Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
лекція № 14 - перевірка рішень госп. судів в ап...doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
12.09.2019
Размер:
127.49 Кб
Скачать

18

1. Передумови апеляційного оскарження

Для того, щоб виникло апеляційне провадження, необхідна наявність ряду передумов, до яких відносяться наступні: 1) об’єктивні; 2) суб’єктивні; 3) формальні. Вони знайшли своє відображення в положеннях ст. ст. 91 – 98 ГПК України.

Право апеляційного оскарження обумовлене, перш за все, об’єктом оскарження, що є однією з основних об’єктивних передумов апеляційного оскарження. Основним об’єктом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції або ухвала суду, що не набуло чинності та містить у собі, на думку особи, що направляє апеляційну скаргу, несприятливі для неї наслідки вирішення спору.

Об’єктом апеляційного оскарження може бути як рішення господарського суду в цілому, так і його частина (наприклад, резолютивна або мотивувальна). До об’єкта апеляційного оскарження потрібно також віднести ухвалу про забезпечення позову (ст. 67 ГПК України), додаткове рішення (ст. 88 ГПК України), ухвалу про відхилення заяви про прийняття додаткового рішення (ст. 86 ГПК України), ухвали, передбачені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», при дотриманні правил, передбачених XII і ХП-1 ГПК України. Скарги на ухвали господарського суду першої інстанції подаються та розглядаються в тому самому порядку, що й апеляційні скарги на рішення.

У випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову в прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство; про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство; припинення провадження у справі; про залишення позову без розгляду або залишення заяви у справі про банкрутство без розгляду, справа передається на розгляд місцевого господарського суду.

Не можуть бути переглянуті в апеляційному провадженні ухвали місцевого господарського суду про порушення провадження у справі, ухвали про залучення іншого відповідача або заміну неналежного відповідача, ухвали про залучення до участі в справі третіх осіб або їх вступ до справи, ухвали про продовження строку вирішення спору.

Ст. 106 ГПК України має відсилковий характер, оскільки не містить чіткого переліку ухвал, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку, проте оскарженню підлягають тільки ті ухвали господарського суду першої інстанції, можливість оскарження яких прямо визначена ГПК України і Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Тим часом, на практиці дуже часто виникають випадки оскарження в апеляційному порядку ухвал, можливість оскарження яких не передбачена законодавством взагалі.

Матеріали господарських справ свідчать про розповсюдження практики подання сторонами у справі апеляційних скарг на ухвали господарського суду, які не підлягають оскарженню взагалі. Відповідні дії сторін у справі, як правило, направлені на затягування судового процесу у зв’язку з пересилкою матеріалів справи до суду вищого рівня та є порушенням розпоряджень ст. 22 ГПК України, зокрема, відносно обов’язку сторін сумлінно користуватися належними їм процесуальними правами, проявляти взаємну пошану до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони.

Враховуючи масовість таких формальних оскаржень, Верховний Суд України разом з Вищим господарським судом України в Інформаційному листі ВГСУ № 01-8/157 від 31.01.2005 року і ВСУ № 1/3.2 від 17.01.2005 року вказали, що місцеві господарські суди, отримавши апеляційну скаргу на ухвалу, яка не підлягає оскарженню, повертають її заявнику разом з матеріалами, що додаються. Таким чином, справа залишається в місцевому суді, а провадження по ній не припиняється.

Крім того, у п. 5 роз’яснень Президії Вищого господарського суду України від 28.03.2002 року № 02-5/366 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» вказано, що подання апеляційної скарги на ухвали місцевого господарського суду, які не можуть бути оскаржені, виключає перегляд судових актів місцевого господарського суду в апеляційному порядку. Тому у відповідних випадках місцевий господарський суд або апеляційний господарський суд повинні відмовити в прийнятті такої скарги з посиланням на ч. ч. 1 і 4 ст. 106 ГПК України і винести із цього приводу відповідну ухвалу.

Таким чином, реалізація конституційного права на апеляційне оскарження судових актів, передбачена Конституцією і Законом України «Про судоустрій і статус суддів», ставиться в залежність від положень, зокрема, ГПК України, в яких містяться імперативні норми про те, в яких випадках учасники судового процесу мають право оскаржити ухвалу суду в апеляційному порядку.

До об’єктивних передумов апеляційного оскарження в теорії господарського процесу відносять також строк оскарження. Це пояснюється тим, що апеляційне провадження не може виникнути, якщо строк на апеляційне оскарження пропущений і в його відновленні було відмовлено.

