3. Зміст економічної освіти

Зміст економічної освіти молоді можна розглядати як систему економічних знань, певних навичок і вмінь, спрямованих на вироблення її економічної свідомості, поглядів і переконань. Все це залежить від наступних факторів: мети навчання взагалі; економічної політики держави, а також завдань, що постали перед економікою в даний історичний момент і в перспективі; системи економічної освіти молоді; наявності матеріальної бази в сучасних навчальних закладах; урахування специфіки навчального закладу та професійних інтересів, задатків, бажань в держанні економічних знань молоддю; майстерності викладачів та від взаємозв’язку навчального процесу з потребами суверенної України.

Зміст економічної освіти молоді має базуватися на таких засадах:

- врахування взаємозв’язку між потребами держави та природними, економічними, науково-технічними, практичними сторонами їх вирішення;

- врахування розвитку наукового ставлення до природи, економічної і практичної діяльності, які забезпечують формування економічної культури особистості.

Практика роботи діючих вузів переконує, що на загальнонаукових факультетах ефективність економічної підготовки студентів зростає в тому разі, коли майбутні фахівці в доступній формі отримують знання основ економіки, мають уявлення про госпрозрахунки, менеджмент, виробничу програму, про фактори підвищення продуктивності праці. Особливо важливу роль відіграють об’єднання студентів, участь в яких пов’язана з раціоналізаторством та дослідницькою діяльністю, реальними економічними відносинами, що передбачають практичне використання грошей, бартерні зв’язки.

Підкреслимо також, що економічна освіта молоді покликана послідовно сформувати в неї економічне мислення та свідомість, виховувати доречні потреби, розвивати здібності у певному виді діяльності, формувати вміння співвідносити свої потреби з матеріальними можливостями, враховувати свідоме ставлення до обраної професії в умовах приватизації та роздержавлення майна; озброювати молодь теоретичними знаннями та практичними вміннями і навичками щодо культури праці, формувати потреби економічного аналізу, бачення перспективи; забезпечити оволодіння основами наукової організації праці в умовах ринкових відносин; формувати у молоді бажання та потреби повсякденно поліпшувати результати своєї праці у навчальній та побутово-корисній діяльності, брати участь в економічному житті закладу, виховувати в собі якості бережливості, ініціативності, діловитості, дисциплінованості тощо.

Зазначені завдання економічної підготовки молоді до майбутньої професійної діяльності враховують також необхідність формування в неї необхідної бази знань, умінь і навичок з інших галузей життєдіяльності людей, спрямовують діяльність викладача на вироблення у молоді творчого ставлення до праці (психолого-педагогічний аспект), встановлення тісного взаємозв’язку майбутніх спеціалістів з конкретними виробничими та економічними справами (соціальний аспект).

Разом із освітою здійснюється і виховання сучасної молоді. Відзначимо, що економічне виховання визначається як процес соціалізації молоді, підготовки її до життєдіяльності, до виконання певної ролі у суспільстві; формування в молоді здатності приносити максимальної корисності та отримати особистісне задоволення від цього.

Економічне виховання здійснюється усіма об’єктивними та суб’єктивними обставинами життя людини. Що ж до організованого управління економічним вихованням, то це є невід’ємною частиною педагогічного процесу, яка потребує спеціальної координації виховним процесом. Виявляючи сутність виховного процесу, важливо зауважити, що саме в ньому, на основі досвіду суспільних відносин, відбувається формування досвіду життєдіяльності молоді, в якому закладається багатомірне різноманіття відносин із оточуючим середовищем, стійкі економічні переконання, ставлення до економічних знань та практичних вмінь з їх використання, учіння, економічної поведінки та економічної діяльності.

Отже відзначимо, що основним завданням економічного виховання можна вважати формування у молоді економічної культури, враховуючи сучасні ринкові умови існування людини, суспільства і держави.

Важливим є той факт, що діяльність молоді є визначальним компонентом змісту економічного виховання. Різноманітні її види доповнюють один одного. Навчальна діяльність сприяє засвоєнню теорії та практики взаємодії основних економічних законів, що діють у суспільстві і природі, оволодінню прийомами економічного мислення. Практично-ділова гра формує досвід щодо прийняття економічно виправданих рішень, вироблення певних умінь і навичок. Суспільно корисна, продуктивна праця сприяє збагаченню досвіду в оволодінні елементами творчої праці; розвитку власної ініціативи, уміння правильно використовувати гроші, забезпечує вбачання можливостей та необхідності в удосконаленні технології певних виробничих процесів.

