- •1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- •2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- •3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- •4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- •5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- •6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- •8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- •9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- •10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- •11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- •12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- •14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- •15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- •16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- •17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- •18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- •19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- •20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- •21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- •22. Лінгвістичні норми редагування.
- •23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- •24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- •25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- •26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- •27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- •28. Норми без макетного і макетного верстання.
- •29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- •30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- •31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- •32. Особливості редагування перекладів.
- •33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- •34. Періодизація розвитку редагування
- •35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- •36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- •38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- •39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- •40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- •41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- •42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- •43. Особливості редагування довідкових текстів.
- •44. Особливості редагування наукової літератури.
- •45. Особливості редагування підручникової літератури.
- •46. Особливості редагування рекламних текстів
- •48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- •49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- •50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- •51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- •52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- •53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- •55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- •57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- •60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.
5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
Редагування (контроль і виправлення) має свої спеціальні методи виконання. Методи редагування — це послідовності процедур, які дають змогу відшукувати в окремих компонентах повідомлення відхилення від норм та виправляти їх. Розроблено достатньо багато таких методів, хоча різні дослідники виділяють різну їх
кількість. Далі такі процедури деталізують (розщеплюють на окремі операції) і отримують алгоритми – послідовності операцій контролю й виправлення.
Методи редагування можна розділити на формалізовані й неформалізовані. До формалізованих належать такі, для реалізації яких можна задати послідовність процедур, що використовують мінімум семантичних характеристик компонентів повідомлення. До неформалізованих (творчих) належать ті, для реалізації яких важко або неможливо задати чітку послідовність процедур, а тому, як правило, використовують велику кількість семантичних характеристик компонентів повідомлення. Неформалізовані методи найчастіше використовують для контролю різноманітних положеннєвих норм. Очевидно, що чим більшою є кількість формалізованих методів, тим простіше й легше редакторові опрацьовувати повідомлення. Більше того, у випадку, коли метод є достатньо формалізованим, його можна алгоритмізувати й закодувати для виконання на комп'ютері системою редагування. Така формалізація методів редагування суттєво вплине на підвищення продуктивності праці редакторів. Тому наукові дослідження в редагуванні важливо спрямовувати саме на формалізацію методів редагування. *Контроль орфографічної правильності слів приблизно на 90-95% є формалізованим, оскільки можна задати процедуру його виконання. У невеликій кількості випадків (5-10%), якщо наявні семантичні помилки, такий метод буде давати хибний результат. (Приклад семантичної помилки: у повідомленні замість «минув рік» написано «минув рід» - і слово рік, і слово рід зафіксовані орфографічним словником як правильні).
До творчих (неформалізованих) методів редагування належать такі, які, з одного боку, не базуються на нормах, а, з іншого, їх доцільність, та навіть і необхідність, підтримує більше половини осіб, які оцінювали повідомлення як експерти (редактори, рецензенти, наукові редактори, реципієнти тощо). Редактор може пропонувати авторові творчі виправлення щодо всіх без винятку елементів структури повідомлення. Творчі виправлення можуть стосуватися вибору форми повідомлення, його композиції, методів подачі матеріалу, образів, апарату, прагматики тощо. Одна з основних відмінностей між творчими і нетворчими виправленнями полягає в тому, що нетворчі виправлення (приведення повідомлення у відповідність із нормами), загалом для авторів є обов'язковими, а творчі — зовсім не обов'язкові. Тому редактор повинен дуже обережно пропонувати їх авторам. Це тим більше важливо враховувати, що не кожен редактор може виявитися кращим за автора творчим працівником. У творчому редагуванні можна виділити такі етапи: виникнення задуму, його визрівання, реалізація та перевірка.