Відповідно до ст. 93 ГПК України, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду – протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

Під суб’єктивною передумовою апеляційного оскарження розуміється наявність певного кола суб’єктів, які мають право подати апеляцію на рішення, ухвалу господарського суду першої інстанції.

У ГПК України чітко не визначені суб’єкти, які мають право звернутися з апеляційною скаргою, а також коло оскаржуваних судових актів.

Право звернення з апеляційною скаргою на судові акти мають сторони у справі та інші учасники судового процесу. Право апеляційного оскарження судових актів є правом на порушення провадження апеляційним господарським судом для перевірки законності та обґрунтованості рішення місцевого господарського суду, яке не вступило в законну силу.

Згідно зі ст. 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.

Таким чином, законодавець надає право апеляційного оскарження сторонам у справі, проте визначення даної дефініції в процесуальному законі не наводить.

Згідно з ч. 3 ст. 106 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, вказані в ГПК України і Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Аналізуючи ст. ст. 91 і 106 ГПК України, можна дійти до висновку, що апеляційні скарги на рішення, ухвали господарського суду першої інстанції мають право подавати учасники судового процесу.

Під учасниками процесу ст. 18 ГПК України розуміє осіб, які зацікавлені в результатах справи (сторони, треті особи, прокурор, інші особи, які беруть участь у процесі у випадках, передбачених ГПК України). Підстави для вступу таких осіб у справу можуть бути різними, вони відрізняються ступенем участі осіб у вирішенні завдань судочинства, значущістю їх діяльності, обсягом прав та обов’язків, зацікавленістю в результатах справи тощо. Тому існує поділ учасників судового процесу на дві групи: 1) особи, які беруть участь у справі (активні учасники), тобто особи, за ініціативою яких виникає, розвивається та припиняється процес; 2) особи, які сприяють здійсненню правосуддя у господарських справах (пасивні учасники), тобто особи, від яких не залежить виникнення та припинення процесу.

До складу учасників судового процесу входять позивач і відповідач, які є сторонами в судовому процесі, згідно зі ст. 21 ГПК України, і наділені правом апеляційного оскарження, згідно зі ст. 91 ГПК України. Тим часом, виходячи із змісту ст. ст. 26 і 27 ГПК України, правом апеляційного оскарження наділені також треті особи, які заявляють самостійні вимоги на предмет спору та користуються всіма правами позивача, а також треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, оскільки користуються всіма правами сторін за винятком прав, вказаних у ст. 27 ГК України. Право оскарження судових актів першої інстанції в межах встановленого строку належить правонаступникам сторін і третіх осіб, згідно зі ст. 25 ГПК України.

Судові акти місцевого господарського суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку з дотриманням вимог ГПК України декількома особами. У даному випадку апеляційний господарський суд приймає до провадження всі апеляційні скарги, які відповідають вимогам ГПК України, і розглядає в одному апеляційному провадженні. По кожній з них виноситься ухвала про прийняття її до провадження або про повернення.

Апеляційну скаргу мають право подати також особи, які не були залучені до участі в справі, якщо господарський суд першої інстанції вирішив питання про їх права або обов’язки.

Суб’єктами апеляційного оскарження судових актів, які не вступили у законну силу, є позивач, відповідач, треті особи, їх представники за дорученням (за умови, що право на подання апеляційної скарги вказане в довіреності), правонаступники, прокурор. Право апеляційного оскарження у них виникає, по-перше, якщо вони мають юридичну зацікавленість у справі, тобто не задоволені прийнятим судовим актом господарського суду першої інстанції та мають намір відстоювати свої вимоги в апеляційному господарському суді. По-друге, якщо суб’єкти апеляційного оскарження наділені процесуальною правосуб’єктністю.

Для здійснення права на апеляційне оскарження, окрім розглянутих передумов, до яких відносяться об’єктивні та суб’єктивні передумови, необхідним є також дотримання ряду формальних передумов. Однією з них є умова відповідності апеляційної скарги як за формою, так і за змістом певним вимогам, які визначені ст. 94 ГПК України.

Таким чином, вказані передумови апеляційного оскарження є невід’ємною частиною права на внесення апеляційної скарги, яке виникає лише за наявності об’єктивних, суб’єктивних і формальних передумов апеляційного оскарження, що передують виникненню права на апеляційне оскарження.