3. Технологічні основи курсу “Методика викладання економіки”

З технологічної точки зору курс «Методика викладання економіки» спрямований на засвоєння певної системи прийомів та засобів викладання, на забезпечення в подальшому переходу до володіння професійними вміннями на рівні педагогічної майстерності. Технологічними основами курсу можна вважати: інтегративність, особистісно-орієнтоване навчання, контекстне навчання, модульне навчання.

4. Професіоналізм викладача економіки та його складові

Професійна культура – це система соціальних якостей, що безпосередньо забезпечує рівень трудової, професійної діяльності і визначає їх особистісний зміст, ставлення до праці.

Професійна культура включає:

- індивідуально відпрацьовані стратегії;

- спосіб орієнтації в дійсності;

- способи вирішення завдань професійної діяльності щодо переводу їх в цілісний стан.

Найбільш важливими компонентами професійної культури можна вважати:

1. системний світогляд та мислення;

2. професійна творчість

3. праксеологічна і рефлексивна культура;

4. інформаційне озброєння;

5. компетентність діяльності, спілкування та саморозвитку;

6. конкретно-предметні знання.

Потреба в системних представленнях виникає під час зіткнення із складностями професійної діяльності, в особливості при розв’язанні нестандартних завдань. Спрямованість, націленість, зосередження суб’єкта професійної діяльності на системний пошук творчих спеціальних завдань та їх рішення виступають характерними рисами професійної творчості. Розвиток професійної творчості базується на засвоєнні системно-спеціальних знань, навичок, комплексних вмінь, досвіду, мистецтва в сфері спеціальних наук, а також психології, педагогіки, окремих методик тощо.

Праксеологічна культура – це сукупність необхідних способів, стратегій і здібностей, що забезпечують перехід від формування проблеми до конкретних дії з їх рішення.

Рефлексивна культура визначається як сукупність здібностей, способів і стратегій, що забезпечують уявлення та звільнення від непродуктивного особистісного досвіду та діяльності шляхом їх переосмислення.

Компетентність діяльності, спілкування і саморозвитку в структурі професійної компетентності сприяють прояву здібностей суб’єкта щодо виконання завдань і обов’язків повсякденної діяльності. Першоосновою професійної компетентності виступає конкретно-предметні завдання. Фахівець в ході професійної діяльності має спиратися на глибокі знання спеціальних, соціальних, психолого-педагогічних, організаційних та інші аспекти, як теоретичного так і емпіричного характеру.

Міра оволодіння тим чи іншим компонентом відображає певний рівень професійної культури:

1. Початковий (інформаційний) рівень, на якому міра сформованості знань, умінь та навичок, здібностей недостатньо високий;

2. Достатній рівень, що характеризується більш високим рівнем творчого виявлення діяльності, широким кругозором, великим обсягом спеціальних знань, умінь, інтересів; творчим розумінням проблемних ситуацій, розвинутими продуктивними здібностями;

3. Високий рівень сформованості професійної культури визначається за допомогою наступних характеристик: загальна характеристика професійної культури спеціаліста виявляється в єдності переконаності в соціальній значимості праці і в своєї професії, через розвинуте відчуття професійної гідності, працездатності, підприємництва, енергійності, ініціативності; готовність ефективно, швидко та якісно вирішувати виробничі завдання, вільне володіння нормами наукової організації праці, знаннями теорії управління і основ соціальної психології; прояв організаторських здібностей, готовності і зацікавленості в оволодінні основами суміжних спеціальностей, в розширенні професійного досвіду.

Спеціальна професійна культура спеціалістів різного профілю включає такі властивості, що значно відрізняються навіть в межах одного профілю. Їх відображують вузькоспеціальні професіограми. Основи професійної культури закладаються через всебічну підготовку спеціаліста, що включає в себе: фундаментальну методологічну підготовку; широку гуманітарну підготовку; теоретичну і практичну підготовку; формування навичок самостійної творчої діяльності. Ці напрямки підготовки включають ряд взаємопов’язаних, більш спеціалізованих за змістом форм підготовки: економічну, соціологічну, соціально-психологічну.

Вимоги до рівня сформованості професійної культури спеціаліста починаються з вимог щодо рівня його знань та вмінь. При цьому звертається увага на наступні характерні особливості розвитку майбутнього спеціаліста:

- Збільшення обсягу фундаментальних знань та вмінь, що забезпечують найбільш складніші, ніж раніше, умови праці;

- Вдосконалення за структурою, що збагачує особистісний зміст трудової діяльності та розширює функції спеціаліста;

- Обумовлення даної соціальної ситуації, економізація змісту підготовки спеціаліста, що дозволяє усвідомлювати економічну сутність професійної діяльності; відкривати механізми економічної дієздатності особистості, як спеціаліста.

