- •1. Автор рукопису. Група авторів за типом повідомлення, за майстерністю подання інформації, за обсягом тезаурусів та за переслідуваною метою
- •2. Автор рукопису. Групи авторів за типом повідомлення, за ступенем самостійності, за досвідом готування повідомлень
- •3. Важливість дотримання психолінгвістичних, етичних, юридичних та інших норм під час редагування рукопису
- •4. Верстка. Види верстання. Особливості роботи над версткою.
- •5. Визначення методів редагування. Формалізовані і неформалізовані методи редагування
- •6. Визначення помилки. Помилки (істотні та неістотні). Види помилок
- •8. Етапи видавничого процесу (авторський, редакційний, конструювання, поліграфічного відтворення, тиражування, розповсюдження).
- •9. Завдання і значення редагування. Визначення об’єкта і предмета редагування
- •10. Зародження й етапи поширення друкарства у світі . Перші українські друкарні.
- •11. Значення г. Нарбута для української шрифтової школи
- •12. Класифікація методів виправлення. Метод заміни і метод вставлення
- •14. Класифікація методів виправлення. Метод перероблення. Кон’юктурне виправлення
- •15. Класифікація методів виправлення. Метод переставлення. Метод видалення
- •16. Класифікація методів виправлення. Метод скорочення та метод опрацювання
- •17. Композиція рукопису. Види композиції. Особливості кожного виду композиції.
- •18. Конструкція книги. Основні елементи книги (книжковий блок і його компоненти, книжкові оправи та обкладинки, суперобкладинка)
- •19. Коректура. Необхідність коректурного прочитання рукопису. Помітки для виправлення букв і знаків.
- •20. Коректурне виправлення( авторське і редакторське). Умови ефективної коректури.
- •21. Коректурний відбиток. Види коректурних відбитків. Вимоги до коректурних відбитків.
- •22. Лінгвістичні норми редагування.
- •23. Логічні основи редагування текстів. Вимоги до означень. Закони логіки і їх значення у роботі з текстами. Причини виникнення логічних помилок
- •24. Межі втручання редактора в авторський оригінал
- •25. Мета і завдання редагування. Методи і методики редагування. Методологічна база редагування.
- •26. Методи контролю (параметричні, спискові, шаблонні, структурні, аналітичні, когнітивні, положеннєві, компаративні тощо)
- •27. Методи контролю композиції. Недоліки композиції і способи їх усунення у роботі над текстом
- •28. Норми без макетного і макетного верстання.
- •29. Основні завдання теорії видавничої діяльності та теорії редагування
- •30. Особливості верстання текстів різних видів (суцільного прозового, віршованого, драматичного)
- •31. Особливості нетекстової частини рукопису (верстання таблиць, формул, ілюстрацій)
- •32. Особливості редагування перекладів.
- •33. Перевірка фактичного матеріалу. Вимоги, які ставляться до редактора у роботі з цифрами і цитатами.
- •34. Періодизація розвитку редагування
- •35. Поняття тексту у редакторській практиці. Основний, додатковий, допоміжний текст. Ознаки тексту.
- •36. Поняття факту і фактичного матеріалу рукопису. Система фактів твору. Осн вимоги у роботі з фактами. Причини виникнення фактичних помилок.
- •38. Правила складання і верстання елементів видання (авантитул, контртитул, фронтиспис, титул. Аркуш, зворот титула, шмуцтитул)
- •39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
- •40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
- •41. Редагування як синтез операцій контролю та синтезу. Межі усунення помилок та ступінь редагованості рукопису
- •42. Редакторська підготовка видань. Особливості редагування газетних і журнальних текстів.
- •43. Особливості редагування довідкових текстів.
- •44. Особливості редагування наукової літератури.
- •45. Особливості редагування підручникової літератури.
- •46. Особливості редагування рекламних текстів
- •48. Особливості редагування текстів художньої літератури.
- •49. Редакційна норма, її визначення, структура норм. Основна суперечність нормативної бази. Потужність і динамічність нормативної бази
- •50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.
- •51. Реципієнт. Групи реципієнтів за рівнем семантичної складності їх тезаурусів, за довільністю та за мотивами сприймання.
- •52. Роль редактора у взаємодії автор-читач. Фонові знання (комунікативний фон), типии фонових знань.
- •53. Рубрикація. Види рубрик. Способи нумерації рубрик.
- •55. Сторінка складання. Визначення розмірів сторінки складання.
- •57. Сучасні орфографічні норми української мови. Важливість їх дотримання під час редагування рукопису
- •60. Шрифт видання. Визначення поняття «шрифт». Принципи класифікації сучасних шрифтів.
39. Правила складання і верстання елементів видання (передмова, вступна стаття, присвята, епіграф, сигнатура, норма)
Передмова — елемент апарату видання; у ній автор, видавництво чи редактор повідомляють читача про те, що слід мати на увазі, читаючи, продивляючись чи вивчаючи видання. При наявності декількох передмов слід дотримуватися такого порядку їх розміщення: 1) передмова видавництва; 2) передмова редактора; 3) передмова автора до перекладного видання; 4) передмова автора до оригінального видання.
Вступна стаття — частина апарату видання, в якій розкривається значимість книги в цілому, її зв'язок з життям, дається її коротка оцінка, відомості про автора, характеристика основних етапів його творчості, епохи.
Присвята — напис перед основним текстом видання, в якому автор повідомляє про те, кому він присвячує свій твір і часто чому він це робить.
Епіграф (від грецького epigrahe — напис) — напис, поміщений автором перед текстом твору чи його частиною і який є цитатою з загальновідомого тексту, твору художньої літератури, народної творчості, прислів'я чи виразу. Епіграф в притаманній йому афористичній, короткій формі висвітлює основну тему, ідею чи настрій твору, тим самим сприяючи сприйняттю його читачем. Епіграфи почали застосовувати в літературі з початку IX століття.
норма (поліграфія) - скорочена назва видання чи номер замовлення чи прізвище автора, розташоване зліва на нижньому полі першої сторінки видання кожного друкарського аркуша видання
сигнатура – порядковий номер друкарського аркуша видання, який розташовано у внутрішньому куті нижнього поля першої сторінки видання кожного нового аркуша перед нормою, та повторювано з зірочкою на третій сторінці видання цього аркуша.
40. Принципи виміру друкарських шрифтів. Система Піка та система Дідо
Друкарська система вимірів Дідо в основі своїй має пункт (нім. pinkt — крапка) – один pt дорівнює 0,3759 мм.
Друкарська англоамериканська система вимірів в основі своїй має «пойнт» (від англ. point— крапка) – один p дорівнює 0,35 мм (або 0,94 pt в системі Дідо).
В основу вимірювань друкарських шрифтів покладені система Дідо, поширена в Європі і прийнята в Росії, і так звана англо-американських система або система Піка. І в тому, і в іншому випадку основною одиницею виміру є друкарський пункт, рівний у системі Дідо 0,376 мм, а в системі Піка - 0,352 мм.
Величина шрифту в наборі виражається в кеглях. Розмір кегля визначається в пунктах. кегель шрифта – розмір шрифта в друкарській системі вимірювання, що визначається відстанню між верхньою і нижньою стінками літери. Ще в часи металевого набору у складачів склалося професійне найменування кеглів різного розміру: кегль 6 пунктів – нонпарель,кегль 8 пунктів – петит, кегль 9 пунктів – Боргес і т.д.