Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
шпора з сист.ТВАРИН.doc
Скачиваний:
7
Добавлен:
22.02.2016
Размер:
9.34 Mб
Скачать

Охорона тваринного світу. Забезпечення охорони тваринного світу здійснюється шляхом:- встановлення заборони та обмежень у використанні обєктів тваринного світу;- охорони середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин;- запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів та експлуатації транспортних засобів;- обовязковості урахування під час проведення екологічної експертизи впливу експортованих обєктів на стан тваринного світу;- погодження місць будівництва обєктів, впровадження нової техніки, технології, матеріалів і речовин, що впливають або можуть впливати на стан тваринного світу;- охорони обєктів тваринного світу на територіях та обєктах природно-заповідного фонду України;- охорони, відтворення і використання рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;- розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин;- зоологічних колекцій;- подання допомоги тваринам у разі їх захворювання або загрози загибелі під час стихійного лиха та надзвичайних ситуацій;- охорони тварин під час застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів;- обмеження або застосування на окремих територіях засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту, мінеральних добрив та інших препаратів;- переселення, акліматизації і схрещування тварин;- охорони тваринного світу від шкідливого впливу продуктів біотехнології;- урахування вимог охорони тваринного світу при встановленні екологічних нормативів;- ввезення в Україну і вивезення за її межі обєктів тваринного світу;- обмеження прав власників і користувачів природних ресурсів в інтересах охорони, раціонального використання та відтворення тваринного світу. Червона книга є основним державним документом, який містить узагальнені відомості про сучасний стан видів тварин і рослин України, що перебувають під загрозою зникнення. На сьогодні це 382 види тварин і 531 вид рослин. Залежно від стану та ступеня загрози для популяції вони поділяються на такі категорії: зниклі, зникаючі, вразливі, рідкісні, невизначені, недостатньо відомі, відновлені. Рішення про занесення обєктів тваринного і рослинного світу до Червоної книги і її ведення приймає Головне управління національних природних парків та заповідної справи Мін природи України. Правове значення Червоної книги полягає в тому, що занесені до неї тварини набувають особливого правового статусу, який виявляється в наступному: 1. Не можуть передаватись у недержавну власність тварини, занесені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини одержані шляхом розведення в неволі або придбані у власність за межами України). У свою чергу розведення в неволі таких тварин потребує спеціального дозволу Мінекоресурсів України. 2. Перебування на певній території тварин, занесених до Червоної книги, є підставою для проголошення цієї території обєктом природно-заповідного фонду загальнодержавного значення. 3. Добування таких тварин здійснюється лише у виняткових випадках тільки для наукових і селекційних цілей. Його можуть здійснювати лише наукові установи за іменними дозволами Мінприроди. Окремим громадянам такі дозволи не видаються. 4. Законодавством установлена підвищена кримінальна, адміністративні та майнова відповідальність за знищення чи пошкодження видів тварин, занесених до Червоної книги України. Природнозаповідний фонд України містить біосферні (Асканія Нова, Чорноморський, Карпатський, Дунайський) та природні заповідники (Канівський, Кримський, Український степовий, Поліський, Карадазький, Дніпровсько-Орільський тощо), національні природні парки (Карпатський, «Cиневир», «Святі гори», Яворівський тощо), заказники, заповідні урочища, зоологічні парки. Зоологічні парки створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзотичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни і розробки наукових основ її розведення у неволі. Зоопарки в Україні:Асканія-Нова (заповідник),Вінницький зоопарк,Докучаєвський ,Київський ,Луцький,Менський ,Миколаївський,Одеський ,Рівненський,Харківський ,Херсонський,Черкаський ,Ялтинський . Зоологічні музеї, наукові і культурно-просвітницькі установи, в яких зосереджені колекції тварин (у фіксуючих рідинах, висушені або особливо препаровані тварини, їх чучела, скелети, шкури, а також вироби з рогу, кісті, раковин і т.д.). У З. м. ведуться наукові дослідження по систематиці, фауністиці, зоогеографії, мінливості, порівняльній морфології і анатомії тварин, по теорії еволюції, тобто історичному розвитку живої природи; Зоологічний музей імені М.М. Щербака, Зоологічний музей Львівського національного університету імені Івана Франка.