На сучасному етапі розвитку виробництва, науки, культури стає важливим не тільки і не стільки обсяг та рівень знань, скільки здатність продуктивно використовувати ці знання. Такий підхід до трудової професійної підготовки через освіту дозволяє виокремити серед цілого комплексу напрямків професіоналізації, як основні наступні шляхи: створення моделі сучасного спеціаліста, що включає, з одного боку, формування у нього якостей громадянина, висококультурної, ерудованої людини, а з іншого – якостей кваліфікованого спеціаліста: збільшення гуманітарної складової навчально-виховного процесу; здійснення гуманістичного виховання; введення економічного компоненту в зміст підготовки; забезпечення формування психолого-педагогічної культури.

Від сучасного спеціаліста вимагається розуміння розвитку науково-технічного прогресу і економічних систем, соціально-економічної політики держави, корпорації і загальних організацій, місцевих і державних економічних проблем. Економічні перетворення здійснюють глибокий вплив на всі сфери життя людини. Поряд із кризисним положенням в економіці в державі виникають нові відношення власності, формуються різного роду акціонерні компанії, розвиваються міжнародні зв’язки тощо. Таким чином економічна криза, з одного боку – це посилення тенденцій ринкових відносин, з іншого – вияв нових вимог щодо рівня економічної культури сучасного фахівця будь якої професійної сфери діяльності. Практика свідчить про незадовільний рівень сформованості економічної культури сучасного спеціаліста. Тому особлива увага має приділятися всім етапам професіоналізації, що передбачає:

- Формування професійної мотивації, тобто усвідомлення соціально-професійних потреб;

- Здійснення розвитку професійних домагань;

- Формування професійної придатності та готовності до професійної діяльності.

Щодо перших двох складових, то ми розглянули їх сутність в попередньому питанні. Зазначимо, що мотивація діяльності, рівень домагань зумовлюють як професійне самовизначення людини, так і здатність до реалізації в професійній сфері. Професійна придатність розкриває можливості особистості щодо оволодіння професією та якісного виконання обраної професійної діяльності. Професійна придатність може бути абсолютною (придатність до професії, що вимагає спеціальних здібностей) та відносна (придатність до професії, оволодіння якою є доступною для кожної здорової людини).

В процесі професіоналізації відбувається розвиток професійної самосвідомості, тобто усвідомлення людиною себе як «носія» певної професії. Загальна направленість особистості має бути спрямована на занурювання в процес поглибленого пізнання себе та інших.

Професійне самоусвідомлення містить, з одного боку, засвоєння професійних цінностей, понятійного, концептуального апарату дисциплін психолого-педагогічного циклу, в термінах яких можуть бути усвідомлені психічні, професійно важливі, властивості та особливості людини. З іншого боку, в процесі професійного самоусвідомлення особистість оволодіває реальної педагогічною діяльністю (набуває досвід організації навчального процесу на прикладі існуючого в певному навчальному закладі, проявляє себе як суб’єкт педагогічної діяльності при виконанні індивідуальних завдань, курсових робіт, проходження виробничої практики). В такій спосіб діяльності вже на етапі вузівської професійної підготовки майбутній спеціаліст об’єктивізує своє «Я» для себе самого та для оточення, під час якого підлягає оцінюванню та самооцінюванню професійно важливі властивості та індивідуальні особливості людини. Формування професійної придатності передбачає і розвиток професійно важливих якостей особистості.

Важливо акцентувати увагу і на тому, що має відбуватися і відповідна професіоналізація вчителя економіки та фоні економічної освіти. В курсі «Комунікаційні процеси навчання» піднімається проблема щодо формування іміджу (педагогічного і комунікативного) викладача економіки. Професіональна модель майбутнього вчителя економіки має включати: професійну спрямованість, професійні знання, педагогічні здібності та педагогічну техніку (дивись лекції з курсу «Комунікаційні процеси навчання»). Серед професійних знань на особливу увагу заслуговує «Методика викладання економіки».

Тема 2

Сутність, структура та зміст економічної освіти

План

1. Сутність економічної освіти

2. Структура системи економічної освіти

3. Зміст економічної освіти

4. Економічна освіта в системі економічної культури

5. Моральні цінності економічної освіти в дидактичних концепціях

1. Сутність економічної освіти

Економічна освіта – формування системи знань про наукові закономірності розвитку економіки, особливості ринкових відносин, готовності до високопрофесійної праці, вмілого, дбайливого ставлення до природи, вироблення звички практично використовувати економічні знання у реальному житті.

