35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.

Текст – писемний або усний твір, який становить лінійну послідовність висловлювань, об’єднаних смисловою і формально-граматичною послідовністю, спільною тематичною і сюжетною заданістю. Речення, період, надфразна єдність – елементи тексту. Одиниці вищого рівня тексту – частини, розділи, підрозділи. Текстом у редакторській практиці називають: у широкому значенні – результат авторської праці, рукопис вцілому, що подається до видавництва для підготовки до видання; у вузькому – основна частина авторського рукопису. Основний текст являє собою об’єднану за змістом послідовність знакових одиниць. Він є ядром текстових компонентів, до якого наче прив’язані всі інші компоненти (додатки, покажчики, рубрики, примітки, вихідні відомості тощо). Додатковий текст – не обов’язковий текст видання, що доповнює основний (довідки, примітки). Допоміжний текст – текст апарату видання, який покликаний допомогти читачеві користуватись виданням (покажчики, глосарій). Основні ознаки тексту: структурна зв’язність; змістова цілісність (лінійність, членованість, інформативність, завершеність). Зв’язність – структурна правильність побудови текстів. *Когезія (локальна) – лінійний тип: міжфразові зв’язки: Когерентність (глобальна) – нелінійний тип: зв’язок між різними рівнями тексту. Цілісність – наявність авторського задуму в тексті через вияв функціонального навантаження елементів тексту. Засоби творення цілісності: організація мовних одиниць, повторення ключових слів (синоніми).

36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.

Факт – справжнє явище чи подія, невигадана пригода, те, що справді мало місце, відбулося або відбудеться у майбутньому. Такі факти реальні. Фактичний матеріал – сукупність фактів твору. За функціями факти поділяють на: вхідні (лежать в основі теми), деталізувальні (ілюстраціх, аргументи), факти, які є результатом авторських міркувань; посилкові факти (в примітках). Методи фактологічного аналізу: - метод фактологічного членування (визначення теми – поняття і компоненти); - метод системно-цільового аналізу для перевірки якості системи фактів, а саме об’єднання виділених фактів на основі теми-поняття; - метод зіставлення фактів; метод тлумачення термінів (оцінка достовірності і точності факту); - метод індукції і дедукції змісту; - метод семантичного аналізу мовних одиниць різних рівнів, які є носіями логічних зв’язків у тексті. Причини виникнення фактичних помилок: - помилки, спричинені недостовірністю фактів; - помилки, зумовлені неповнотою фактів; - викликані недоцільністю використання фактів.

Кожен факт  у творі має якісну характеристику. Основні якісні характеристики фактів такі: правдивість, або достовірність, типовість, соціально-політична значимість, ідейність, точність і доречність. Правдивість – це істинність факту, знання про який не є хибним і не суперечить фактологічній системі, в межах якої розглядається певний факт. Типовість – основна вимога до журналістського факту. Кожен факт сприймається читачем як такий, що узагальнює, як типовий для суспільства. Уже сама поява певного факту в газетному тексті чи теле-, радіопередачі означає, що він типовий. Показ у журналістиці нетипових фактів, які сприйматимуться як типові, річ аморальна, бо пов’язана із збиванням читача, глядача, слухача із пантелику і не дає йому можливості прийняти адекватне дійсності рішення. Соціально-політична значимість – характеристика факту, яка тісно пов’язана з актуальністю теми. Факт, який не відповідає інтересам читачів, суспільства, створює «фактологічний шум» у творі. Соціально-політична значимість факту залежить від параметрів соціальної ситуації, в якій поширюється інформація: місця і часу поширення, читача. Ідейність – така якісна характеристика факту, яка визначає приналежність його до певної ідеї. Основна вимога до ідеологічного забезпечення твору – дбати про ідейну чистоту системи фактів, щоб вони не були ідейно суперечливими. Автор має право сповідувати будь-яку ідею, але він не має права заперечувати самого себе у творі. Точність – одна з важливих характеристик факту, порушення якої веде до неправильного розуміння теми твору. Неточний факт часто є джерелом різночитань у тексті. Точність факту проявляється у наявності всіх необхідних для певного контексту ознак, параметрів, характеристик факту, коли не виникає потреби у додатковому уточненні події, явища тощо. Доречність – така характеристика факту, яка означає його доцільне вживання у творі. Факт, що порушує  комунікативну логіку, є недоречним, він збиває з пантелику сприймача твору, сіє сумніви в його душі стосовно описуваної події, особи і т.д. Доречність тісно пов’язана з журналістською етикою, мораллю, культурою. Недоречними також є алогічні факти, які ніяк не ілюструють чи не аргументують думку.

*А.О.Капелюшний наводить типові фактичні помилки:1. Перенасичення тексту фактичним матеріалом. 2. Брак фактичного матеріалу в аналітичних творах, унаслідок чого журналіст робить висновки, не підкріплені фактами. 3. Добір фактичного матеріалу, який відповідає наперед заданій схемі, відкидання фактів, які не можна з тих чи інших міркувань включити до цієї схеми. 4. Незнання всієї повноти фактів, через що автор доходить хибних висновків. 5. Навмисне спотворення фактів. 6. Тенденційний підхід до оцінки фактів. 7. Замовчування відомих журналістові фактів. 8. Неправильне технічне оформлення фактичного матеріалу. 9. Занадто емоційне подання факту, що перебільшує його суспільне значення, важливість. 10. Тенденційний добір певних фактів і їх часте повторювання, що створює враження типовості насправді нетипового явища. 11. Неуніфікованість фактичного матеріалу в межах одного тексту чи навіть у межах одного фрагмента тексту (переважно неуніфікованість імен та ініціалів, подання одного показника як абсолютної, а іншого як відносної величини тощо). 12. Підміна факту. 13. Надмірна увага до фактів інтимного життя відомої людини й цілковите нехтування фактами, що характеризують її професійну, громадську діяльність. 14. Ненавмисне спотворення фактів через неналежну їх перевірку або через брак сумлінності автора чи редактора. 15. Відтворення факту «по пам’яті», відсутність його перевірки через те, що журналіст упевнений у точності фіксації факту в його пам’яті. 16. Спотворення окремих видів фактичного матеріалу (переважно власних імен, власних назв) через незнання особливостей відтворення іншомовних назв українською мовою і через незабезпеченість журналістів і редакційних колективів довідковими джерелами. 17. Неоприлюднення поправки, спростування в разі фактичної неточності. 18. Невдале наведення в радіо- чи телепередачі цитати, за якою слухач, глядач не може зрозуміти, де вона починається й де закінчується. 19. Штучне створення сенсації, роздмухування якогось факту чи якогось аспекту події. 20. Наведення цифр, фактів, які нічого не говорять читачам, слухачам, глядачам (скажімо, автор не пояснює цифри, не зіставляє її, а тому читач не спроможний оцінити, багато це чи мало тощо). 21. Наведення абревіатур, скорочень, незрозумілих читачеві чи таких, які погано сприймає на слух слухач, глядач. 22. Відсутність перевірки джерела фактів і мотивів інформатора. 23. Немобільність інформаційної служби, невнесення змін до випусків новин.