37.Визвольна б-ба балканських народів проти Порти в 1й третині 19 ст.

Визвольна боротьба балканських народів проти Порти в першій третині 19 ст.

Александр III, незважаючи на невдачі Росії у Кримській війні, енергійно продовжував завоювання на Сході. Росія пильно стежила за подіями на Балканському півострові, і старалася добути собі там союзників. Туреччина після Кримської війни на домагання західних держав почала різні внутрішні реформи. Султан Абдул Меджід, незважаючи на опір мусульман, мусив дати всім громадянам рівні права і релігійну толеранцію, та встановити мішані магометансько-християнські суди. Туреччина побудувала нові шляхи, уладила кращі пошти, і навіть телеграфні лінії. Як прихильник європейської культури виявив себе султан Абдул-Азіс (1861—1876). Він першим з султанів вибрався у подорож до Західної Європи, оглянув Париж, Лондон, Відень та інші столиці, і так захопився західними звичаями, що до своєї ради взяв християн і віддав їм високі становища в адміністрації. Християнські князівства, залежні від Порти, змагали тепер до поширення своєї автономії. Молдавія і Волощина в 1861р. злучилися в одно князівство — Румунію, і султан не мав сили тому спротивитися. Князем став молдавський вельможа Александр Куза (1859—1866), але проти його деспотичної влади постав заговір, і він мусив залишити свою державу. Тоді на румунський престол покликано князя Карла Гоген-цоллєрна (1866—1914). Сербія проти давніх умов зорганізувала народне військо, і всі протести Порти залишилися без успіху. Серби вели безнастанно боротьбу проти турків, так що багато магометан залишило Сербію, а в 1867 р. турецькі залоги залишили сербські твердині Мілан Обрено-вич, вихований у Парижі, немало причинився до піднесення господарства і культури свого народу, але й вів русофільську політику. Мала Чорногорія (Монтенегро) також перебувала у постійній боротьбі з турками, спираючися то на Росію, то на Австрію. Слабість Туреччини заохочувала також греків реалізувати «велику ідею» об'єднання всіх грецьких земель. Король От-тон І (1832—1862) не проявляв у цьому напрямі ніякої енергії. У 1862 р. постали бунти проти нього, і він залишив Грецію. Греки пропонували корону різним князям, а врешті королем став Георгій І (1863—1913). Тоді Англія зреклася протекторату над Іонійськими островами, і їх прилучено до Греції. В 1866 р. прийшло до повстання на Криті (Кандії), але турецькі та єгипетські війська розбили повстанців, а конференція великодержав у Парижі утримала владу Туреччини на цьому острові Балканські повстання. Під час французько-німецької війни, коли увага великодержав була звернена на Захід, Росія почала сильнішу акцію на Балканах. Рівночасно Росія посилила свою пропаганду серед балканських народів, поширюючи серед них ідею панславізму — об'єднання всіх слов'ян під начальним проводом царя. Це підкріпило змагання балканських племен, і боротьба з Туреччиною почалася з новою силою. В 1875 р. прийшло до повстання у Герцеговині і Боснії. Причиною невдоволення був фінансовий угиск з боку турків. Економічна криза примушувала Порту стягати безоглядно податки, а державці доходів допускалися усяких надуживань. Через те чоловіче населення вхопилося за зброю і почало війну з турками. Турки, якими провадив султанський син Мухтар-паша, не змогли придушити повстання на самім початку, і сили повстанців зросли за допомогою охотників із Сербії і Чорногорії. За ініціативою австро-угорського міністра закордонних справ Андраші Австрія, Росія і Пруссія виступили перед Портою з нотою, в якій вимагали заспокоєння християнського населення. До цієї акції приєдналися також Франція й Італія, нарешті, й Англія, що не бажала поширення російських впливівна Балканах. У відповідь на ноту великий візир Мах-муд-паша заявив від імені Порти готовність дати християнам рівні права з магометанами, скасувати аренду податків, подбати про поліпшення господарського становища населення та ін. Султанський едикт обіцяв амністію повстанцям та емігрантам, скасування десятини на один рік й інших податків на два роки. Проте повстанці не хотіли скласти зброю і вимагали, щоб ці уступки гарантували європейські держави. Але між окремими урядами не було згоди щодо напряму політики, і їх інтервенція залишилася без практичних наслідків. Боротьба поширилася наново. Цієї ноти не хотіла вже підпис/іти Англія, що бачила явне змагання Росії до війни.

2)