навчального матеріалу за мінімальний час і з незначними затратами зусиль. При цьому міцність знань може бути достатньо значною. Репродуктивна діяльність передує творчої і має поєднуватися із іншими видами діяльності.

- проблемний метод навчання являє собою перехід від виконавчої до творчої діяльності учнів. Учитель демонструє шлях дослідження проблеми, викладаючи її рішення від початку до кінця. Учні не приймають участь, а лише спостерігають хід розміркувань вчителя, в той же час вони отримують професійний урок щодо вирішення пізнавальних проблем.

- частково-пошуковий метод навчання характеризується тим, що знання учням не пропонуються в «готовому» вигляді, а вони мають їх отримувати самостійно; учитель організує не повідомлення та викладення нових знань, а пошук нових знань через різноманітні засоби; учні під керівництвом учителя самостійно розмірковують, вирішують виникаючі пізнавальні задачі, усвідомлюють і вирішують проблемні ситуації, аналізують, порівнюють, узагальнюють, роблять висновки тощо. А отже в них формуються свідомі і міцні знання. Але учні ні завжди спроможні самостійно вирішувати складні учбові проблеми від початку і до кінця Тому учбова діяльність розвивається за схемою: вчитель-учень-вчитель-учень тощо. Тобто частково знання повідомляють учителем, а частково учні здобувають самостійно, відповідачі на поставлені питання або вирішуючи проблемні завдання. Однією з модифікацій такого підходу у навчанні є евристична ( відкрита) бесіда.

- дослідницький метод навчання полягає в тому, що учитель разом з учнями формулює проблему, що вирішується протягом певного періоду навчального процесу; знання учнями не повідомляються; учні самостійно їх отримують в процесі дослідження (вирішення) проблеми, порівняння різних варіантів отриманих відповідей; засоби дослідження також визначаються учнями. В даному разу діяльність учителя зводиться до оперативного управління процесом вирішення проблемних завдань; учбовий процес характеризується значною інтенсивністю, учіння супроводжується підвищеним інтересом, отриманні знання вирізняються глибиною, дієвістю, міцністю. Даний метод навчання передбачає творче засвоєння знань. Недоліком можна вважати значні затрати часу і енергії учителя і учнів. Його впровадження вимагає високого професіоналізм у вчителя. (І.Підласий)

4 – Класифікація методів у відповідності із дидактичними цілями (Г.Щукіна, І.Огородніков):

- методи, що сприяють первинному засвоєнню учбового матеріалу: інформаційно-розвиваючі методи: усне викладення, бесіда, робота з книгою; евристичні методи (пошукові): евристична бесіда, диспут, лабораторна робота; дослідницький метод;

- методи, що сприяють закріпленню і вдосконаленню набутих учнями знань: вправи (за зразком, коментовані вправи, варіативні вправи тощо); практична робота.

5 - Бінарна класифікація методів ( М.Махмутов) – на основі декількох ознак, в даному разу викладання і учіння:

6 – Полінарна класифікація методів (Л.Клінгберг) – у поєднанні із формами співпраці учителя з учнями:

7 – Класифікація методів за способом організації і здійснення; стимулювання і мотивації та контролю і самоконтролю пізнавальної діяльності (Ю.Бабанський):

В кожній з цих груп методів відображено взаємодію вчителя з учнями. Організаційна діяльність учителя поєднується із здійсненням і самоорганізацією діяльності учнів. Стимулюючий вплив учителя призводить до розвитку мотивації учіння учнів. Контролююча дія учителя вдало поєднується із самоконтролем учнів. Кожна з груп методів поділяється на підгрупи методів.

Методи навчання виконують наступні функцій:

- навчальна, так як забезпечують досягнення мети навчального процесу та отримання найбільш ефективного результату;

- розвиваюча, тобто допомагають вчителю досягти відповідного темпу і рівня розвитку учнів;

- виховна – забезпечує відповідні результати виховання і формування особистості кожного учня;

- спонукаюча (мотиваційна), так як кожен метод навчання є певним стимулом учнів до учіння до здобуття відповідної бази знань і практичних умінь;

- контрольно-стимулююча, так як забезпечує діагнозування ходу і результатів учбового процесу, а також вчасного його корегування.

