13. Сприймання, його властивості. Види та закономірності сприймань. Особливості розвитку сприймання та спостережливості учнів початкових класів

Сприйняття - це психічний процес відображення предметів і явищ дійсності в сукупності їх властивостей і частин за безпосередньої дії їх на органи відчуття з розумінням цілісності відо­бражуваного.

Сприйняття можуть бути: повними і неповними; глибокими і поверхневими; помилковими або ілюзорними; швидкими й по­вільними.

Залежно від переважної ролі того чи іншого аналізатора можна говорити про:

• зорове сприйняття (розглядання скульптури, картини і под.);

• слухове сприйняття (слухання оповідання, концерту і т. ін.);

• тактильне сприйняття (обмацування, доторкування).

Буває сприйняття:

• простору; часу; руху;

• предмета; мови; музики;

• людини людиною.

Сприйняття завжди константне (постійне). У ньому безпосереднє пізнання доповнюється минулим досвідом, тому воно завжди осмис­лене та більш чи менш повно може бути висловлене словами.

Сприйняття вибіркове, а саме: найпотрібніші деталі цілого завжди сприймаються виразніше.

Аперцепція - це залежність від прийняття від загального змісту пси­хічної діяльності людини, від її досвіду, інтересів, скерованості..

Найяскравіше довільне сприйняття виявляється у спостереженні.

Розвиток сприймання. У молодших школярів сприймання стає більш довільним,цілеспрямованим, категорійним процесом. Сприймаючи нові для них предмети і явища, учні прагнуть відносити їх до певної категорії об’єктів. Сприйняття учнів 1-2 класів відрізняється слабкою диференціацією. В дітей необхідно розвивати сприймання форми предметів, а також кольору. В процесі навчання школяра в початковій школі "сприймання становиться думаючим” (Д.Б. Ельконін). Воно стає:

більш аналізуючим;

більш диференційованим;

приймає характер організованого спостереження;

змінюється роль слова у сприйманні предметів і явищ

12. Поняття про відчуття. Класифікація відчуттів. Загальні властивості та закономірності відчуттів.

Відчуття - психічний процес, що полягає у відображенні мозком властивостей предметів і явищ об'єктивного світу, а також станів організму за безпосереднього впливу подразників на відповідні орга­ни чуття.

відчуття поділяються на три групи.

1) До першої групи відносяться відчуття, пов'язані з рецепторами, що знаходяться на поверхні тіла, - зорові, слухові, нюхові, смакові і шкірні. Це екстерорецептивні відчуття.

2) До другої групи належать інтерорецептивні відчуття. Вони пов'язані з рецепторами, що знаходяться у внутрішніх органах (органічні відчуття).

3) До третьої групи належать кинестезичні (рухові) і статичні відчуття, рецептори яких знаходяться в м'язах, зв'язках і вестибулярний апарат. Це - проприорецептивні відчуття (від лат. Proprius - власний), відчуття власних рухів і "просторового положення тіла.

Залежно від різновиду аналізатора розрізняються наступні види відчуттів: зорові, слухові, шкірні, нюхові, смакові, кінестезичні, статичні, вібраційні, органічні і болючі. Відчуття поділяються також на дистанційні (відображення властивостей віддалених об'єктів) та контактні.

До властивостей відчуттів належать: чутливість аналізатора, адаптація відчуттів, взаємодія відчуттів, послідовні образи та локалізація подразника.

Виділяють дію таких закономірностей при відчутті:

Порогом чуттєвості називають психологічну характеристику залежності між інтенсивністю відчуття та силою подразника. Пороги бувають: нижній абсолютний, верхній абсолютний та поріг чуттєвості до різниці. Пороги обмежують зону чуттєвості аналізатора щодо конкретного виду подразників.

Адаптація — пристосування чуттєвості органа відчуття до постійно діючого подразника, що призводить до зниження або підвищення порогів відчуття.

Взаємодія відчуттів — зміна чуттєвості однієї аналізаторної системи під впливом діяльності іншої.

Контраст відчуттів — зміна інтенсивності та якості відчуттів під впливом попереднього, або паралельнодіючого подразника.

Синестезія — збудження відчуттями однієї модальності відчуттів іншої модальності (наприклад, холоду від білого кольор