41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису

У період становлення редагування розглядали як процес, що не може бути розмежований на окремі складові. У ньому як неподільному процесі виділяли такі синтетичні методи, як вичитування, скорочення, опрацювання та перероблення, наголошуючи при цьому на методах виправлення. Поступово цей синтетичний підхід зазнав певних змін: редагування продовжували розглядати як єдиний процес, проте наголос ставили вже не на виправленні, а на аналізі авторського оригіналу. Із незначними змінами такий підхід зберігся дотепер. Редагування складається з двох повністю рівноправних процедур — аналізу (контролю) та виправлення (реконструкції) авторського оригіналу. Стосовно цих процедур можна сказати, що аналіз (контроль) — це процедури пошуку, фіксації та локалізації помилок у повідомленні, а виправлення (реконструкція) — це процедури видалення у повідомленні помилок, виявлених у процесі контролю. Із двох таких самих процесів (контролю й виправлення) складається також і коректура

Межі усунення помилок У видавничій практиці майже завжди трапляються ситуації, коли вже після публікування повідомлень у них знаходять помилки. Спершу розглянемо можливість усунення з тексту абсолютно всіх найпростіших помилок, якими є спотворення, тобто помилок, виявлених під час коректури. Як свідчить практика, під час опрацювання потоку повідомлень досягнути цього при традиційній коректурі, навіть семикратній, практично неможливо, оскільки 5% спотворень у тексті не знаходять ніколи. Але, якщо це справедливо для практики, то теоретично при достатньо великій кількості коректур з одного окремо взятого повідомлення все ж можна усунути абсолютно всі спотворення. Переконатись у правильності цього твердження можна за допомогою такої процедури: п разів набрати один і той самий текст, а далі перевірити на тотожність усі знаки в одній і тій самій позиції. Тепер визначимо, чи можна усунути з повідомлень абсолютно всі складніші помилки (морфологічні, синтаксичні, психолінгвістичні, логічні тощо). Досягнути такого стану неможливо навіть теоретично, не кажучи вже про практику (причина цього — наявність у нормативній базі внутрішніх суперечностей;). Це означає, що в повідомленнях, опрацьованих на основі будь-якої моделі редагування, завжди залишиться певна кількість помилок чи невиправлених ланцюжків знаків, правильність чи неправильність яких у рамках вибраної моделі редагування довести неможливо. Враховуючи той факт, що з тексту не можна видалити абсолютно всі спотворення (на практиці) й абсолютно всі помилки (навіть теоретично), зробимо висновок: говорити слід не про те, відредаговані повідомлення чи ні, а про те, який ступінь їх відредагованості. Цей висновок принципово важливий для едитології. Він обмежує необгрунтовані вимоги до якості повідомлень після їх опрацювання. Враховуючи викладене, в літературі запропоновано прийняти вимоги до якості повідомлень, зокрема щодо спотворень для різних видів літератури. Що стосується якості повідомлень для інших видів помилок, то такі дані в літературі відсутні взагалі, хоча потреба в них є безсумнівною.

Ступінь редагованості повідомлень Різні повідомлення вимагають різного ступеня редагованості (виправлення): одні — малого, інші — середнього, а ще інші — великого. Звичайно, ступінь редагованості певним чином пов'язаний з показником якості повідомлення. Проте цей зв'язок є достатньо специфічним: одна помилка в одному випадку може охоплювати один знак, а в іншому — цілий абзац. Тому, відповідно, для двох повідомлень однакового обсягу, в яких є однакова кількість помилок, ступінь редагованості може бути різним. При цьому можливі й такі ситуації, коли обсяг повідомлення після редагування став більшим

чи меншим, ніж був до редагування. З урахуванням сказаного, введемо таке означення ступеня редагованості

повідомлення (Q): Q = R :V x 100%, де R — обсяг виправлень у повідомленні, в знаках (з урахуванням обсягу виправлень- вставлень), а V— обсяг повідомлення до виправлення, в знаках. Визначати ступінь редагованості доречно двічі: до опрацювання повідомлення та після його завершення. Звичайно, до початку опрацювання таке визначення має прогностичний характер (редактор на основі першого ознайомлювального читання оцінює якість повідомлення і залежно від цього прогнозує, якими за обсягом будуть виправлення). У вмінні правильно дати таку прогностичну оцінку полягає майстерність редактора. Така майстерність потрібна не лише тим редакторам, які працюють з рукописами, ай — особливо — тим, які керують редакційними підрозділами (завідувачам редакцій, головним редакторам). Від таких прогностичних оцінок залежить не лише рішення щодо публікування рукопису, а й фінансовий стан ЗМІ (коли редактор невірно оцінив потрібний ступінь редагованості, а він виявився максимально високим, то підписання авторської угоди дає авторові право навіть у судовому порядку вимагати публікування рукопису, хоча той може мати дуже низьку якість). Після завершення редагування ступінь редагованості свідчить про те, якою була фактична трудомісткість роботи, виконаної редактором під час опрацювання авторського оригіналу.