Формування економічного мислення у молоді не може відбуватися в рамках окремого предмету чи виховного заходу. Тому необхідно, щоб зміст економічної освіти розглядався у структурі всіх основних предметів вищої школи, ліцею, гімназії, в процесі виховної роботи навчального закладу та сім’ї. При вивченні української літератури викладач має можливість звернути увагу на навчальний матеріал, що торкається питань виробництва, охорони природи, дбайливого ставлення до хліба, речей, грошей, результатів праці людини. Із молоддю повинні обговорюватися питання, що стосуються моралі, честі, людяності, ставлення особистості до суспільства і природи, взаємовідносин громадян у побуті. Має значення ознайомлення молоді із характером фермерської діяльності людини, їх активною діяльністю у будівництві незалежної України, тому що сприяє розвитку в неї економічного мислення, формуванню таких якостей, як працелюбність, бережливість, ініціативність тощо. Великі можливості в розкритті змісту економічної освіти передбачені у вузівському курсі української мови, де запропоновані тексти для граматичного розбору, словникові роботи та методики з розвитку мови мають пізнавальний та економічний характер Викладач, при цьому, може цілеспрямовано та логічно використати матеріал періодичної преси, який відбиває актуальні питання економічного розвитку незалежної держави, особливості її співпраці з іншими країнами.

Вивчення курсу економічної географії країни дає змогу молодій людині визначити основні напрямки розвитку суверенної України, області, міста. Пропонується інформація про те, що в умовах ринкових відносин створюються такі відносини, які сприяють розвитку добробуту людей, осмисленню ролі фермерських господарств тощо.

Однак елементи економічної підготовки та освіти все ще носять фрагментарний, недостатньо скоординований характер і не утворюють єдиної системи. Нерівномірно розподілені в змісті економічної підготовки пізнавальні, ціннісні, нормативні, практично-діяльнісні компоненти. В навчальних програмах ряду предметів відсутнє чітке обґрунтування основних економічних питань, потрібних молоді на сучасному етапі розвитку економіки, таких що розкривають організаційно-економічні, правові, соціальні, моральні, соціально-педагогічні, психологічні основи взаємодії економічних законів розвитку суспільства і природи.

На новому етапі вдосконалення економічної освіти молоді викладачам слід посилити увагу до теоретичних основ економічної освіти майбутніх фахівців, удосконалення змісту їх економічної підготовки, запровадження нових форм, методів і прийомів економічної самоосвіти.

4. Економічна освіта в системі економічної культури

Система економічної освіти молоді повинна в загальному плані включати до себе наступні ланки:

1. Вивчення основних напрямків розвитку економіки України, вироблення нових поглядів на ринкові відносини, розвиток у студентів елементів економічної свідомості та мислення, потяг до оволодіння обраною професією;

2. Формування дбайливого ставлення до природи, економного ставлення до продуктів праці, матеріальних цінностей, книжок, особистих речей та побутової техніки;

3. Прищеплення навичок раціональної організації праці та економічного використання бюджету часу, як навчального, так і особистого, розвиток пізнавальних інтересів у процесі розумової та фізичної праці, творчого ставлення до неї;

4. Формування елементарних навичок економічного рахунку, вміння співвідносити затрати праці й кінцевий результат з кожного виду діяльності, виховання таких рис, як відповідальність, дисциплінованість, ініціативність та інші;

5. Підвищення ефективності освітньої роботи викладачів із учнівською та студентською молоддю, виховання в них бажання зіставляти свої майбутні наміри з інтересами та можливостями їх реалізації в умовах ринкових відносин.

5. Моральні цінності економічної освіти в дидактичних концепціях

Надамо визначення кожному з компонентів економічної культури та визначимо, в подальшому шляхи її формування.

Щодо економічного мислення та економічної поведінки, то це два структуроутворюючих фактори економічної культури, що виступають як привідний механізм та результат його дії в засвоєнні індивідом установок, цінностей, вірувань, моделей поведінки, що складають дану культуру. Наше твердження базується на абсолютній обумовленості культури і внутрішнього зв’язку групової та індивідуальної свідомості.

Економічне мислення, як процес узагальненого та опосередкованого відображення економічної ситуації, проявляється через усвідомлення економічних понять, теоретичних суджень, аналіз та оцінку економічної дійсності, конструювання перспектив розвитку економічного досвіду, прийняття виправданих рішень, спонукання до певної економічної діяльності, економічної поведінки.