Кожен метод навчання з будь якої класифікації має свою сутність, прямі і непрямі функції, сферу використання, прийоми навчального впливу. Надамо характеристику окремим методам навчання, які достатньо часто використовуються у педагогічній практиці. (Б.Ліхачов)

Розповідь відноситься до словесних методів усного викладання навчального матеріалу. У розповіді, як монологічному способі розкриття сутності теми, акцентується увага на конкретних фактах, їх взаємозв’язках і взаємообумовленості, що мобілізує слухове сприйняття, представлення і уявлення школярів. При цьому має місце послідовне, систематизоване, доступне і емоційне представлення знань. Ведуча функція даного методу – навчальна, а супутні виховна, розвиваюча, стимулююча і контрольно-регулююча. Особливе значення набуває в початковій школі, в порівнянні із базовою і старшою школами. В залежності із дидактичною метою можуть бути:

- вступна розповідь, що спрямована на підготовку учнів щодо вивчення нового матеріалу;

- розповідь-повіствування, що слугує щодо викладання змісту навчального матеріалу;

- розповідь-заключення закінчує певний відрізок навчання і підводить підсумок.

Ефективність розповіді залежить від вмінь вчителя розповідати; від того на скільки слова і вислови, що використовуються є зрозумілими для учнів. Бажано спиратися на досвід учнів, розширюючи і збагачуючі його. Слід слідкувати за тим, щоб розповідь була логічною, переконливою, доступною. Вона має сприяти формуванню в учнів грамотно висловлювати власні думки. Готуючись до розповіді вчитель має: скласти план; підібрати необхідний навчальний матеріал; використовувати методичні прийоми, що сприяють максимальному досягненню мети в певних умовах: порівняння, аналогія, співставлення, аналіз фактичного матеріалу, використання яскравих прикладів, спиратися на досвід учнів. Під час розповіді слід підкреслювати головне, вона має бути досить лаконічною (10 хвилин), достатньо гнучкою, мати позитивний емоційний фон, поєднуватися із іншими методами – ілюстрація, обговорення, враховуватися місце і час.

Пояснення – монологічна форма викладу навчального матеріалу, що забезпечує виявлення сутності вивчаємих подій або явищ, їх місця в системі зв’язків і взаємозалежностей з іншими подіями і явищами. Його функція полягає у розкритті, через логічні зв’язки і прийоми, переконливу аргументацію і доведення наукової сутності законів, правил і істин. При цьому відбувається розвиток у учнів формально-логічного і діалектичного мислення, вмінь аргументувати і доводити власні положення. Тому до пояснення звертаються під час розкриття основних теоретичних положень науки; вирішення економічних проблем і задач тощо. Використання методу вимагає від учителя логічно точного і чіткого формулювання задачі, сутності проблеми, питання; послідовного розкриття причинно-наслідкових зв’язків, аргументації і доведення; використання порівнянь, співставлень, аналогії з використанням яскравих прикладів. Розвиваючий результат метода полягає у формуванні у учнів умінь зосереджуватися на виявлення головного і суттєвого. Виховне значення виявляється в формуванні у учнів прагнення доходити до істини, виявляти головне і виокремлювати його від несуттєвого. Цей метод має використовуватися в роботі із будь якою групою навчання. Але на рівні базової і старшої школи він є більш дієвим. (Б.Ліхачов)

Бесіда – діалогічна форма викладу і оволодіння учбовим матеріалом, ведуча функція якої є стимулююча, але і інші функції також спрацьовують в даному випадку. Бесіда передбачає наявність у учнів емпіричного запасу знань, достатніх до компетентного обговорення питань, задля узагальнення, висновків, руху до істини. Під час бесіди через цілеспрямовані і вдало сформульовані питання учні стимулюються щодо пригадування вже відомих їм знань щодо досягнення нових знань шляхом самостійних розміркувань, висновків, узагальнень. Учні привчаються мислити, слідкуючи за думкою вчителя, що наближає їх до оволодіння новими знаннями. Максимально активізується мислення, забезпечує діагностику рівня засвоєння знань, умінь і навичок, сприяє розвитку пізнавальних сил учнів, створює умови для оперативного управління процесом пізнання. Значною є виховна роль бесіди. Вона має поєднуватися із іншими методами – пояснення, лекція, робота з книгою, ілюстрація тощо. Бесіда може бути пасивною, коли діти лише повідомляють факти, з метою їх узагальнення вчителем. Може бути і активним, коли учні залучаються до активного включення до евристичного, творчого процесу. Педагогічна мета бесід в тому, щоб використовувати знання і особистий досвід учнів задля активізації їх пізнавальної активності, включення їх до активного мисленнєвого пошуку, залучення до вирішення протер іч, самостійного формулювання висновків і узагальнень. За допомогою бесіди, через діалог, здійснюється проблемне навчання: постановка задачі, з’ясування розуміння її сутності і обговорення і підведення учнів до самостійних висновків. Під час бесіди забезпечується міцне засвоєння учнями знань та активізація їх життєвого досвіду; формування у учнів умінь чітко і швидко мислити, аналізувати і узагальнювати, ставити точні питання, лаконічно висловлюватися і ясно висловлювати свої думки. Бесіда досить ефективна для підготовки учнів для співпраці на уроці; ознайомлення їх з новим матеріалом; систематизації і закріплення отриманих знань; поточного контролю і діагностики рівня засвоєння учнями знань. Бесіда може бути:

