1. Поняття та елементи позову у господарському процесі

Якщо суб’єкт господарювання вважає, що його права або охоронювані законом інтереси порушені або оспорюються, то він має можливість звернутися до господарського суду згідно зі встановленою ГПК України підвідомчості господарських спорів.

Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (зокрема іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку отримали статус суб’єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно зі встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів, а також для прийняття передбачених ГПК України заходів, направлених на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, громадяни, що не є суб’єктами підприємницької діяльності. Як випливає із роз’яснення ВГСУ «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України» від 18.09.1997 р. № 02-5/289, ГПК України не надає органу управління право подавати до господарського суду позов підпорядкованих йому підприємств та організацій, а також не наділяє господарський суд правом порушувати справу за власною ініціативою.

Для позитивного вирішення питання про порушення конкретної справи у господарському суді необхідна наявність у зацікавленої особи права на пред’явлення позову та можливість реалізації цього права в належному порядку. У даному випадку мова йде про передумови права на пред’явлення позову – обставини, з наявністю або відсутністю яких закон пов’язує виникнення суб’єктивного права певної особи на пред’явлення позову у конкретній справі. Якщо яка-небудь з передумов відсутня, відсутнє й право звернення до суду. Так, до загальних передумов права на пред’явлення позову відносяться такі обставини: 1) підвідомчість справи суду; 2) процесуальна правоздатність сторін; 3) відсутність судового рішення, раніше винесеного у даній справі; 4) відсутність між сторонами договору про передачу даного спору на розгляд третейського суду.

Виходячи зі змісту чинного господарського законодавства, порядок звернення до господарського суду містить вичерпний перелік вимог. На відміну від випадків недотримання передумов права на пред’явлення позову, недотримання порядку реалізації права на пред’явлення позову хоча й тягне неможливість порушення провадження у справі в господарському суді, проте не є неусувним. Позивач може виправити допущені помилки і повторно звернутися до суду з тотожним позовом.

Позов – це направлена через суд вимога позивача до відповідача про захист порушеного або оспорюваного суб’єктивного права або охоронюваного законом інтересу, яка здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Суть позову може бути визначена правильно лише з урахуванням його матеріально-правової та процесуально-правової сторін. Це свідчить про те, що позов виступає процесуальною формою, яка забезпечує реалізацію матеріального закону, його примусове здійснення за допомогою держави в особі компетентного органу – господарського суду.

Оскільки позов має дві відносно самостійні сторони, то й право на позов потрібно розглядати у двох аспектах: у процесуальному та матеріально-правовому. У процесуальному значенні право на позов – це право на порушення судової діяльності. У матеріально-правовому значенні – це право на задоволення позову. Право на позов виникає з дня, коли особа, яка володіє суб’єктивним правом, дізналася або повинна була дізнатися про порушення цього права, якщо інше не передбачено чинним законодавством.

Для того, щоб позов міг відіграти роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити певні складові частини (елементи). Ці елементи позову визначають зміст судової діяльності та індивідуалізують позов. Саме за цими елементами проводиться класифікація позовів за видами, встановлюються межі судового розгляду та предмет доказування. Елементи позову мають велике значення для вирішення судом питання про прийняття позовної заяви і для організації захисту відповідача проти позову, що є важливим для забезпечення реалізації принципу змагальності сторін у господарському процесі. Вони також визначають суть вимог, на які суд повинен дати відповідь у рішенні.

Позов складається з трьох частин (елементів): предмет, підстава і зміст.

Предмет позову – це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд повинен прийняти рішення. Матеріально-правова вимога позивача повинна спиратися на підставу позову. Предметом позову буде і та його частина, яка характеризує матеріально-правову вимогу позивача до відповідача, щодо якої він просить прийняти судове рішення. Воно опосередкується спірним правовідношенням – суб’єктивним правом та обов’язком позивача і відповідача.

У позовах, направлених на зобов’язання відповідача до вчинення ним певних дій і на виконання обов’язку перед позивачем, предметом позову буде спірна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. У позовах про визнання наявності або відсутності правовідношення його предмет складає це правовідношення. Таким чином, предмет позову повинен мати правовий характер і випливати з певних матеріально-правових відносин.