Щодо економічної поведінки, то вона складається з: мотивації, що спрямована на задоволення життєвих потреб; мислення, що віддзеркалює економічні зв’язки та відношення між суспільними, виробничими та особистісними суб’єктами; вчинків, що базуються, з одного боку, на національних традиціях, а з іншого – на спеціальних знаннях та вміннях, які реалізуються в контактах між суб’єктами економічної діяльності (О.В.Аксьонова).

Економічна діяльність (Я.П.Кураков, Е.Н.Соболева, В.Н.Якимов) – спосіб участі в економічному житті суспільства, реалізації людиною (суспільством, соціальними групами, колективами, індивідами) своїх об’єктивних потреб та інтересів в процесі виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ та послуг.

Характер і зміст економіки та економічної діяльності вимагають від її суб’єктів певної економічної підготовки, що передбачає оволодіння певною системою економічних знань, умінь економічних якостей особистості, виховання у членів суспільства зацікавленості в ефективності економічної діяльності. Економічна діяльність виступає, таким чином, вихідним моментом для організації економічної підготовки, і в той же час ця підготовка у певній мірі може здійснюватися не тільки на базі теоретичного навчання, словесного виховання, а й в процесі самої діяльності. Економічна діяльність відіграє активну роль у формуванні економічного мислення і економічної поведінки, а її успішність залежить від рівня економічної підготовки. Це принципове положення важливо враховувати при організації економічної підготовки усіх категорій працівників, особливо молоді, яка орієнтована на відповідну професійну діяльність.

Отже функція економічної підготовки у складі економічної культури розкриває способи її формування. Серед них виділяються економічна освіта, економічне виховання та практика економічної діяльності. Враховуючи загально прийняті поняття, що освіта – це, головним чином, оволодіння людиною знаннями і уміннями та здатність їх використовувати на практиці, а виховання являє собою формування особистісних якостей і рис характеру особистості, а також їх тісний зв’язок, дамо визначення економічній освіті.

Тема 3

Нормативно-методичне забезпечення процесу навчання.

План

1. Поняття нормативно-методичного забезпечення освітнього процесу

2. Навчальний предмет

3. Інструктивно-методичне забезпечення навчального предмету

1. Поняття нормативно-методичного забезпечення освітнього процесу

Нормативно-методичне забезпечення включає комплекс спеціальних документів, що регламентують навчальний процес.

Навчальний план – державний документ, який визначає підсумоване навчальне навантаження тих, хто навчається, його розподіл за етапами навчання і роками, тобто установлює перелік навчальних предметів, курсів, передбачає розподіл їх за роками навчання; визначає кількість годин на тиждень, що виділено для вивчення кожного предмету в окремому класі або на певному курсі.

Види навчальних планів:

1. Базисний навчальний план, затверджений Міністерством освіти, який має перспективний характер, розрахований на навчальні заклади певного рівня освіти.

Передбачає диференціацію навчання з метою створення кращих умов для індивідуального розвитку молоді, забезпечує гуманізацію освіти, введення інтегрованих курсів. В ньому виокремлюється загальний (базисний) компонент (константа освіти), обов’язковий для вивчення в усіх навчальних закладах відповідного типу, який забезпечує досягнення загального рівня обов’язкової підготовки, а також рухомий (варіативний компонент), який включає навчальні предмети, що вводяться за розсудом регіонів, закладів.

2. Робочий навчальний план відображає зміст варіативного компоненту, складається на основі базисного, з урахуванням регіону, специфіки навчального закладу, особливостей колективів.

Навчальний час для варіативного компоненту знаходиться виключно в розпорядженні ради регіону, закладу. Він призначений для ознайомлення із специфікою регіону і для організації індивідуальних і групових занять, курсів за вибором і факультативів, професіонального навчання.

3. Навчальна програма – державний документ, що складається на основі робочого навчального плану, і в якому розкривається зміст освіти з кожного предмета (дисципліни), а також кількість годин на їх вивчення.

Навчальна програма предмету визначає загальну наукову і духовно-ціннісну спрямованість викладання предмету.

У програмі обумовлено структуру навчального матеріалу за роками навчання і в межах кожного року. В кожній програмі актуалізується історико-педагогічний досвід, відображені вимоги досягнень наук.

Навчальна програма виконує наступні функції: змістовну, ідейно-виховну, організаційно-методичну.

Навчальна програма може бути типовою, що затверджена Міністерством освіти та розрахована на всі типові навчальні заклади певного рівня освіти та робоча навчальна програма, що враховує специфіку регіону, закладу, колективів.

Вона починається із пояснювальної записки, в якій визначаються мета та завдання предмету, розкривається актуальність його вивчення та визначаються можливі форми організації його вивчення.