- організуюча, або вступна, що проводиться на початку учбової роботи;

- бесіда – повідомлення, частіше буває катехізичною: питання-відповідь, вона не містить заперечень, передбачає запам’ятання відповідей;

- сократична, що має деякі сумніви і заперечення з боку учнів і передбачають у сумісному доведенні їх відповідності або невідповідності;

- евристична, що ставити учнів перед рішенням проблеми і вимагає власних відповідей на поставлені питання;

- синтезуючі (закріплюючі), що забезпечують узагальнення і систематизацію тих знань, що учні вже отримали;

- контрольно-коректуюча – застосовується в діагностичних цілях і в разі розвитку, уточнення, доповнення новими фактами або положеннями знання, які учні отримали.

Готуючись до бесіди важливо чітко визначити тему бесіди, її мету, скласти план-конспект, виготовити наочні посібники, сформулювати основні і допоміжні питання, продумати методику організації і проведення бесіди . (І.Підласий)

Лекція –монологічний спосіб пояснення учбового матеріалу і навчальної взаємодії педагога з учнями. Як метод достатньо чітка за структурою; характеризується логікою викладання учбового матеріалу, значною кількістю інформації, що насичена фактами, прикладами і має об’єктивні зв’язки; вирізняється системним характером розкриття знань. Предметом шкільної лекції є переважно розкриття складних систем, явищ, об’єктів, процесів. Застосовується лише в старших класах. За обсягом інформації розрахована на весь урок, а іноді і на спарені уроки. Умовами ефективності вважається складання детального плану; повідомлення плану, теми, мети і завдань лекції; логічне і послідовне викладання всіх пунктів плану; лаконічні узагальнюючі висновки після розкриття кожного пункту плану; логічні зв’язки при переході від однієї частини лекції до іншої; проблемність і емоційність.

Робота з книгою надає можливість декілька разів повернутися до підручника з метою обробки учбового матеріалу в доступному темпі і в зручний для учнів час. Учбові книжки виконують всі функції навчального процесу – навчальну, розвиваючу, виховну, стимулюючу і контрольно-регулюючу. Цей метод забезпечує ефективне вирішення питань контролю, корекції та діагностики знань, умінь учнів. Метою самостійної роботи учнів з книгою може бути ознайомлення їх її структурою, перегляд та читання навчального матеріалу, пошук відповідей на питання, самостійне вивчення навчального матеріалу, реферування окремого матеріалу, рішення прикладів і задач, виконання контрольних тестових завдань, вивчення навчального матеріалу на пам’ять. Фактори ефективності даного методу: вміння вільно читати і розуміти прочитане; вміння виділити головне; вміння конспектувати, складати структурні і логічні схеми; вміння підбирати літературу. Робота з книгою може відбуватися на уроці під керівництвом учителя; самостійна робота з книгою вдома з метою розширення отриманих учнями на уроці знань і навичок. Недоліком можна вважати значні затрати часу та енергії; не врахування індивідуальних особливостей учнів; недостатньо професійно написані навчальні підручники і посібники. (І.Підласий)

