37. Індекси форми правління

По-перше, критерій «призначення кабінету» слід розбити на два критерії: «призначення прем'єр-міністра» і «призначення членів пра ¬ вітельства». Якщо парламент (нижня палата) бере участь у процесі призначення і голови кабінету, і всіх членів уряду, то це, без сумніву, додає парламенту більшої сили на відміну від ситуації, коли він впливає лише на призначення прем'єра.

По-друге, критерій А. Кроувела «вотум довіри парламенту новому складу кабінету міністрів» потрібно виключити, оскільки такий вираз довіри має суто формальний характер і не відображає реальної влади парламенту над кабінетом. Більш важливий критерій «вотум недовіри».

По-третє, критерій «право законодавчої ініціативи і право вето президента», на мою думку, необхідно розбити на два кри ¬ терія - «право законодавчої ініціативи» і «право вето президента», оскільки вони не пов'язані один з одним: скажімо , президент може мати право вето, але при цьому не має можливості вносити за конопроект на розгляд парламенту (як у США).

По-четверте, перелік критеріїв потрібно доповнити двома критеріямі - «сумісність депутатського мандата з урядовою посадою» і «формування нового кабінету після президентських або (і) парламентських виборів». Як добре відомо, президентської республіці член конгресу не може входити до складу правитель ¬ ства, а в парламентській системі, навпаки, існує поєднання урядової посади з депутатським мандатом. Поділ влади виявляється у поділі посад. Тому критерій сомісткості / несумісності депутатського мандата з міністерським портфелем - показник рівня парламентаризму і президенціалізму.

Що стосується іншого додаткового критерію ( «формування нового кабінету після президентських або (і) парламентських вибо ¬ рів»), то, на мій погляд, необхідність його включення пов'язана з тим, що він показує, які сили (парламент чи президент) роблять безпосередній вплив на склад кабінету.

Отже, з урахуванням цих змін отримуємо десять критеріїв виміруня президентської і парламентської влади. Максимальне значення показника по кожному критерію - «1», мінімальна - «0». Як і в А. Кроувела, є проміжний варіант - «0,5». Неважко подсчі ¬ тать, таким чином, що максимальне значення для президентського індексу (при) і для парламентського індексу (пари) складає «10» (у А. Кроувела, нагадаю, «7»), а мінімальне - «0».

Шляхом віднімання парламентського індексу з президентського інДекс можна отримати Індекс форми правління (ІФН):

ІФП = При-Парі

39. Методологічні проблеми порівняння політичних партій:

1. Проблема відокремлення типологій від класифікацій.

Під класифікацією мається на увазі розподіл політичних партій залежно від наявності спільних ознак;

Класифікується завжди реально існуючі моделі політичних партій.

Типологія політичних партій полягає втому, що реально існуючі політичні партії відносяться до типів залежно від того наскільки політична партія є наближеною до абстрактної моделі.

2. З якою метою слід здійснювати порівняння політичних партій.

Порівняння політичних партій слід здійснювати для того, щоб:

1.щоб розмежувати політичні партії в межах політичних партій;

2.для того, щоб гіпотетично визначати партійні сім’ї;

3.щоб знаходити аналогії в зарубіжному досвіді;

4.щоб можна було розробити нові теорії партій;

3. До початку ХХ ст.. емпіричні порівняння політичних партій здійснювались переважно в системі: Ліві-Праві;

4. Приділяючи увагу змін політичних партій дослідники приділяли уваги до змін лише однієї політичної партії

Вони не помічали змін політичних партій, що були у взаємодії з партійною та політичною системами.