КЛАС ГІДРОЇДНІ (HYDROZOA)До класу гідроїдних належать: прісноводні гідри, морські гідроїдні поліпи та деякі медузи.Типовим представником класу може бути прісноводний поліп - гідра.Гідра - невелика (близько 1,5 см завдовжки) сидяча тварина, що має здовжене мішковидне тіло. На одному її кінці є рот, внаслідок чого цей кінець дістав назву орального. Протилежний (аборальний) кінець, трохи розширений, утворює ніби "підошву" якою гідра прикріплюється до субстрату. Рот веде в кишечну, або гастральну порожнину, яка закінчується сліпо. Навколо рота розміщені щупальці, здатні, як і все тіло гідри, витягуватися і скорочуватися.Симетрія тіла - радіальна (променева). Вісь симетрії проходить вздовж тіла через оральний та аборальний полюси. Стінка тіла гідри складається з двох шарів клітин - ектодерми і ентодерми. Між ними є тонка безструктурна опорна пластинка. Таку саму будову мають і щупальці.Ектодерма гідри складається з різних клітин. Основна їх маса являє собою своєрідні епітеліально-мускульні клітини. Від звичайних покривних клітин вони відрізняються тим, що їх основа, яка прилягає до базальної перетинки, витягнута і перетворена в мускульне волокно.Між епітеліально-мускульними клітинами розміщуються жалкі клітини, особливо численні на щупальцях. Всередині жалкої клітини е особлива капсула, що містить отруйну рідину і довгу, скручену спіраллю нитку. У відповідь на подразнення нитка вмить викидається з капсули і пронизує або обплутує здобич. Замість витрачених жалких клітин розвиваються нові з недиференційованих (так званих інтерстиціальних) клітин.Частина клітин ектодерми є чутливими, що служать для сприймання подразнень. Відповідна реакція на подразнення у вигляді скорочення тіла і щупальців відбувається завдяки скороченню мускульних паростків епітеліально-мускульних клітин. Зв'язок між чутливими і епітеліально-мускульними клітинами здійснюється з допомогою паростків нервових клітин. Нервові клітини розсіяні в усій ектодермі і утворюють нервову сітку (дифузна нервова система; мал. 61). Таким чином, функція ектодерми кишечнопорожнинних не тільки покривна,- вона значно різноманітніша, і з цим пов'язане описане диференціювання ектодермальних клітин.Ентодерма, що вистилає гастральну порожнину, виконує переважно травну функцію. Клітини ентодерми мають джгутики і здатні утворювати псевдоподії, з допомогою яких клітини ентодерми захоплюють дрібні частки поживи і перетравлюють їх внутрішньоклітинне (фагоцитоз).Крім того, в ентодермі є залозисті клітини, що виділяють травні ферменти в гастральну порожнину, в якій перетравлюється більша здобич. Таким чином, у гідри, поряд з внутрішньоклітинним, відбувається і порожнинне (позаклітинне) травлення. Неперетравні залишки поживи, а також продукти дисиміляції, що виділяються клітинами ентодерми в гастральну порожнину, виводяться назовні через ротовий отвір.Розмножуються гідри лункуванням і статевим способом. При пупкуванні на тілі гідри утворюється невелике випинання, що поступово збільшується,- пупок, який перетворюється кінець кінцем у молоду гідру. Молода гідра відокремлюється від материнської особини і живе самостійно. Пупкуванням гідри розмножуються протягом усього літнього періоду. Восени у гідр починається статеве розмноження. Одні види гідр роздільностатеві, інші - гермафродитні. Статеві клітини (яйцеклітини і сперматозоїди) розвиваються в ектодермі. Сперматозоїди виходять у воду і проникають в яйцеклітини, що залишаються в тілі гідри. Запліднена яйцеклітина (зигота) вкривається оболонкою, випадає з материнського тіла і перезимовує; весною з неї розвивається молода гідра.Морські гідроїдні поліпи відрізняються від прісноводних гідр чергуванням безстатевого і статевого поколінь, різних своєю будовою і способом життя. Поліпи є тут безстатевим поколінням. Вони провадять прикріплений спосіб життя і розмножують ся тільки пупкуванням, звичайно утворюючи при цьому колонії з сотень і тисяч особин. Пупкуючись, поліп дає початок також і вільноплаваючому статевому поколінню - медузам, які розмножуються тільки статевим способом, причому з запліднених яйцеклітин медуз розвиваються поліпи.Медузи гідрополіпів мають зонтикоподібну форму. Від середини ввігнутої сторони відходить так званий хобот, на кінці якого є рот, що веде в гастральну порожнину. По краях зонтика розміщуються щупальці. Між екто- і ентодермою розвивається значний шар мезоглеї, в якій розсіяні рідкі клітинні елементи ектодермального походження. Розвиток мезоглеї призвів до значної зміни гастральної порожнини. У медуз вона є системою каналів, що відходять радіальне від центральної ділянки гастральної порожнини і впадають у кільцевий канал, який лежить по краю зонтика. Мускульні паростки епітеліально-мускульних клітин дуже розвинені. Нервова система також ускладнена крім нервової сітки, є нервове кільце, утворене скупченням значної кількості нервових елементів; воно розміщене по краю зонтика, де лежать і органи чуттів (органи рівноваги, світлочутливі вічка).