Компоненти освітньої системи, їх зміст, функції, механізми дії та взаємозв’язку закладено в законодавчих документах України. Законодавство України про освіту базується на Конституції України (про що ми вже відзначали вище) і складається із Закону України «Про освіту» та ряду актів законодавства країни.

Так, скажімо, у головному документі, тобто Законі України «Про освіту» характеризуються: 1.загальні положення; 2. система освіти; 3. учасники навчально-виховного процесу; 4. фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база; 5. міжнародне співробітництво; 6. відповідальність за порушення законодавства про освіту.

Завданням законодавства України «Про освіту» є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України. В законодавчих документах розкриваються державні стандарти освіти, визначається Державна політика в галузі освіти.

Державний стандарт – нормативний документ, що:

- враховує стан саціокультури оточуючого середовища, потреб і можливостей зацікавлених осіб;

- орієнтується на оптимальний кінцевий результат освіти;

- зберігає спадкоємність стандартів за рівнями освіти;

- враховує національно-регіональні особливості у розвитку освіти і особистості учнівської молоді;

- відповідає інтересам держави, окремо взятого регіону і типу навчального закладу, вимогам виховання і розвитку особистості;

- нормалізує учбове навантаження учнів, приводить його у відповідність з вимогами різнорівневої підготовки в різних типах учбових закладів з урахуванням спадкоємності у навчанні.

Сукупність державних стандартів освіти, що розкривають вимоги до підготовки спеціалістів різних рівнів кваліфікації включає: перелік спеціальностей; освітньо-кваліфікаційні характеристики; нормативна частина змісту освіти; способи діагностики якості освіти.

Ефективність функціонування будь якої системи, в тому ж разі і неперервної освіти, залежить від оптимальності її структури в цілому, підсистем і структурних ланок та зв’язку між ними. Основними ланками системи безперервної освіти є середня загальноосвітня і вища школи, що мають власну мету, зміст і спрямованість педагогічного процесу. Кожна з цих підсистем вдосконалюється автономно, що не завжди сприяє збереженню цілісності системи безперервності освіти та принципу наступності від середньої загальноосвітньої школи до вищого навчального закладу.

Важливо зауважити, що освіта передбачає різноманітні форми навчання, підвищення кваліфікації, перепідготовку, що людина здійснює протягом усього трудового життя. Принцип безперервності в освіті (М.М.Солдатенко) передбачає якісно інший тип взаємодії особистості і суспільства.

Освіта протягом життя включає всі види навчання від початкового до вищого. Безперервна освіта, що стимулює людину і дає їй змогу оволодіти потрібними знаннями, цінностями, навичками в продовж усього життя:

- сприяє підвищенню кваліфікації індивіда протягом життя (компетентність, знання, навички, здібності, досвід, здатність до контактів);

- включає як формальні, так і неформальні види освітньої активності в різних галузях життя;

- відображає неповторний процес розвитку індивіду;

- забезпечує людину можливостями, які дають змогу їй жити в світі, що постійно змінюється.

Отже Концепція безперервної економічної освіти передбачає довічний процес набуття знань; єдність підготовки людини до життя і самого життя; перманентний характер змін в освіті; безперервний процес перетворення освіти в самоосвіту. Відповідно до цього можна визначити її основні компоненти: заклади дошкільного виховання; середні і вищі професійні навчальні заклади з відривом від виробництва; середні і вищі професійні навчальні заклади без відриву від виробництва; університети, інститути професійної підготовки і перепідготовки; клубні організації, які займаються освітньою підготовкою; засоби масової інформації, які використовуються для освітніх цілей.

У системі освіти новим є постановка питання про доцільність викладання економіки як базової дисципліни. Адже на відміну від таких класичних дисциплін, як, наприклад мова, історія, математика, фізика тощо, школярам в Україні економіка практично ніколи не викладалась. Другим істотним елементом новизни є те, що в Концепції обґрунтовано необхідність системного підходу до організації неперервної освіти з економіки. Замість оглядового, конспективного курсу, розрахованого на півроку – рік, як це почали практикувати, авторський колектив пропонує запровадити вивчення економіки як базової дисципліни протягом 5-6 років (4 роки в загальноосвітній школі й рік або два у вищих навчальних закладах освіти). Для цього основи сучасних економічних знань концентруються у таких п’тяти комплексах:

- Родинна економіка – 8 клас;

- Економіка підприємництва – 9 клас;

- Економічна система суспільства – 10 клас;

- Міжнародна економіка – 11 клас;

- Основи ринкової економіки – 1-2 курси.

