22. Поняття про характер. Структура та властивості характеру. Особливості

формування характеру. Особливості формування характеру у молодших школярів.

Характер- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.

У структурі характеру можна виділити чотири підсистеми, або групи, властивостей, які характеризують ставлення особистості до різних сторін дійсності.

Перша підсистема містить риси, які виявляються в діяльності (ініціативність, працелюбність, наполегливість, цілеспрямованість, відповідальність, послідовність, раціональність, рішучість або альтернативні риси). До другої підсистеми відносяться риси особистості, які виявляються у стосунках з іншими людьми (тактовність — безтактовність, співчуття — байдужість тощо). Третю підсистему становлять риси людини, які виявляються в її ставленні до самої себе (самокритичність — завищена самооцінка, почуття власної гідності — приниженість; альтруїзм — егоїзм). Четверта підсистема — це сукупність рис, які визначають ставлення людини до речей (акуратність — неохайність, щедрість — скупість і т. ін.).

Перші ознаки виникнення і закріплення рис характеру можна спостерігати вже на початку життя людини. Вік від 2-3 до 9-10 років є сенситивним для становлення характеру. Цей період є оптимальним для розвитку рис характеру завдяки притаманній людині віковій сенситивності. Під впливом дорослих можуть формуватися як позитивні так і негативні риси, наприклад, доброта, чуйність, товариськість або, навпаки, егоїстичність, байдужність до людей, черствість. Початок формування таких рис пов'язаний з першими місяцями життя і значною мірою залежить від стилю спілкування з дитиною матері чи особи, що її заміняє.

Пізніше формуються працьовитість, акуратність, сумлінність, відповідальність, наполегливість та інші «ділові» якості (як і їхні антиподи). Відбувається це у процесі дитячих ігор та виконання доступних видів домашньої праці зі стимулюючою підтримкою з боку дорослих. Комунікативні риси характеру стають більш виразними в початкових класах середньої школи, коли в дитини різко зростає діапазон контактів з однокласниками і вчителями, з'являються нові шкільні друзі

Характер ще тільки формується, його риси відзначаються суперечливістю та нестійкістю. Позитивні вікові риси: співчутливість, допитливість, безпосередність, довірливість. Відбувається розвиток почуття обов'язку, коли мотив обов'язку переважає мотив задоволення. Характерною є наслідуваність, яку педагогам треба правильно використовувати.

6. Поняття про діяльність. Психологічна структура та види діяльності. Інтеріоризація

Діяльність - це активна взаємодія людини з середовищем, в якій він досягає свідомо поставленої мети, що виникла в результаті появи у нього певної потреби. Головна відмінна риса діяльності - мета - як регулятором активності. Тому треба розрізняти мету як об'єктивне (об'єктивний результат) і як суб'єктивне психічне (передбачуване) явище. Цілі, які у своїй діяльності ставить людина, можуть бути віддаленими і близькими

Види: спілкування, гра, навчання, вміння, знання, навички.

стр-ра індивідуальної діяльності: 1)Ціль – це уявний образ майбутнього результату діяльності, за допомогою якого суб'єкт сподівається задовольнити ту чи іншу потребу. 2)Мотив - це внутрішня спонукальна причина дій і вчинкік людини, переживання чогось особисто значущого для індивіда шлях вибору варіанту досягнення мети. Інколи відбувається підміна понять “мотив” та “стимул”, що неприпусти. Мотив - це будь-яке психічне явище, то збуджує до дії, а стимул - явище, що діє на людину і викликає відповідну реакцію. Стимул може стати мотивом, але за умов, що його буде «перероблено» особистістю і відображено свідомістю. Через це один і той самий стимул у різних особистостей може викликати різні мотиви. 3)Процес діяльності визначається як сукупність дій, що спрямовуються на досягнення мети або на зміну стану предмета діяльності. 4)Дія - складова процесу діяльності, має таку саму структуру, як і діяльність взагалі, але спрямовується на досягнення конкретної елементарної мети. Дія взагалі розуміється як спрямований від суб’єкта до предмета зв'язок (наприклад, погляд, звернення ), а діяти - це навмисне, з своєї волі змінювати стан предмета діяльності. 5)Предмет діяльності (дії) - це все те, на що спрямовуються дії, що перетворюється в процесі діяльності. 6)Результат діяльності характеризується двома компонентами: про­дуктом і психічним результатом. Продукт — це те, що отримано після реалізації дії над предметом діяльності і відповідно до мети. Психічний результат – це нові навички, знання, навчальна компонента будь-якої діяльності людини. Позитивний психічний результат визначається відсутністю помилкових дій. 7)Засоби суб’єкта – це його підготовленість до діяльності, що визначається особистим досвідом, засвоєними знаннями, нормами поведінки, сформованими вміннями, навичками та звичками. Вміння – це здатність людини результативно, з належною якістю і у відповідний час виконувати роботу у нових умовах. Навички – здатність особистості виконувати цілеспрямовані дії автоматизовано. Знання відображають зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, виявляються у поняттях, судженнях, умозаключеннях. Звичка – це дія, виконання якої стало потребою для людини; утворюється тоді, коли дія рефлекторно пов’язується з позитивною емоцією. 8)Умови діяльності — це середовище та засоби, в яких і за допомо­гою яких виконуються ті чи інші дії та реалізується діяльність. Поведінка людини детермінується зовнішнім світом. Зовнішні умови діяльності — це соціально-економічні (управління, право, заохочення, охорона права тощо) та просторово-часові умови се­редовища (місце, приміщення, мікроклімат, світло, шум, техно­логія тощо). Внутрішні умови — це фізичні, психофізичні та психічні передумови діяльності суб’єкта (стан здоров'я, ха­рактер, досвід, здібності тощо). Умови діяльності суттєво впливають як на результат (продукт, психічний результат), так і на психічний стан суб'єкта діяльності, форму­ють, до певної міри, психічні властивості особистості.

Інтеріоризáція (від лат. interior - внутрішній)- психологічне поняття, що означає формування розумових дій і внутрішнього плану свідомості через засвоєння індивідуумом зовнішніх дій з предметами і соціальних форм спілкування.