Клас Малощетинкові черви. Тіло кільчаків складається з 90—600 сегментів. Деякі з них досягають великих розмірів — понад 2 м. Сегменти зовні однакові. Кожний сегмент, крім переднього, на якому розміщений ротовий отвір, має маленькі щетинки. Це залишки редукованих параподт (рухливих виростів стінки сегмента з щетинками — локомоторних органів багатощетинкових червів).У кільчастих червів є добре розвинений шкірном'язовий мішок, що складається з одного шару епітелію і двох шарів м'язів: зовнішнього шару кільцевих м'язів і внутрішнього шару, утвореного поздовжніми м'язовими волокнами.Між шкірном'язовим мішком і кишками знаходиться вторинна порожнина тіла, або целом, яка утворюється під час ембріогенезу всередині мезодермальних мішків, що розрослися. Морфологічно вона відрізняється від первинної порожнини наявністю епітеліальної вистилки, яка з одного боку прилягає до стінки тіла, а з другого — до стінок травної трубки. Листки вистилки зростаються над і під кишками, утворюючи брижу, яка ділить целом на праву й ліву частини. Поперечні перегородки ділять порожнину тіла на камери, кількість яких відповідає кількості члеників. Целом заповнений рідиною.Поява вторинної порожнини тіла забезпечує кільчастим червам вищий, ніж у інших червів, рівень процесів життєдіяльності. Целомічна рідина, омиваючи органи тіла, разом з кровоносною системою постачає їм кисень,

а також сприяє видаленню продуктів життєдіяльності та переміщенню фагоцитів.Травна система починається ротовим отвором на передньому кінці тіла і закінчується відхідником на останньому членику. Кишка складається з трьох відділів: переднього (ектодермального), середнього (ентодермального) і заднього (ектодермального). Передня кишка у дощового черв'яка представлена кількома відділами: глоткою, стравоходом, волом і м'язовим шлунком. Починається передня кишка ротовим отвором, далі йде овальна мускулиста глотка. Глотка переходить у вужчий і довший стравохід, у стінках якого розміщені вапнякові залози. У деяких хижих кільчаків є хітинові щелепи, призначені для захоплення здобичі. На рівні 14—16го сегментів стравохід розширюється і утворює воло. З вола їжа переходить у так званий м'язовий шлунок, де й перетирається. Від шлунка майже до заднього кінця тіла тягнеться середня кишка, де під дією ферментів їжа перетравлюється і всмоктується. В стінці кишки з'являються шари м'язів, що забезпечують її самостійну перистальтику. Неперетравлені рештки переміщуються в коротку задню кишку і викидаються назовні через відхідник.Дихальна система. У дощового черв'яка газообмін відбувається через багату на кровоносні судини шкіру; у деяких морських кільчаків є зябра.Видільна система. В кожному членику дощового черв'яка є парний орган виділення, який складається з лійки і тоненьких трубочок.