Далі пропонується тематичний план, що включає навчальний план дисципліни (розподіл годин за класами і формами в загалі) та структура дисципліни – розподіл годин за темами і формами. Також в програмі розкривається зміст дисципліни, визначається, що ті, хто навчається, повинні знати і вміти після її вивчення. Якщо передбачена навчальним планом самостійна та індивідуальна роботи з дисципліни, в програмі пропонуються відповідні завдання та терміни їх виконання з самостійної та індивідуальної роботи. Обов’язково пропонується навчально-методичне забезпечення та література щодо вивчення дисципліни.

Крім того, навчальна програма може бути авторською, вкладає власне бачення і індивідуальний підхід щодо вивчення навчального предмету.

Навчальна програма може бути побудована двома способами:

- концентричний, при якому навчальний матеріал даного ступеня навчання, в більш ускладненому вигляді вивчається на наступних ступенях навчання;

- лінійний, сутність якого полягає в тому, що навчальний матеріал кожного наступного рівня вивчення предмету є логічним продовженням того, що вивчалось на попередніх ступенях навчальної роботи.

Концентричний спосіб побудови навчальних програм обумовлений необхідністю урахування вікових особливостей, хоча такий підхід значно уповільнює темп навчання. Лінійний спосіб навчання дає значну економію часу і використовується при розробці навчальних програм.

Календарний план – нормативний документ, що складається у відповідності із навчальним планом і навчальною програмою, що діє в даному навчальному закладі. Він являє собою план роботи педагога, що відображає в собі перелік тем; дату проведення занять та відповідно групи навчання; відзначається тип заняття та фіксується завдання до кожного заняття.

2. Навчальний предмет

Навчальний предмет – це спеціально підібраний і дидактично оброблений матеріал науки, або педагогічно адаптований зміст основ будь-якої галузі діяльності. Іноді навчальний предмет може собою являти сполучення різних галузей діяльності або професій (економічне програмування, економічний аналіз тощо).

В той же час навчальні предмети, у своїй більшості, незалежні один від одного. Але між різними спеціальностями, науками, галузями діяльності існує об’єктивний зв’язок. Цим обумовлені і міжпредметні зв’язки, що підлягають реалізації в змісті освіти і в навчальному процесі.

Навчальні предмети поділяються на цикли:

- за об’єктом вивчення (природничо-математичні, гуманітарні, трудова і фізична підготовка);

- у відповідності із провідним завданням дисципліни, так як саме в даному випадку виявляється найбільш загальне в конструюванні змісту і в організації навчання: навчальні предмети з провідним компонентом – «наукові знання»: фізика, хімія, географія, економіка тощо; навчальні предмети з провідним компонентом «способи діяльності»: іноземна мова, креслення, фізкультура, трудове навчання, інформатика; навчальні предмети з провідним компонентом «художня освіта і морально-естетичне виховання»: образотворче мистецтво, музика.

Підручник – книга, яка викладає основний зміст навчального предмету у відповідності до навчальної програми.

Шкільний підручник має відповідати наступним вимогам: відповідати змісту і структурі навчальної програми; розкривати основи економічної науки; організувати самостійну роботу учнів з засвоєння навчального матеріалу; має бути лаконічним; містити в водночас узагальнений і конкретний, фактичний матеріал; повинен бути доступним; відповідати індивідуальним особливостям учнів; має відображати в єдності логіку самої науки і логіку навчальної програми та навчального предмету.

Характеристики підручника: інформативність, енциклопедичність, зв’язок навчального матеріалу із допоміжною літературою, спонукання до самостійності і творчості, чіткість і ясність, цікавість, естетична оформленість, в міру яскравість, ілюстративність, відповідність гігієнічним і психологічним вимогам.

Підручник виконує наступні функції:

- інформативна – розкриває зміст предмету, забезпечує учнів необхідною навчальною інформацією;

- трансформаційна – навчальний матеріал в підручнику перетворюється з урахуванням вікових особливостей учнів і дидактичних вимог, стає доступним, але не виключає проблемності;

- систематизуюча – систематичний і послідовний виклад навчального матеріалу в логіці навчального предмету;

- функція закріплення – забезпечує можливість повторного вивчення навчального матеріалу;

- інтегруюча – забезпечує зв’язок зміжних наук;

- координуюча забезпечує використання інших засобів навчання: карти, ілюстрації, схеми тощо;

- розвиваючо-виховна забезпечує розвиток пізнавальних процесів, інтелектуальних та творчих здібностей та формування позитивних якостей особистості;

- освітня – забезпечує отримання учнями, у відповідності із програмою, базової економічної освіти.