Іншим підходом щодо впровадження Концепції безперервної економічної освіти є включення до навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів - економоміки, як базового навчального компоненту починаючи із першого класу. Тобто на рівні початкової школи впроваджувати такі навчальні предмети економічного змісту, як «Азбука економіки», «Економіка навколо нас», «Економіка і світ» тощо, що забезпечують ознайомлення молодшого школяра із основною економічною термінологією і нескладними економічними явищами та закономірностями; формування в них економічного мислення та відчуття себе в економічному оточенні. На рівні базової середньої школи школярі ознайомлюються через курс «Економіка родини» із економікою на мікро рівні. В них закладаються навички економічної поведінки. І на базі старшої школи учні ознайомлюються із економікою на рівні економічної теорії через курс «Основи економічних знань», набувають практичних навичок щодо економічної діяльності.

Отже процес викладання економіки розвиватиметься від простого до складного, від конкретного до абстрактного і від абстрактного знов до конкретної господарської практики.

Нарешті, третій суттєвий елемент новизни полягає в змісті програм і підручників для кожної ланки навчання. Програми відображують сучасний стан економічної теорії і практики, враховують багаторічний досвід викладання основ економічних знань у школах зарубіжних країн.

Сучасний розвиток суспільства вимагає подальшого вдосконалення системи підготовки молоді до професійної діяльності. Особлива увага придається підготовки кваліфікованих спеціалістів в галузі економіки.

Концепція безперервної економічної освіти в Україні передбачає:

1. Створення цілісної системи безперервної економічної освіти, з урахуванням вітчизняного досвіду, національних традицій та тенденцій розвитку системи освіти;

2. Підготовка молоді до рішення економічних проблем різного рівня;

3. Організація профорієнтаційної роботи і відбору здібної молоді для навчання в навчальних закладах економічного профілю;

4. Розробка та втілення державних стандартів економічної освіти різних освітньо-кваліфікаційних рівнів для вищих учбових закладів і закладів післядипломної освіти;

5. Вдосконалення мережі закладів економічної освіти, інтеграція вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації для забезпечення освіти робітників економічної сфери;

6. Формування державного замовлення з підготовки таких фахівців;

7. Створення нового покоління учбово-методичної літератури основних економічних курсів для учбових закладів різних рівнів;

8. Об’єднання зусиль наукових робітників вищих учбових закладів, суспільних організацій АН України, практичних робітників для розробки проблем економічної освіти;

9. Визначення змісту економічної освіти;

10. Організація освітньої роботи серед населення з проблем родинної економіки тощо. (О.В.Аксьонова)

Державна політика щодо безперервної економічної освіти здійснюється з урахуванням світових тенденцій розвитку економічної освіти в руслі

Базова (допрофесійна) підготовка має відповідати меті та завданням щодо підготовки фахівців різних кваліфікаційних рівнів. Вона повинна сприяти створенню умов для формування творчої особистості сучасного спеціаліста, наділеного широким науково-професійним світоглядом, підготовленого до суспільного життя.

Допрофесійна економічна освіта являє собою процес здобуття учнями повної загальної середньої освіти, що є фундаментом допрофесійної підготовки учнів і передбачає:

- виховання національно свідомого громадянина;

- створення умов щодо формування в учнів почуття національної гідності;

- виховання любові до України, до її традицій і культури;

- створення умов для духовного, емоційного, гуманітарно-естетичного і фізичного розвитку учнів;

- формування культурної, інтелектуальної, активної особистості з нестандартним мисленням

Організаційні і змістовні форми взаємодії загальноосвітнього закладу економічного профілю та шляхи його інтегрування у вищий економічний навчальний заклад. При цьому передбачається об’єднання зусиль у допрофесійнії підготовці учнів щодо економічних спеціальностей базової середньої школи, економічного ліцею, вищого навчального закладу економічного спрямування; удосконалення системи добору висококваліфікованих педагогічних кадрів для роботи із школярами. З дидактичної точки зору передбачено інтегрування змісту фундаментальних і профільних дисциплін, форм, методів, засобів та відповідне методичне забезпечення допрофесійної економічної освіти. Тому необхідно створювати інтегровані навчальні програми, готувати обдарованих учнів до роботи у спеціальному науково-економічному факультативі; розробляти системи методів викладання, враховуючи індивідуальний і диференціальний підходи у навчанні, забезпечувати глибоке і свідоме засвоєння базових знань з економіки. Важливо, на цьому етапі економічного навчання, забезпечити розвиток в учнів професійних інтересів, професійно-важливих якостей, загальних творчих здібностей через відповідні педагогічні прийоми та засоби. При цьому передбачено: створення системи психологічної підтримки учнів, як майбутніх економістів; профорієнтаційна робота; виявлення обдарованих учнів; формування професійної компетентності на допрофесійному рівні. Допрофесійна економічна освіта базується на наступних принципах: достовірність; відсутність посереднього впливу; кількісність; економічна доцільність.