Продукти життєдіяльності з порожнини тіла потрапляють у лійку. Від лійки йде канадець, який переходить у сусідній сегмент, робить кілька петель і відкривається на бічній стінці тіла. Лійка і канадець мають війки, рух яких зумовлює переміщення виділюваної рідини. Такі органи виділення називають метанефридіями.Кровоносна система. У більшості кільчастих червів вона замкнена. Уздовж усього тіла над органами травлення тягнеться спинна судина, а під ними — черевна. На передньому й задньому кінцях тіла вони сполучені між собою. В кожному сегменті є кільцева судина, яка сполучає спинну й черевну судини. У передній частині тіла є кілька товщих кільцевих судин, це так звані "серця". За рахунок ритмічних скорочень "сердець" і спинної кровоносної судини забезпечується рух крові по спинній судині від задньої частини тіла до передньої, по черевній судині — навпаки, а по кільцевих судинах — від спинної до черевної судини. Кров у дощового черв'яка червона, в ній є гемоцити з гемоглобіном. Нервова система складніша, ніж у плоских і круглих червів. Навколо глотки є навкологлоткове кільце: надглотковий і підглотковий вузли та перемички, що їх сполучають. На черевному боці розміщені два нервових стовбури, які мають у кожному членику потовщення — ганглії, з'єднані між собою перемичками. У багатьох кільчаків відбувається зближення правого й лівого нервових стовбурів, внаслідок чого утворюється черевний нервовий ланцюжок.

З органів чуття у кільчастих червів є вусики, вічка, органи рівноваги, які частіше розміщені на головному сегменті.Регенерація. Як і гідра та війчасті черви, кільчаки здатні до регенерації, тобто відновлення втрачених частин тіла. Якщо дощового черв'яка розрізати на дві частини, то у кожної з них відновляться втрачені органи.Статева система складається з жіночих гонад (яєчників), що являють собою комплекс статевих клітин, оточених епітелієм, і чоловічих гонад (сім'яників), що лежать усередині містких мішків.Дощові черви — гермафродити, однак серед кільчаків трапляються і роздільностатеві форми. На тілі дощового черв'яка є поясок, який виробляє слиз. Запліднення перехресне, відбувається після копуляції двох особин. Під час копуляції відбувається обмін сперматозоонами. Після Цього черв'яки хвилеподібними рухами виповзають із слизової муфти. Коли муфта проходить повз отвори жіночих і чоловічих статевих залоз, у неї відкладаються яйця (власні) і сперматозоони (партнера), відбувається запліднення. Муфта перетворюється на кокон, у якому й відбувається прямий (без метаморфозу) розвиток дощових черв'яків.Розвиток. У дощового черв'яка розвиток прямий, однак у деяких кільчаків із заплідненого яйця утворюється личинка, тобто розвиток відбувається з перетворенням.

\

Клас П’явки (Hirudinei) – клас типу кільчастих червів. Тіло подовжене або овальне, більш-менш сплющене в спинно-черевному напрямку, ясно розділене на дрібні кільця, які в числі 3 – 5 відповідають одному сегменту тіла; у шкірі численні залози, що виділяють слиз; на задньому кінці тіла звичайно більший присосок, нерідко й на передньому кінці є добре розвинений присосок, у центрі якої міститься рот; частіше ж для присасивания служить рот. На передньому кінці тіла 1 – 5 пар око, розташовані дугою або попарно один за одним. Порошица на спинній стороні над заднім присоском. Нервова система складається із двухлопастного надглоткового ганглія або головного мозку, з’єднаного з ним короткими коммиссурами під глоткового вузла ( щовідбувся з декількох вузлів, що злилися, черевного ланцюжка) і самого черевного ланцюжка, що міститься в черевному кровоносному синусі й має близько 20 вузлів. Головний вузол инервирует органи почуттів і ковтку, а від кожного вузла черевного ланцюжка відходить 2 пари нервів, инервирующие відповідні їм сегменти тіла; нижня стінка кишечника постачена особливим поздовжнім нервом, що дає галузі до сліпих мішків кишечника.