Предмет позову характеризується певним змістом, а у багатьох випадках – і окремим об’єктом. Тому необхідно відрізняти предмет позову в його безпосередньому розумінні від матеріального об’єкту або матеріального предмету позову. Наприклад, предметом позову про виселення суб’єкта господарювання будуть спірні правовідносини (зокрема, право на дострокове розірвання договору оренди), а об’єктом – приміщення.

Підстава позову – це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Такі обставини складають юридичні факти, які тягнуть за собою певні правові наслідки. Підстава позову складається з таких юридичних фактів, які підтверджують наявність спірних взаємин, приналежність сторін до цієї справи і привід для позову. Підставу позову складають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що підтверджують позов. Ними будуть: 1) юридичні факти матеріально-правового характеру, які визначаються нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення; 2) доказові факти, які тісно пов’язані з фактами матеріально-правового характеру та на підставі яких можна зробити висновок про їх наявність або відсутність; 3) процесуальні факти, які підтверджують наявність обставин, необхідних для реалізації права на подання позову, вжиття заходів із забезпечення позову, припинення провадження у справі тощо.

Підстави позову, які підтверджують, що спірне право належить позивачу, а на відповідача покладені певні обов’язки, складають активні підстави. Вони можуть бути правостворюючі, правозмінюючі та правоприпиняючі. До їх складу входять також факти, які підтверджують приналежність сторін до справи, та дозволяють встановити, що позивач і відповідач є суб’єктами прав та обов’язків спірних правовідносин.

Пасивну підставу позову складають факти, з яких випливає, що відповідач вчинив дії, направлені на оспорювання права позивача або ствердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу пред’явлення позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав або інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене або оспорене, існує загроза його порушення або необхідність у зміні правовідносин, що існують між сторонами.

Зміст позову – це вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Змістом позову буде звернена до суду вимога позивача про здійснення судом певних дій із вказівкою способу судового захисту. Наприклад, у позові про виселення з орендованого приміщення предметом позову будуть спірні правовідносини – право дострокового припинення договору оренди, підставою позову – факти порушення відповідачем істотних умов договору, а змістом – вимога про прийняття рішення про виселення відповідача.

Позов без вказівки процесуальних наслідків, на які він направлений, без тих вимог до суду, які висуває позивач, буде неповноцінним. Зміст позову має практичне значення, оскільки саме за ним здійснюється класифікація позовів, яка полегшує визначення меж розгляду справи у судовому засіданні, прийняття конкретного, повного та зрозумілого рішення, яке є основою для швидкого та правильного відновлення порушеного права.

Елементи позову мають значення для всіх стадій господарського процесу, починаючи з порушення провадження у справі та закінчуючи виконанням судового рішення. Елементи позову визначають зміст процесуальної діяльності із захисту прав. Виділення елементів позову є необхідним для реалізації позивачем права на зміну предмету або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог.

Предмет і підстава позову сприяють з’ясуванню наявності та характеру спірних правовідносин між сторонами, виявленню всіх зацікавлених осіб у справі, а також застосуванню необхідного способу для захисту прав, а зміст – визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності у них конкретного права та обов’язку. На їх основі визначаються обсяг і напрям розгляду справи у судовому засіданні, підстави і способи забезпечення позову. У стадії розгляду та вирішення справи елементи позову виступають основою, з приводу якої здійснюється вся процесуальна діяльність осіб, які беруть участь у справі. Без них неможливим є вирішення питань про припинення провадження у справі, залишення позову без розгляду тощо. Необхідність визначення елементів позову виникає при перевірці законності та обґрунтованості судового рішення. Його повнота може бути правильно встановлена при зіставленні з предметом і змістом, а обґрунтованість – з підставою позову.

Отримавши відображення у рішенні, яке служить підставою для видачі виконавчого документа та виконання, елементи позову дозволяють пізнати правові джерела, які визначають мету та суть виконавчих дій, направлених на реалізацію захисту прав. Неуважне відношення до виділення елементів позову, як правило, призводить до неповного дослідження справи, прийняття незаконного та необґрунтованого рішення.

Таким чином, елементи позову знаходяться між собою у тісному зв’язку. Певні юридичні факти, які підтверджують суб’єктивне матеріальне право та визначають підставу позову, вказують на юридичну природу спірних вимог і правовідносин, які складають предмет позову. У той же час, правові вимоги і правовідносини, які підлягають захисту, обумовлюють і процесуальний засіб такого захисту – зміст позову.