1. Право касаційного оскарження
Конституція України забезпечує право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду окрім випадків, встановлених законом.
Касація визначається як перегляд справи судом вищестоящої інстанції без самостійного дослідження доказів, тільки на основі матеріалів судової справи і лише з метою визначити, чи були дотримані вимоги закону під час розгляду справи судами нижчестоящих інстанцій. Термін «касація» розуміється і як перевірка законності і обґрунтованості винесеного рішення.
Вперше касація виникла у Франції наприкінці XVIII ст. у ході буржуазної революції і була направлена на захист інтересів буржуазії. У Росії касація була запроваджена судовою реформою 1864 р. як спосіб перевірки судових рішень після вступу їх в законну силу.
Після Жовтневої революції 1917 р. першими декретами про суд паралельно зі скасуванням апеляційного порядку перевірки правильності вирішень нижчестоящих ланок судової системи був узаконений касаційний порядок оскарження та опротестовування рішень судів. Проте, касації надавався інший порядок, у порівнянні з тим, який діяв у царській Росії і буржуазних країнах. Касація містила у собі основні ознаки апеляції та касації, об’єднавши у собі перевірку рішень як по суті фактичних обставин справи, так і з позицій дотримання нижчестоящим судом вимог матеріального та процесуального законодавства. Це мотивувалося доцільністю відмови від зайвої судової інстанції (апеляційної), прискорення судочинства, скорочення витрат на ведення справ як сторонами, так і державою.
У такому вигляді касація проіснувала до прийняття Верховною Радою 21.06.2001 р. законів, направлених на вдосконалення організації та діяльності судів. Ці закони відновили апеляційну та касаційну перевірку правильності рішень судів, хоча за формою касаційне провадження схоже з апеляційним, але у той самий час істотно від нього відрізняється.
Основні відмінності між апеляційним і касаційним провадженням полягають у тому, що:
1) у порядку апеляції перевіряються рішення та ухвали, які не вступили у законну силу, а в касаційному – тільки ті, які після оскарження залишені в силі апеляційною інстанцією, тобто рішення, що вступили в законну силу;
2) апеляційну перевірку правильності рішень місцевих судів здійснює середня ланка системи господарських судів – апеляційні господарські суди, а касаційну – вища ланка системи – Вищий господарський суд України;
3) апеляційний суд перевіряє правильність висновків місцевого суду, виходячи із зібраних і додатково поданих доказів. Він дає оцінку доказам з позицій їх достатності, достовірності та переконливості та по суті він повторно розглядає справу з викликом сторін та інших учасників судового процесу. Касаційна інстанція перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Вона не має права переглядати висновки нижчестоящих судів щодо фактичних обставин спору, вважати їх доведеними або недоведеними, збирати нові докази або перевіряти зібрані докази. Отже, касаційна інстанція перевіряє лише обґрунтованість рішень нижчестоящих судів з позицій матеріального та процесуального права.
За цією ознакою інститут касаційного провадження в господарському процесі істотно відрізняється від традиційних форм касаційного провадження. З одного боку, касаційне провадження у господарському процесі обмежується перевіркою дотримання норм матеріального та процесуального права нижчестоящими судами, а з іншого боку, до числа повноважень господарського суду касаційної інстанції входить право зміни рішення суду першої інстанції, постанови апеляційної інстанції, а також їх скасування та постановлення нового рішення (ст. 111-9 ГПК України). Це властиво не класичній касаційній системі, а ревізійному порядку перегляду судових актів, характерному для деяких зарубіжних країн і вітчизняного цивільного процесу.
Касаційним провадженням є стадія господарського процесу, яка передбачає перевірку господарським судом законності судових актів, які набрали чинності.
Таким чином, для цієї стадії господарського процесу характерні такі ознаки:
1) об’єктами касаційного провадження є судові акти, зокрема акти апеляційної інстанції, які набрали чинності;
2) касаційне провадження може бути порушене, як і апеляційне, тільки за скаргою, в якій вказано, в чому саме полягає порушення або невірне застосування закону;
3) метою касаційного провадження є перевірка законності судових актів;
4) касаційний суд не зв’язаний межами скарги, а перевіряє законність судових актів в цілому;
5) касаційне провадження здійснюється тільки Вищим господарським судом України;
6) касаційний суд не розглядає справи по суті та перевіряє не обґрунтованість судових актів, а їх законність, тобто правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої та апеляційної інстанцій.
Провадження у касаційній інстанції господарського суду призначене, таким чином, для перевірки законності судових актів господарських судів України, що вступили у законну силу, з метою більш надійного захисту прав учасників процесу, забезпечення єдності правозастосовчої практики та зміцнення законності в господарській сфері.
Інституту касації властиві такі риси:
1) цей інститут відноситься до інстанційної системи судочинства, при якій процедуру касації здійснює спеціальний судовий орган, що виконує виключно функцію перегляду та виступає вищою та кінцевою інстанцією, судові акти якої є остаточними та оскарженню не підлягають;
2) суд касаційної інстанції перевіряє виключно відповідність судового рішення правовим нормам, не досліджуючи судові докази, які були встановлені нижчестоящими судовими інстанціями.
Таким чином, інститут касації у господарському судочинстві можна визначити як сукупність правових норм і нормативно-правових розпоряджень, що визначають зміст процесуальних дій, які відбуваються у стадії касаційного перегляду судових актів, і містять вимоги до процесуальних документів, які складаються у цій стадії.
Право касаційного оскарження мають сторони, прокурор, треті особи, особи, які не брали участі у справі, але щодо яких суд вирішив питання про їх права та обов’язки (ст. 107 ГПК України). Таке право згідно з роз’ясненням Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування розділу XІІ-1 Господарського процесуального кодексу України» від 28.03.2002 р. № 04-5/367 мають також громадяни, які не є суб’єктами підприємницької діяльності.
Згідно зі ст. ст. 36-1 і 37 Закону України «Про прокуратуру», формою представництва прокуратурою інтересів держави може бути подання прокурором касаційної скарги, а також участь у розгляді справи, порушеної за позовами інших осіб. Щодо участі прокурора у касаційному провадженні, то Президією Вищого господарського суду України були надано роз’яснення «Про деякі питання участі прокурора в розгляді справ, підвідомчих господарським судам» від 22.05.2002 р. № 04-5/570, згідно з яким прокурор з урахуванням визначеної законом компетенції має право подати касаційну скаргу тільки у справах про банкрутство, де кредитором виступає держава в особі уповноваженого органу державної влади.
На підставі ст. 107 ГПК України у касаційному порядку можуть бути переглянуті:
1) рішення місцевого господарського суду після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду;
2) ухвали місцевого господарського суду, зазначені в ч. 1 ст. 106 ГПК України (тобто ухвали, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення місцевого господарського суду – про вжиття запобіжних заходів, відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, про повернення позовної заяви, про відмову у прийнятті позовної заяви, про передачу справи за підсудністю, про забезпечення позову, скасування забезпечення позову, про зупинення провадження у справі, про припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду, про затвердження мирової угоди тощо) після їх перегляду в апеляційному порядку та постанови апеляційного господарського суду, ухвалені за результатами апеляційного розгляду.