Органи травлення починаються ротом, збройним або трьома хітиновими зубчастими пластинками (щелепні П. – Gnathobdellidae), що служить для прорізання шкіри при ссанні крові у тварин, або здатним випинатися хоботком (у хоботних П. – Rhynchobdellidae); у порожнину рота відкриваються численні слинні залози, що іноді виділяють отрутний секрет; за глоткою, що грає при ссанні роль насоса, треба великий сильно розтяжний шлунок, постачений бічними мішками (до 11 пар), з яких задні самі довгі; задня кишка тонка й коротка. Кровоносна система складається частиною з теперішніх, пульсуючих, посудин, частиною з порожнин – синусів, що представляють залишок порожнини (вторинної) тіла й з’єднаних між собою кільцевими каналами; кров у хоботних П. безбарвна, у щелепних – червона, внаслідок розчиненого в лімфі гемоглобіну. Особливі органи подиху є тільки в р. Branchellion, у формі листоподібних придатків з боків тіла. Видільні органи влаштовані по типі позначка нефридій або сегментальних органів кільчастих хробаків і в більшості П. їх є по парі в кожному із середніх сегментів тіла. П. – гермафродити:

Чоловічі полові органи складаються в більшості з пухирців (насінників), по парі в 6 – 12 середніх сегментах тіла, з’єднаних на кожній стороні тіла загальною вивідною протокою; ці протоки відкриваються назовні одним отвором, що лежить на черевній стороні одного з передніх кілець тіла; жіночий половий отвір лежить на один сегмент за чоловічим і веде у два окремих яйцепроводи з мешковидними яєчниками. Копулюють дві особини, кожна одночасно відіграючи роль самки й самця. П. під час кладки яєць виділяє залозами, що лежать в області полових органів, густий слиз, що оточує у вигляді чохла середню частину тіла П., у цей чохол відкладаються яйця, після чого П. виповзає з нього, при чому краю його отворів зближаються, склеюються й утворять у такий спосіб капсулу з яйцями усередині, прикріплену звичайно до нижньої поверхні аркуша водорості; зародки, залишаючи яйцеву оболонку, іноді (Clepsine) якийсь час тримаються на нижній стороні тіла матюкай.Усі П. – хижаки, що харчуються кров’ю більшості теплокровних тварин, або молюсків, хробаків і т.п.; живуть вони переважно в прісних водах або у вологій траві; але є й морські форми (Pontobdella), точно також як і наземні форми (у Цейлоні).

Hirudo medicinalis – медична П. до 10 см. . у довжину й 2 см. завширшки, чорно-бура, чорно-зелена, з поздовжнім візерунковим червонуватим малюнком на спині; черево ясно-сіре, з 5 парами очей на 3, 5 і 8 кільцях і сильних щелепах; поширена в болотах южн. Європи, южн. Росії й Кавказу. У Мексиці в медицині вживається Haementaria officinalis; інший вид, П. mexicana – отрутний; у тропічній Азії поширена живуча у вологих лісах і в траві Hirudo ceylonica і інші родинні види, що заподіюють хворобливі укуси, що кровоточать, людині й тваринам. Aulostomum gulo – кінська П., чорно-зеленого кольору, з більше світлим низом, має озброєння рота більше слабке й тому непридатно для терапевтичних цілей; самий звичайний вид у сев. і середній Росії. Nephelis vulgaris – невелика П. з тонким вузьким тілом, сірого кольору, іноді з бурим малюнком на спині; постачена 8 очами, розташованими дугою на головному кінці тіла; Clepsiue tesselata – татарська П., із широкоовальним тілом, зеленувато бурого кольору, з декількома рядами бородавок на спині й 6 парами трикутних очей, розташованих одна за іншою;

Клас цефалокариди (cephalocarida)