Навчальні посібники: довідники, робочі зошити з друкованою основою, словники, збірники вправ та задач тощо.

3. Інструктивно-методичне забезпечення навчального предмету

До методичного забезпечення належить база знань економіки, що розкриває зміст предмету і має бути конкретною, визначати вміння і навички, що необхідно відпрацювати, акцентувати увагу на світоглядних і морально-етичних ідеях, що передбачено навчальним матеріалом.

База знань теми включає:

1. Поняття і категорії;

2. Теоретичні положення;

3. Практичні вміння та навички.

Інструктивно-методичне забезпечення включає:

- Методичні рекомендації, вказівки;

- Наочні посібники;

- Плани-конспекти навчальних занять;

- Дидактичний матеріал (картки для опитування) тощо.

Тема 4

Характеристика процесу економічного навчання

План

1. Двобічний характер процесу економічного навчання

2. Рушійні сили економічного навчання

3. Структура процесу навчання

4. Функції та визначення мети економічного навчання

5. Принципи навчання як категорія дидактики та їх характеристика

1. Двобічний характер процесу економічного навчання

В психолого-педагогічній літературі навчання визначається за допомогою декількох підходів:

- як складний та багатогранний процес відображення у свідомості того, хто навчається реальної дійсності на основі спеціально організованої діяльності;

- як цілеспрямований, штучно організований процес передачі набутого суспільством досвіду за допомогою спеціальних способів взаємодії тих, хто навчає і тих, хто навчається;

- як цілеспрямований педагогічний процес організації та стимулювання активної учбово-пізнавальної діяльності з оволодіння науковими знаннями, вміннями та навичками та їх використання, розвитку творчих здібностей, світогляду і морально-естетичних поглядів та переконань.

Виходячи із зазначеного, той, хто навчає забезпечує вирішення таких завдань:

1. стимулювання учбово-пізнавальної активності;

2. організація пізнавальної діяльності щодо оволодіння науковими знаннями, уміннями та навичками;

3. розвиток мислення, пам’яті, творчих здібностей;

4. формування наукового світогляду і морально-естетичної культури;

5. вдосконалення учбових умінь та навичок.

Відповідно той, хто навчається:

- реагує на впливи щодо організації пізнавальної діяльності, її стимулювання тощо;

- виявляє ставлення до процесу навчання;

- проявляє певний рівень активності у навчальному процесі.

Отже навчання має двобічний характер:

1) навчальна діяльність педагога;

2) пізнавальна діяльність тих, хто навчається.

Двобічний характер навчального процесу передбачає відокремлення його суб’єктів – вчитель та учень, викладач – студент, а також відповідно діяльності цих суб’єктів: викладання учіння.

Викладання включає прогнозування та проектування сумісної діяльності, її організацію та виконання, аналіз результатів та відповідне корегування.

Учіння потребує значної пізнавальної активності тих, хто навчається як реальний відгук на педагогічний вплив.

Основним способом сумісної співпраці суб’єктів навчання виступає спілкування, що будується на основі різних позицій:

- суб’єкт – суб’єктної (актуальна роль кожної із сторін);

- суб’єкт – об’єктної (актуальна роль того, хто навчає).

2. Рушійні сили економічного навчання

Педагогічний процес – складна єдність діяльності того, хто навчає і діяльності тих, хто навчається, що спрямована на досягнення мети – засвоєння змісту освіти.

Рушійні сили педагогічного процесу – протиріччя між вимогами навчального процесу, що постійно ускладнюються та можливостями тих, хто навчається (рівень знань, динаміка розвитку, мотиви, способи діяльності тощо); протиріччя змістовної (знання та вміння), мотиваційної (мотиви, потреби, інтереси), операційної (способи пізнання) сфер навчального процесу.

Рушійні сили економічного навчання можуть бути поділеними на дві групи:

1) зовнішні:

- між соціальним замовленням та можливостями учбових закладів виконати це замовлення;

- між вимогами до навчального закладу та його матеріально-технічними та навчально-методичними можливостями;

- між бажанням тих, хто навчається в отриманні економічної освіти та можливостями їх задовольнити;

2) внутрішні:

- між потребою становлення кожної особистості громадянином своєї країни;

- між розвитком почуття гідності, відповідальності та суспільної активності тощо;

- між попереднім рівнем економічних знань і новими знаннями;

- між вимогами до тих, хто навчається та їх можливостями;

- між економічними знаннями та практичними уміннями з їх використання; між необхідним та досягнутим рівнем ставлення до навчання тощо.