Науково-технічний прогрес поставив проблему щодо забезпечення майбутнього спеціаліста професійною підготовкою і таким способом мислення, що сприяє розвитку пізнавальної самостійності, виробленню вмінь на високопрофесійному рівні використовувати отримані знання в нових ситуаціях і включати їх до системи розширення меж пізнання. Отже фундаментальна економічна підготовка надає змогу учням визначити напрямки науково-технічного та економічного прогресів; реалізувати найсучасніші ідеї, що виникають на стику наук ; допомагає досить легко орієнтуватися в науковій інформації, що постійно змінюється; надає можливість перебудувати власну діяльність відповідно до новітніх досягнень техніки та економічного прогресу, а також у відповідності щодо вимог ринку праці. Підготовлений відповідним чином випускник загальноосвітнього навчального закладу вільно орієнтується в системі виробництва; він професійно мобільний, здатний швидко опанувати новими професіями, а також постійно підвищувати власний рівень освіти.

Важливо підкреслити той факт, що економічна освіта має реалізуватися через наступні три етапи:

1. професійно-пропедевтичну підготовку;

2. підготовку економістів відповідного професійного рівня;

3. через післядипломну освіту.

Професійно-пропедевтична освіта здійснюється під час навчання учнівської молоді в економічних класах, економічних кружках, школах економічного спрямування, економічних ліцеях і гімназіях, підготовчих відділеннях, курсах при вищих навчальних закладах;

Підготовка фахівця в галузі економіки здійснюється на базі вищих навчальних закладів: економічні технікуми, коледжі, інститути, університети.

При цьому навчання в економічному технікумі відбувається на основі базової загальної середньої освіти. Технікум може бути як самостійним учбовим закладом, так і структурним підрозділом економічного інституту або університету. Навчання в коледжі можливе на базі повної загальної середньої освіти. Також як і технікум, коледж може бути самостійним навчальним закладом, а може бути і структурним підрозділом. Економічний інститут, університет – самостійний вищий навчальний заклад, навчання в якому можливе на базі повної середньої освіти або певних освітньо-кваліфікаційних рівнів, що отримуються під час навчання у підготовчих училищах, коледжах, технікумах.

Післядипломна професійна освіта отримується під час навчання в аспірантурі, докторантурі і на підставі самоосвіти.

В ході здобуття молоддю економічної освіти отримується спеціальність за освітньо-кваліфікаційними рівнями: кваліфікований робітник, молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр та за видами економічної діяльності: менеджер організації, маркетолог, фінансист, бухгалтер тощо.

Однак, на сьогодні гостро постала потреба у належній економічні підготовці студентів – не економістів. Кожен з них повинен знати про поступовий розвиток суспільного виробництва; про об’єктивні обумовленості його форм; про матеріалізм і діалектику економічної історії; про такі визначні економічні абстракції, як «економіка», «власність», «праця», «товар», «гроші»; про такі визначні економічні закони, як «розподіл праці», «соціалізація виробництва», «діалектика виробництва і економіки». Студент неекономічного профілю має вивчати такі фундаментальні інститути, як «економічні інтереси», «економічні протиріччя». Студенти - неекономісти мають досконало оволодіти економічною теорією – основою економічної культури, що зорієнтовано на розкриття системи ринкових цінностей.

Підвищення якості підготовки економічно освічених спеціалістів будь якої сфери діяльності залежить від вирішення наступних завдань:

- оптимізація учбового процесу. Тобто підвищення ефективності навчання через збільшення отримує мої студентами знань, умінь та навичок, компетенції за одиницю часу; вдосконалення технології і методики викладання;

- перехід до нових технологій навчання через утворення команд висококваліфікованих спеціалістів в предметній галузі;

- вдосконалення якісного складу викладачів та підвищення їх зацікавленості в результатах власної праці.

Основними прийомами вдосконалення технології викладання можуть бути: впровадження методики читання лекцій в режимі презентацій; впровадження активних методів та нетрадиційних форм навчання, що передбачають групову роботу на практичних заняттях; розробка методичного забезпечення і створення необхідних умов для самостійної роботи студентів; забезпечення систематичного контролю результатів роботи студентів.