Представників класу Цефалокариди описано лише в середині 50-х років нашого століття. Поки відомо лише 9 видів.Розміри невеликі — від 2 до 4 мм. Живуть на морському дні серед частинок ґрунту на різних глибинах.Тіло складається з підковоподібної голови, грудей (8 сегментів), черевця (11 сегментів) і тельсона з фуркою, що несе надзвичайно довгі щетинки. Добре розвинені одногіллясті антенули та двогіллясті антени ,очей немає; обидві пари антен розташовані позаду рота, який прикритий спрямованою назад верхньою губою. Мандибули дуже маленькі.Обидві пари максил мають таку ж будову, як і грудні ніжки:листоподібний нечленистий протоподит, до якого кріпляться нечленисті пластинчасті екзоподит і епіподит та членистий плавальний ендоподит. Ніжки виконують рухову та дихальну функції, а також підносять поживні частинки до ротового отвору. Черевце кінцівок не має.Травна залоза розташована в головному відділі; органи виділення в дорослих —максилярні залози, у личинок функціонують ще й антенальні; серце багатокамерне, трубчасте, розташоване в грудях, має пару отворів (остій) у кожному сегменті. Черевний нервовий ланцюжок має вигляд драбини. Цефалокариди — гермаф-родити; статеві залози непарні.Яйцеві мішечки розташованіна особливому додатку І сегмента черевця; одночасно ви ношується лише пара яєць. З яєць виходять метанаупліуси,що ведуть бентосний спосіб життя; перетворення включає від 13 до 18 линянь, після кожного линяння кількість сегментів збільшується (анаморфоз).

КЛАС ЗЯБРОНОГІ РАКОПОДІБНІ (BRANCHIOPODA)Зяброногі ракоподібні живуть у різноманітних континентальних водоймах, включаючи печерні води, калюжі, солоні озера та лимани. Всі вони ведуть вільний спосіб життя.Описано більше 800 видів.Ступінь цефалізації головиу різних представників різна:від протоцефалона до повносегментної голови, однак голова ніколи не зливається з сегментами грудей. Тагми порівняно мало відрізняються одна від одної; грудні кінцівки одноманітної будови, листоподібні, часто нечленисті, поряд із плавальною, виконують фільтраційну та дихальну функції.Серце має вигляд поздовжньої судини, яка розміщена на спинній стороні й тягнеться від кінця черевця майже до голови; має до 18 пар остій.Окремих камер воно не має, однак у ньому є кілька метамерно розміщених клапанів, які зумовлюють рух гемолімфи лише в одному напрямку — до голови. Нервова система — у вигляді драбини, з широко розставленими черевними стовбурами.Розвиток — з перетворенням: з яйця виходить наупліус.До класу Зяброногі ракоподібні входять 4 ряди, які ми й розглянемо.Клас Branchiopoda -Ряд- Notostraca- Conchostiaca- Cladoccia— Anostraca. Ряд Щитні (Notostraca). Щитні —мешканці прісних мілких, стоячих водойм, зокрема пересихаючих. З 15 відомих видів в Україні знайдено два. Розміри тіла не перевищують 4—5 см. Тіло видовжене, голова, груди та основа черевця прикриті спинним щитом (карапаксом), який є виростом максилярних сегментів і не зрощений із тулубом

Голова злита. Обидві пари антен укорочені. Усього налічується до 50 тулубних сегментів. Передні 10 сегментів несуть по парі двоІіллястих кінцівок, причому перша й менше друга пари ніг різко відрізняються від інших тим, що на них містяться довгі ниткоподібні придатки, які виконують чуттєву функцію. На інших сегментах — від 4 до 6 пар ніжок, хоча кожен сегментмає єдину пару нервових гангліїв. Це явище (поліподія) невідоме для інших членистоногих. На останніх тулубних сегментах кінцівок немає. Тельсон із довгою фуркою. Основи ніжок мають жуйні вирости, щитні підганяють ними їжу (детрит, дрібні тварини, ікра риб та земноводних) до рота.Можуть також поїдати й більших тварин (пуголовки, мальки,інші щитні).При висиханні водойм щитні закопуються в ґрунт, де певний час не втрачають життєздатності, яйця ж можуть залишатися сухими, але неушкодженими до 15 років, легко переносяться вітром, що сприяє розселенню цих тварин.Розмножуються вони переважно партеногенетичним шляхом; самці малочисельні, у багатьох видів зовсім відсутні. З яйця виходить метанаупліус. Розвиток триває 2—3 тижні. В Україні поширені щитні весняний (Lepidurus apus), що живе переважно в пересихаючих водоймах у квітні-червні, та літній (Triops cancriforrnis), який частіше зустрічається в постійних невеликих водоймах протягом першої половини літа. Викопні щитні відомі з кінця кам'яновугільного періоду. Цікаво, що багато особин Т. cancriformis, знайдених у скам'янілому мулі початку тріасового періоду, практично не відрізняються від сучасних.

