26. порівняння типів криз:авторитарного режиму, криза економічного розвитку, політична криза.

Особливості переходів визначаються тим, знаходилася країна, її економіка в кризі на початку переходу чи ні. Відповідно виділяють два типи переходів: кризові переходи і некризових переходи (див. схему 6). При всій простоті такої постановки питання, вона дозволяє акцентувати увагу на багатьох важливих складових перехідних процесів і, головне, дозволяє пояснити багато що в поведінці старої політичної еліти та її взаємовідносини з народжується демократичною опозицією. У принципі будь-який перехід тут висловлює криза системи. Виділяється три типи кризи, взаємозв'язок між якими може і не спостерігатися: криза легітимації авторитарного режиму, криза економічного розвитку, політична криза. Так ось у поданій типології мова йде насамперед про економічну кризу.

27. Порівняння типів переходу

Інший приклад типології переходів включає досвід латиноамериканських і східно-європейських держав (див. схему 7). В якості критеріїв у даному дослідженні бралися характеристики політичних еліт. Акцент на елітах був зроблений не випадково: однією з центральних у концепції демократизації є ідея про залежність переходу не стільки від об'єктивних умов, скільки від діяльності еліт і їх вибору. Типологічна схема фіксує шість можливих форм переходу від авторитарного правління до демократії: революція зверху, революція знизу, соціальна революція, консервативна реформа, реформа за допомогою розриву, реформа через випутиваніе, реформа через компроміси. Вони виділяються при зіставленні двох критеріїв: (1) яка група еліт здійснює перехід - стара еліта або нова контр-еліта, (2) яку стратегію переходу вибирає еліта - конфронтацію або пристосування. Вимірювання передбачає також змішані форми еліт і стратегій. На схемі показані країни, в яких з найбільшою силою виявився той або інший тип переходу.

28. Порівняння типів перехідних урядів

У процесі здійснення переходу від авторитарної політичної системи до демократичної встановлюються, як правило, тимчасові уряди, які виражають змішаний характер переходу і нестійкість політичної системи. Природно, що їх конфігурація залежить від особливостей форм переходу. Хуан Лінц виділяє чотири типи перехідних урядів, з огляду на співвідношення правлячих н опозиційних сил, а також вплив міжнародної чинники: (1) революційні тимчасові уряди, які виростають внаслідок внутрішніх революцій чи державних переворотів, (2) уряду, в яких авторитарні еліти і їх демократичні опоненти поділяють владу в очікуванні нових виборів; (3) уряд, тимчасово керівне країною до нових виборів, при якому йде еліта збирається передати владу демократично обраному уряду; (4) тимчасові національні уряди, встановлені міжнародним співтовариством, що здійснює спостереження за ходом демократичних змін.

Історія демократичних переходів в окремій країні може включати різні типи урядів. Як приклади зазначимо, що перший тип уряду спостерігався в Румунії, після повалення режиму Чаушеску в грудні 1989 р. Компромісне уряд другого типу вже зазначалося нами в Польщі - уряд Мазовецького, сформований в результаті виборів 1989 р. Третій тип уряду з обмеженими повноваженнями існував у 1983 р. в Аргентині, коли після поразки у війні з Великобританією за Фольклендскне (Мальвінські) острови було сформовано уряд Антоніо Біньоне, що почала підготовку до виборів і переходу до цивільного правління. Уряд, що знаходиться під міжнародним контролем, можна було спостерігати в Намібії, Камбоджі

29. Значення порівняння початку переходів для прогнозування процесів кончолідації

Проблема перехідних політичних систем та їх типологізація найбільш широко вперше була поставлена в зв'язку з політичною модернізацією, тобто концепцією, яка описує перехід від традиційних політичних систем до сучасних. Під останніми, як правило, розумілися демократичні ліберальні системи та режими. Починаючи з середини 80-х років акцент в дослідженні перехідних режимів зміщується у бік вивчення процесів демократизації, пов'язаних з третьою хвилею демократії. Хоча іноді і останні процеси описуються в термінах концепції модернізації, проте існує явне розходження між політичною модернізацією і переходом від авторитарних (тоталітарних) систем до демократичних в останні два десятиліття. Воно пов'язане насамперед з тим, що більшість країн, що здійснюють перехід, явно не потрапляло під категорію традиційних країн з низьким рівнем індустріального розвитку, архаїчної соціальною структурою, неписьменністю населення і т.д. Загалом існує дві концепції: політичної модернізації, яка описує процес переходу від традиційних структур до сучасних політичних, і демократизації, яка описує проблеми третьої хвилі демократизації. Тому,слід розрізняти типології перехідних систем в концепції політичної модернізації та типології перехідних систем в концепції демократизації. У цьому розділі ми звернемо увагу на типології перехідних політичних систем та процесів, пов'язаних з концепцією демократизації.

Труднощі з визначенням типології перехідних політичних систем очевидні. По-перше, ясно, що перехідні політичні системи перебувають у розвитку. Звідси, складно однозначно інтерпретувати зміст їх ознак. Зазвичай говорять про змішаних системах і режимах, отже про наявність у них рис авторитарних і демократичних систем. По-друге, тому що більше значення тут надається процесуальним характеристикам, а не стійким системним, то часто тіпологізіруют не системи, а політичні перехідні процеси. У цьому зв'язку особлива увага приділяється різних видів розриву зі старою авторитарною системою. По-третє, між різними регіонами світу, де здійснюються процеси демократизації, існують соціально-економічні та культурні відмінності, а тому важко вибрати єдині критерії типологізації. Хоча загальні типології існують, але часто дослідники більше схильні вибирати для аналізу групи країн, певною мірою близькі по ряду показників, тобто регіонально порівнянні.