Ілюстрація як спосіб навчального впливу використовується з метою створення в свідомості учнів за допомогою наочності точного, чіткого і ясного образу навчального матеріалу. В даному разі передбачено сприйняття учнями предметів, явищ, процесів в їх символічному зображенні за допомогою плакатів, мап, схем, таблиць тощо, що забезпечує якісне і швидке навчання. Окремим видом ілюстрації виступає ілюстрація діючих осіб, наприклад при вивчення досвіду роботи фірми. Головна функція цього методу в створенні умов образного сприйняття форми, сутності явищ, їх структури, зв’язків, взаємодії щодо підтвердження теоретичних положень. Бажано, при цьому, продумати дидактичне призначення, місце і роль в пізнавальному процесі наочних посібників, їх форму (об’ємна чи плоска), рухомість, колір тощо; оптимальність кількості ілюстративного матеріалу; врахування аудиторії, на яку розрахована наочність. Важливо пам’ятати про відчуття міри при ілюстрації наочності; готувати посібники заздалегідь і показувати в разі потреби. Інколи доцільно використовувати роздавальний матеріал: фотографії, діаграми, таблиці тощо та екранні технічні засоби навчання: кодоскоп, діапроектор тощо. Навчальний результат використання ілюстрацій має прояв в забезпеченні чіткості первинного сприйняття навчального матеріалу учнями, від чого залежить наступна робота і якість засвоєння. Розвиваючий ефект ілюстрації пов’язаний із активізацією діяльності аналізаторів, процесів сприйняття і формування уявлень. Зловживання ілюстрацій призводить до стримання розвитку мисленнєвих процесів. Виховне значення полягає в формуванні візуальної і слухової культури. В діагностичному плані використання ілюстрацій забезпечує вчителя зворотною інформацією, що породжує у учнів питання, що відображують розуміння ними сутності явищ. )І.Підласий, Б.Ліхачов, І.Харламов)

Демонстрація забезпечує наочно-почуттєве ознайомлення учнів з явищами, процесами, об’єктами в їх натуральному вигляді. Забезпечує розкриття динаміки явищ, що вивчаються, або використовуються і для ознайомлення із зовнішнім виглядом предмету. Під час демонстрації натуральних об’єктів починають із їх зовнішнього вигляду (розміри, форми, кольори, складові частини, їх взаємовідносини тощо). Часто супроводжується схематичних зображенням розглядаємих об’єктів. Ефективності, при цьому, досягаються, якщо учні самостійно вивчають предмети, процеси і явища, виконують необхідні розрахунки, встановлюють залежність тощо. Даний метод досить дієвий так, як під час взаємодії учителя з учнями відбувається демонстрація в цілісності і по частинам реальних подій життя, явищ природи, наукових і виробничих процесів тощо, з метою їх аналітичного розгляду і обговорення пов’язаних з ними проблем. Можуть в навчальних цілях демонструватися художні і документальні фільми або їх фрагменти, наукові експерименти, реальні процеси в природі і суспільстві. Учні збагачуються знаннями в їх уявно-понятійній цілісності і емоційній яскравості. В них значно розширюється кругозір, активізуються пізнавальні процеси і виникає інтерес до предмету навчання. Емоційний вплив поглиблює засвоєння ідейної сутності навчального матеріалу, що вивчається. Ефективність даного методу залежить від правильного вибору об’єкта; вміння спрямувати увагу учнів на суттєві сторони явищ; правильного поєднання з іншими методами навчання; враховувати індивідуальні та вікові особливості учнів тощо.

Ілюстрація і демонстрація використовуються у тісному взаємозв’язку, взаємодоповнюють і посилюють сумісну дію. В разі потреби цілісного сприймання об’єкту використовують демонстрацію, а коли необхідно усвідомити його сутність, взаємозв’язки між його компонентами – ілюстрація. Обидва методи є досить ефективними при навчанні учнів будь якого віку.

Вправи – практичний, достатньо ефективний, метод навчання, що являє собою планомірне та організоване повторення дії з метою оволодіння ними, або підвищення їх якості. Перевага даного методу в тому, що він забезпечує ефективне формування практичних умінь і навичок з використання учнями отриманих ними знань, а недолік – в низькому рівні дієвості стимулюючої функції навчання. Вправи можна поділити на наступні види:

- спеціальні, тобто ті, що повторюються багато разів і спрямовані на формування учбових, трудових умінь і навичок;

- похідні вправи, що сприяють повторенню і закріпленню раніше набутих навичок;

- коментовані вправи, що слугують активізації учбового процесу, забезпечують свідоме виконання учбових завдань, сутність яких в тому, що вчитель і учні коментують дії, які виконують, в наслідок чого вони краще усвідомлюють і засвоюють ці дії. Коментовані вправи забезпечують значний темп уроку, сприяють свідомому, міцному засвоєнню учнями навчального матеріалу.

- усні вправи пов’язани із розвитком культури мовлення, логічного мислення і пізнавальних можливостей учнів.