Отже, цей вид — один з найдавніших: він існує не менше 200 млн років! КЛАС РЕМІПЕДІЇ (REMIPEDJA)Нещодавно в морській воді прибережної печери на глибині близько 20 м на Багамських островах (Карібське море)знайдено новий вид ракоподібного, описаний у 1981 р. Під назвою Speleonectes lucayensis (рис. 73). Згодом близькі види було знайдено в інших печерах цього архіпелагу, а також у воді печери на Канарських островах. Відомо чотири види реміпедій, що належать до трьох рядів.Тіло завдовжки до 43 мм складається з синцефалона,членистого (31—32 сегменти) тулуба й тельсона з фуркою;сегментація його гомономна — унікальна примітивна риса для ракоподібних. Кінцівки тулуба розміщені з боків, як параподії; вони двогіллясті, членисті. Синцефалон доситьоригінальної будови: на голові є дві пари двогіллястих антен,перед ними є пара одночленистих придатків — передантени, функцію яких не з'ясовано. Є пара мандибул із зубцями й дві пари одногшлястих максил, за якими розташована пара ногощелеп. Нервова система типу черевної драбини (поздовжні стовбури парні, ганглії є в кожному сегменті). Очей немає. Гонади парні, розташовані від максил II до XIV сегмента тулуба. Рачки плавають черевцем догори. Розвиток не вивчено.

КЛАС ПАУРОПОДИ (PAUROPODA)Представники цього класу — найменш вивчена групп багатоніжок. Майже до середини XIX ст. вони взагалі не були відомі, хоча з'ясувалось, що пауроподи дуже поширені як у Новому, так і в Старому Світі. Описано близько 400 їх видів.Вони заселяють верхні шари лісових ґрунтів, живуть під камінням, у компості, деревині, що гниє. Відомі й синантропні види. Пауропод можна назвати карликовими багатоніжками: найменші з них ледь досягають 1 мм, найбільші —1,9 мм. Форма тіла у різних видів неоднакова — вони можуть бути видовженими або більш укороченими. Голова відносно невелика за розміром. На відміну від інших багатоніжок, антени у пауропод розгалужені. Очі відсутні. На черевній стороні є пара міцних зазубрених мандибул та одна пара максил. Тулуб складається з 10—12 сегментів, із яких перший або ще два-три за ним позбавлені кінцівок. Ноги широко розставлені, добре помітні зверху, алеу видів із коротким тілом та широкими тергітами вони можуть бути й непомітними. По боках тіла є п'ять пар довгих чутливих волосків.У будові травної системи привертають до себе увагу розвинені м'язи навколо

переднього ектодермального відділу.Це дає підставу вважати, що пауроподи висмоктують їжу.Зокрема, відомо, що види Pauropus lanceolatus та Allopauropus gracilis висмоктують гіфи плісеневих грибів. Крім того, серед пауропод є сапрофаги й хижаки.Органи виділення представлені парою мальгагієвих судин. Кровоносна система відсутня. Дихальна система маєпросту будову: від дихалець, розташованих біля основи ніг, відходить пара коротеньких трахейних трубок.Гонади самиці та самця мають різну будову: яєчник схожий на видовжений мішечок, що відкривається отвором на третьому сегменті, сім'яник складається з чотирьох видовжених мішечків, протоки яких зливаються в один, що потім роздвоюється й двома отворами відкривається на тому ж третьому сегменті.Пауроподи відкладають округлі блискучі яйця, з яких через два тижні виходить личинка, що має лише три пари ніг і пару бічних волосків. На спинній стороні є три великих шити. Личинки ростуть досить повільно, линяючи раз на 2—5 тижнів. Після кожного линяння кількість тулубних сегментів збільшується (анаморфоз). У дорослому стані пауроподи не линяють. Типовий представник пауропод — поширений у Європі вид Pauropus sylvaticus.