58. Уява як пізнавальний психічний процес.

Уява — це психічний процес, який полягає у створенні нових образів шляхом обробки матеріалу сприймань і уявлень, одержаних у попередньому досвіді. Як видно з цього визначення, уява тісно пов'язана з образною пам'яттю, оскільки вона опирається на минулий досвід людини, і з мисленням, оскільки вона пов'язана зі створенням нового. Це дає підстави деяким психологам не вважати уяву самостійним психічним процесом, а розглядати її як аспект і необхідну сторону будь-якого пізнавального процесу.

Уява спрямована на пізнання образів бажаного можливого майбутнього або образів того, що відсутнє в досвіді людини, але що може бути створено нею за певними даними. Отже, специфіка уяви як пізнавального процесу полягає в тому, що вона слугує основою створення нових предметів, які задовольняють ті чи інші потреби людини.

Види: за характером цілі діяльності: довільна(свідомо), мимовільна (відсутня мета уявлення, сновидіння); За новизною результатів діяльності: продуктивна – створення нових оригінальних образів, репродуктивна – образи на основі описів, схем, малюнків. За змістом: художня, технічна, наукова. За мотивуючою силою: активна (спонукає до діяльності, мрія) пасивна (не спонукає, марення).

Синтез уявлень у процесах уяви здійснюється в різних формах. Найбільш елементарною формою синтезування образів є аглютинація - „склеювання" різних, не поєднаних у повсякденному житті якостей, властивостей, частин (русалка, хатинка на курячих ніжках, Пегас, кентавр). Гіперболізація, характеризується не лише збільшенням або зменшенням предмета (богатир, хлопчик — мізинчик), але й зміною кількості частин предмета або їх зміщенням: багаторукі богині в індійській міфології, дракони та змії з багатьма головами тощо. Акцентуація – перебільшення окремих, підкреслювання певних ознак (злі карикатури). Синтез уявлення в уяві може бути здійснений за допомогою типізації, яка широко використовується в художній літературі, скульптурі, живопису, для яких характерне виокремлення істотного, того, що повторюється в однорідних фактах, і втілення їх у конкретному образі. Аналогія, коли будується образ, який у чомусь схожий на реально існуючу річ, організм, дію. Символізація, реконструкція, доповнення.

4. Основні напрямки психології XX ст.:біхевіоризм.

На ранніх етапах психологія розвивалася як описова наука, в якій основним методом здобування знань про психіку людини була інтроспекція (самоспостереження). Однак результати, що одержували за її допомогою, мали значну долю суб'єктивізму, а тому не давали змоги вирішувати складні фундаментальні проблеми. їх нагромадження призвело на початку XX ст. до виникнення серйозної кризи в психології. Не виправдав покладених на нього сподівань метод інтроспекції, не вдалося уточнити специфіку психічної реальності й дати відповідь на питання про зв'язок психічних функцій з фізіологічними процесами в організмі. Крім того, виявилися серйозні розбіжності між психологічною теорією і даними експериментальних досліджень.

Спроба подолати цю ситуацію з різних концептуальних позицій зумовила формування кількох принципово відмінних напрямів у психології — біхевіорізму, гештальтпсихології, психоаналізу, когнітивної, генетичної, гуманістичної психології, а також діяльнісного підходу.

Біхевіоризм. Основоположниками його були американські вчені Джон-Бродес Уотсон (1878—1958) і Едуард-Лi Торндайк (1874—1949). Вони вважали, що предметом психології повинні бути не свідомість чи душевні явища, що є недоступними науковому спостереженню, а поведінка. Основне завдання біхевіоризму (англ. behaviour — поведінка) полягає в нагромадженні спостережень за поведінкою з таким розрахунком, щоб, знаючи стимул S, можна було б наперед передбачити реакцію R людини, і навпаки. На цій підставі було виведено формулу класичного біхевіоризму S — R. Отже, вивчення поведінки зводилося до аналізу стимульних ситуацій. На думку біхевіористів, поведінка є або результатом научання — індивідуально набутого досвіду шляхом сліпих спроб і помилок або завченого репертуару навичок. Процеси, які відбуваються в мозку від початку дії стимулу до появи реакції, було названо «чорним ящиком», бо вони не піддаються безпосередньому спостереженню.