- письмові вправи (економічний диктант, твір, конспектування, рішення задач, опис досвіду тощо) мають призначення – формування, розвиток і зміцнення необхідних учням вмінь і навичок. До них відносяться графічні (діаграми, графіки, схеми тощо), лабораторно-практичні вправи, що забезпечують оволодіння певними навичками. Виробничо-трудові вправи передбачають спеціально розроблені трудові дії учбового або виробничого характеру. Вони можуть бути простими (спрямовані на виконання певних трудових прийомів) і складними (передбачають виконання виробничо-трудових справ в цілому або їх значних частин (складання угоди, бізнес-плану тощо)).

Ефективність використання вправ залежить від дотримання наступних вимог: свідома спрямованість учнів на підвищення якості діяльності; знання правил виконання дій; свідоме врахування і контролювання умов, в яких вправа виконується; врахування вже досягнутих результатів; розподіл їх виконання за часом тощо.

Вибір методів навчання не може бути довільним. Обираючи систему методів вчитель має враховувати наступні фактори: мета та конкретні завдання, що вирішуються на уроці; рівень навчання, що має бути досягнутим; реалізація принципів і закономірностей навчання; обсяг вимог і змісту, що необхідно реалізувати; кількість і складність учбового матеріалу; рівень підготовленості учнів; активність та інтерес учнів; вікова працездатність учнів; сформованість в них учбових навичок; час навчання; матеріально-технічне, навчально-методичне забезпечення та організаційні умови навчання; використання методів, що використовувалися на минулому уроці; тип і структура уроку; взаємовідносини між учителем і учнями; кількість учнів; рівень підготовленості учителя.

3. Засоби навчання

Для підвищення інтенсивності методів навчання, вони використовуються в єдності із системою засобів навчання (дидактичні засоби). Під засобами навчання розуміють весь комплекс засобів, здатних озброїти та вдосконалити процес навчання. До навчальних засобів відносять:

- учбову літературу: підручники, довідники, словники, збірники, зошити з друкованою основою, програмовані підручники;

- наочні посібники: таблиці, схеми, діаграми, графіки, креслення тощо;

- технічні засоби навчання (ТЗН): телевізор, відеомагнітофон; магнітофон; комп’ютер тощо;

- спеціальне обладнання: кабінет із відповідними умовами для проведення лабораторно-практичних занять;

- дидактично-роздавальний матеріал: той наочний матеріал, що можна запропонувати на уроці кожному учню.

ТЗН, що входять до засобів навчання можна поділити, в свою чергу на наступні групи:

ТЗН – це обладнання і апаратура, що застосовується в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності. Залежно від дидактичного призначення використовуються як посібник для самостійної роботи, як засіб ілюстрації, повторення та систематизації. Можуть використовуватися як окремо, так і в системі.

Наочні посібники, враховуючи можливості використання ТЗН (таблиця 6.1) поділяються: за особливостями матеріалу, що використовується: словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ; за видом сприйняття: зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні; за способом передачі матеріалу: за допомогою технічної апаратури чи без неї – традиційний спосіб; статично чи динамічно; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри тощо; за організаційними формами роботи з ними: фронтальна – на основі демонстраційних засобів та індивідуальна – на основі розданого учням образотворчого матеріалу.

Засоби навчання, як і методи навчання, які вони супроводжують, виконують навчальну, розвиваючу, виховну, спонукаючу і контрольно-регулюючу функції.

Вважається, що засоби навчання підвищують мотивацію і інтерес учнів у навчанні, дозволяють досягти кращих результатів в навчанні з найменшою витратою сил і часу. Засоби навчання поділяються на засоби для вчителя, що використовуються для ефективної реалізації освіти і індивідуальні засоби учнів – шкільні підручники, зошити, письмове приладдя тощо.

Засоби навчання стають цінним елементом процесу навчання в тому разі, коли вони використовуються в тісному зв’язку з іншими компонентами цього процесу. Їх підбір залежить не лише від матеріально-технічної та навчально-методичної бази школи, але і від мети уроку, змісту теми, методів навчання, віку учнів, а також від характерних особливостей навчального предмету в цілому.

При використання засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального матеріалу через використання засобів навчання. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя та іншими засобами навчання, важливо враховувати відповідність між змістом і навчально-виховними завданнями уроку.

Використовуючи засоби навчання на уроці слід детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні , необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати засоби навчання, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з’ясувати на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активізації пізнавальної діяльності учнів.