3. Порядок розгляду господарських справ у суді апеляційної інстанції
Провадження в суді апеляційної інстанції є складовою частиною господарського процесу та має свої визначені етапи і специфічні цілі, предмет судового розгляду та зміст, які відрізняють його від інших стадій процесу.
В апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом XII ГПК України. Тому правила, які встановлені тільки для розгляду справ у першій інстанції, застосуванню апеляційним господарським судом не підлягають. Зокрема, не повинні застосовуватися апеляційним господарським судом правила щодо зміни підстав або предмету позову, оскільки в ч. 4 ст. 22 ГПК України законодавець визначив, що такі дії позивач має право здійснювати лише до прийняття рішення місцевим господарським судом; правила щодо заміни неналежного відповідача, вступу до справи третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору або не заявляють самостійних вимог (ст. ст. 26 і 27 ГПК України); про об’єднання позовних вимог (ст. 58 ГПК України); про пред’явлення зустрічного позову (ст. 60 ГПК України) і правила щодо видачі наказу (ст. 116 ГПК України).
Норми ГПК України про здійснення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом апеляційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія здійснюється лише до прийняття рішення судом першої інстанції, окрім передбаченого ст. 24 ГПК України права залучати до участі в справі іншого відповідача. Таким чином, суд апеляційної інстанції має право за своєю ініціативою залучити до участі в справі іншого відповідача, якщо суд першої інстанції ухвалив рішення, яке стосується його прав та обов’язків.
Положення розділу ХІ ГПК України мають загальний характер і можуть застосовуватися апеляційним господарським судом з урахуванням конкретних обставин, оскільки під час розгляду справи в апеляційній інстанції суд, згідно з ч. ст. 101 ГПК України, повторно розглядає справу і, згідно зі ст. 103 ГПК України, має право скасувати рішення повністю або частково та ухвалити нове рішення.
Підготовка справи до апеляційного розгляду складається з послідовних дій суду та включає реєстрацію, оформлення справи в апеляційній інстанції та призначення справи до розгляду в суді апеляційної інстанції.
Апеляційний господарський суд розглядає справи у колегіальному складі. Після вивчення матеріалів справи колегія суддів у складі трьох осіб виносить ухвалу про прийняття апеляційної скарги до розгляду, в якій вказуються місце та дата розгляду справи. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або про відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.
Ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження, згідно з ч. 2 ст. 98 ГПК України, направляється сторонам і прокурору, який брав участь у розгляді справи або вступив у розгляд справи. Разом з тим, треті особи, які мають самостійні вимоги на предмет спору, користуються всіма правами і несуть всі обов’язки позивача (ч. 3 ст. 26 ГПК України), і треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, користуються, за деякими виключеннями, процесуальними правами і несуть всі процесуальні обов’язки сторін (ч. 4 ст. 27 ГПК України).
Відповідно до ст. 4-2 ГПК України, правосуддя в господарських судах здійснюється на принципі рівності всіх учасників судового процесу (а також третіх осіб) перед законом і судом. Ч. 3 ст. 4-3 ГПК України передбачає, що господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі (тобто і третім особам), необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Враховуючи розпорядження ГПК України щодо рівності перед законом і судом та змагальності в апеляційному господарському суді, потрібно відзначити, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження направляється також третім особам, якщо вони брали участь у розгляді справи.
На відміну від цивільного, в господарському судочинстві відсутній інститут підготовки розгляду справи апеляційним судом. Тим часом, проект ГПК України передбачає ряд дій з підготовки і призначення до розгляду справи у господарському суді апеляційної інстанції, що вказує на уніфікацію положень цивільного та господарського процесу. Так, у проекті ГПК України вказується, що апеляційний суд впродовж десяти днів після отримання справи з’ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у справі; визначає характер спірних правовідносин і норм матеріального права, які їх регулюють; з’ясовує обставини (факти), на які посилаються сторони та інші особи, що беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень; з’ясовує, які обставини (факти) визнають і проти яких заперечують сторони та інші особи, що беруть участь у справі; за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребуванні інших доказів і про залучення до участі в справі спеціалістів; здійснює інші дії, пов’язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи. Після закінчення підготовки справи до розгляду суд призначає справу до розгляду, про що виносить ухвалу з вказівкою часу та місця розгляду справи. На практиці дії, вказані в проекті ГПК України, проводяться судом під час прийняття апеляційної скарги, проте норми, яка регулювала б підготовчі дії суду, ГПК України не містить.
Апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається в двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.
Апеляційний господарський суд не пов’язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. Згідно з ч. 1 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд переглядає справу за наявними у ньому та додатково поданими доказами. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, які не залежали від нього.
Додаткові докази, подані стороною в обґрунтування її відзиву на апеляційну скаргу, приймаються та розглядаються апеляційним судом без обмежень, встановлених ст. 101 ГПК України, яка передбачає, що додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Без обмежень також приймаються додаткові докази, витребувані апеляційною інстанцією згідно з вимогами ст. 38 ГПК України.
В апеляційній інстанції не приймаються та не розглядаються вимоги, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції, в чому й полягає особливість розгляду справ в апеляційній інстанції. Принцип незмінності позовних вимог має суворо визначений, обмежений зміст і полягає в тому, що позовні відносини як предмет процесу та вирішення, повинні залишатися тотожними впродовж всього провадження, щоб суд другої інстанції під приводом апеляції не розглядав справу за новим позовом, який може та повинен бути поданий особою до належного суду першої інстанції. Тим часом, в апеляційній інстанції допускається зміна первинних позовних вимог; це, в першу чергу, стосується вимог зі сплати відсотків, розмір яких збільшився за час провадження, про зменшення або збільшення позовних вимог. Вказані вимоги можливі в апеляційному провадженні, оскільки вони безпосередньо пов’язані зі змістом спору та не можуть бути розглянуті окремо від нього. У даному випадку мова йде тільки про матеріально-правові вимоги, які не мають відношення до вимог процесуального характеру.
Сторона у справі, отримавши апеляційну скаргу, має право направити відзив на неї суду апеляційної інстанції та особі, що подала скаргу. Тим часом, направлення відзиву на апеляційну скаргу є правом учасника судового процесу, а не його обов’язком. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду та не може бути підставою для відкладення судового засідання навіть у тих випадках, коли при призначенні справи до розгляду суд зобов’язав іншу сторону подати відзив, оскільки апеляційна інстанція розглядає не обґрунтованість відзиву, а обґрунтованість апеляційної скарги. За змістом і формою відзив на апеляційну скаргу повинен відповідати розпорядженням ст. 59 ГПК України, яка закріплює вимоги до відзиву на позовну заяву.
Згідно зі ст. 100 ГПК України, особа, яка направила апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї до винесення постанови. Апеляційний господарський суд має право не приймати відмову від скарги, якщо така відмова суперечить законодавству або порушує чиїсь права та інтереси, що охороняються законом. Про прийняття відмови від скарги апеляційний господарський суд виносить ухвалу, якщо рішення місцевого господарського суду не оскаржене іншою стороною.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені ст. 101 ГПК України. Згідно з даною нормою, яка передбачає межі перегляду справи в апеляційній інстанції, апеляційний суд, по-перше, перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. При цьому апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє дії суду першої інстанції, а саме – законність та обґрунтованість його рішення. Такі дії направлені на виявлення можливих недоліків ухваленого рішення та рішення спору по суті. Тим часом, акцент у діяльності апеляційного суду робиться лише на тих зауваженнях, які були виявлені апелянтом.
По-друге, суд апеляційної інстанції може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, якщо буде обґрунтована неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, незалежних від заявника. При розгляді справи у місцевому господарському суді зустрічаються випадки порушення правил збирання та дослідження доказів. Важливою помилкою суду першої інстанції при дослідженні доказів є неусунення розбіжностей у доказовому матеріалі. Таке проблемне питання, як правило, переходить на розгляд апеляційної інстанції, якій належить заново досліджувати докази і виявити невідповідності. На практиці мають місце випадки, коли особа навіть після винесення ухвали місцевим господарським судом збирає нові докази або інформацію про них. Таким чином, поважною причиною для неподання або невчасного подання доказів є відсутність відомостей про них на момент розгляду справи у суді першої інстанції.
По-третє, суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.