50. Реципієнт. Групи реципієнтів за можливістю сприймання повідомлень різної синтактичної складності, за рівнем знань структури повідомлень, і за професійним рівнем.

Реципієнт (читач, слухач, глядач) повідомлень — це фізична особа, яка через аналізатори (органи сприйняття) послідовно сприймає повідомлення. Реципієнт повинен знати мову конкретного суспільства, в якому живе (одну чи краще кілька), володіти тезаурусом, що дає йому змогу сприймати й розуміти повідомлення певної складності. Крім того, звичайно, бажано, щоби реципієнт умів інтерпретувати повідомлення, тобто здійснювати ті чи інші операції, наприклад логічні, над вжитими в повідомленні знаками

(словами) та їх зв'язками. Повідомлення, як відомо, готують не для одного реципієнта, а для певної їх кількості — окремих груп, які ще називають реципієнтськими (читацькими, глядацькими чи слухацькими) аудиторіями. Групи реципієнтів за можливістю сприйняття повідомлень різної синтаксичної складності. Синтаксичну складність повідомлень найчастіше визначають, виходячи з довжин слів (у кількості літер) та довжин речень (у кількості слів), яку нормально можуть сприймати реципієнти певної групи. Показовою тут є класифікація рівнів складності за Флешем, яка передбачає поділ реципієнтів на сім груп. На її підставі поділимо реципієнтів на групи, які можуть сприйняти: — дуже складні слова й речення; — складні слова й речення; — не дуже складні слова й речення; — звичайні слова й речення; — не дуже легкі слова й речення; — легкі слова й речення; — дуже легкі слова й речення. Групи реципієнтів за рівнем знань структури повідомлення. Повідомлення можуть мати композицію та апарат видання різного ступеня складності. Очевидно, що реципієнти повинні розуміти їх і вміти користуватися ними. Проте залежно від віку та освіти в них різні знання цієї структури та вміння нею користуватися. Тому, наприклад, деякі типи видань ("дорослі" газети) не рекомендують читати першокласникам, а позатекстові примітки роблять лише у наукових виданнях. Поки що не розроблено поділу реципієнтів на групи залежно від рівня їх знань про структуру повідомлень. На нашу думку, за цією ознакою щонайменше можна виділити три групи: реципієнти, які можуть сприймати лише найпростішу композицію без будь-якого апарату видання; — реципієнти, які можуть сприймати композицію середнього ступеня складності й невеликого обсягу, достатньо простий апарат видання; —реципієнти, які можуть сприймати повідомлення будь-якої композиційної складності з максимально складним апаратом видання. Ймовірно, що тут також може бути виділено сім груп реципієнтів, як це зроблено стосовно синтаксичної та семантичної складності.

Групи реципієнтів за професійним рівнем. Кожна галузь знань має свою специфічну галузеву термінологічну лексику, якою володіють спеціалісти лише цієї галузі. Наприклад, спеціалісти-геологи володіють геологічною термінологією, проте не знають термінологій інших галузей — фахової музичної, лінгвістичної і т. д. Таких галузей достатньо багато — близько сотні. Враховуючи рівень знань галузевої термінології, реципієнтів можна поділити на три групи: — реципієнти, які не є спеціалістами в описуваній галузі знань; — реципієнти, які є спеціалістами в описуваній галузі знань; — реципієнти, які є експертами в описуваній галузі знань. Кожна з цих трьох груп послідовно входить у наступну, утворюючи три вписаних одне в одне кола. Найбільшу кількість становлять реципієнти-неспеціалісти, меншу — спеціалісти і найменшу — експерти. Число останніх у кожній країні, як правило, сягає від одного до кількох десятків. Вибираючи кандидатуру на рецензування повідомлень, редактори повинні намагатися, щоби рецензентами ставали саме такі реципієнти-експерти.