34. У міжнародній практиці вексельного обігу види протестів класифікуються таким чином:

• протест у неплатежі. Його різновидом є протест у неплатежі частини вексельної суми;

• протест у неакцепті, в тому числі неакцепті частини вексельної суми;

• протест у недатуванні акцепту. Інколи він розглядається як один із випадків протесту в неакцепті;

• протест у неповерненні або у зволіканні поверненням законному тримачеві векселя, що був переданий платникові для акцепту.

• протест про невручення пред'явникові копії оригіналу векселя. Він застосовується у випадках відмови у видачі законному тримачеві копії її оригіналу, чи, навпаки, надісланих до пред'явлення для акцепту;

• протест про дефект форми. Він учиняється у випадках виявлення неточностей, невідповідностей чи виправлень у тексті векселя та його реквізитах, а також за наявності розбіжностей у різних примірниках векселя.

35. Регрес — це право векселетримача, а також будь-якої іншої особи, яка оплатила вексель, пред'явити вимогу до всіх солідарно відповідальних за векселем осіб, за винятком основного боржника (векселедавця простого векселя, акцептанта переказного векселя).

Його основним змістом є:

по-перше, право векселетримача чи будь-якого підписувача, який сплатив вексельну суму, пред'явити регресивну вимогу до попередніх векселетримачів, векселедавця та їхніх авалістів про сплату за векселем, незалежно від черговості їхніх підписів на векселі;

по-друге, вимога оплатити вексель до всіх зобов'язаних осіб, коли основний боржник відмовляється від платежу або коли платіж здійснено іншою особою, яка підписала вексель; по-третє, право зворотної вимоги за векселем.

Особа, яка набула право регресу, називається регресантом, а та векселезобов'язана особа, проти якої висунено регресивну вимогу, — регресатом. Особу, яка заявила регресивну вимогу, називають ще регридієнтом. Ним насамперед стає останній векселетримач, котрий опротестував вексель. Далі регресантом стає кожний індосант, який оплатив вексель у порядку регресу. Регресант сам вибирає наступного платника (регресата). Регресатами не стають:

• ті, що вмістили до свого індосаменту застереження про безоборотний обіг;

• індосанти пере поручительських написів;

• індосант іменного напису відносно свого індосата;

• індосант, котрий одночасно є індосатом векселетримача.

Векселетримач може пред'явити регресивний позов до індосантів, векселедавця та інших зобов'язаних осіб при настанні терміну платежу, якщо платіж не був виконаний. Раніше цього терміну право регресу може виникнути: якщо в акцепті відмовлено цілком або частково; у випадку проголошення судом неспроможності платника незалежно від того, акцептував він вексель, чи ні; у разі припинення платежів боржником, навіть коли це не було встановлене судом; після безрезультатних звернень до боржника щодо стягнення майна; внаслідок встановлення факту банкрутства векселедавця за векселем, що не підлягає акцепту.

В усіх цих випадках, а також у разі затримки.платником тратти, що була пред'явлена йому векселетримачем для акцепту, право регресу починає діяти після здійснення протесту, тому що останній є обов'язковою умовою звернення щодо зворотного стягнення за векселем до зобов'язаних осіб.

Право вимоги у регресі являє собою сукупність юридичних норм, які векселетримач може використати для притягнення учасників обігу до тієї відповідальності, яку вони взяли на себе згідно зі змістом векселя. Серед них такі: акцептант або векселедавець простого векселя мають своєчасно і в указаному місці сплатити вексельну суму; векселедавець переказного векселя та індосанти повинні заплатити за векселем у разі неплатежу з боку боржника; всі вищевказані особи є солідарно відповідальними перед векселетримачем, тому він може, не дотримуючись послідовності, висувати свою вимогу до кожного окремо і до всіх одночасно; особи, котрим пред'явлено вексельну вимогу, не можуть висувати векселетримачеві заперечення, які випливають, з їхніх особистих взаємостосунків із векселедавцем чи з попередніми власниками векселя. Виняток може становити лише випадок, коли пред'явник векселя у процесі його придбання свідомо діяв на шкоду боржникові. Але довести це дуже складно.

Отже, і у праві регресу вексель зберігає абстрактний характер відносин між боржником і третіми особами, а у відносинах між векселедавцем переказного векселя і платником немає нічого, крім загальноцивільних норм стосунків між послідовними векселеучасниками. Висунення вексельних вимог та їх задоволення означає одночасне погашення як вимог, так і векселя.

36. Аваль — це вексельна запорука, за допомогою якої третя особа, підписавши вексель, цілком або частково бере на себе добровільну відповідальність за виконання зобов'язань будь-ким із учасників вексельного обігу (акцептантом, векселедавцем, індосантом) усім своїм майном. У разі настання терміну платежу аваліст і векселедавець (акцептант) або інша зобов'язана особа відповідають за повноту і своєчасність його здійснення солідарно. Аваліст, сплативши вексельну суму, набуває усіх прав вимагати відшкодування своїх витрат з тієї особи, за яку він дав аваль, а також з усіх інших осіб, відповідальних перед останньою.

Аваль надається виключно під законне зобов'язання і втрачає свою силу, коли умови цього зобов'язання виконано, а вексель погашається. За допомогою авалю будь-яка векселездатна особа може надати гарантію поручительства за будь-яке вексельне зобов'язання: головного боржника чи інших зобов'язаних осіб, за всю вексельну суму або за її авальовану частину. При цьому аваль не містить ніяких додаткових обмежень і гарантує виконання зобов'язань відповідальною особою у повному обсязі.

Аваль переважно надається лише тим партнерам з угод і розрахунків, чий фінансово-господарський стан добре відомий і існують взаємостосунки довіри та впевненості. Авальні гарантії є невідкличними, надаються без будь-яких посилань на характер контракту, під який виписано і авальовано вексель. Зміст, форма та юридична сила відносин авалю регулюються національним законодавством країни, в якій він здійснюється.

Як відомо, аваліст несе вексельну відповідальність разом з іншими зобов'язаними особами. Тобто векселетримач має право пред'явити йому позов незалежно від пред'явлення позову іншим учасникам обігу. Звільняється аваліст від відповідальності лише тоді, коли перестає бути відповідальним основний боржник (наприклад, у випадку закінчення строку позовної давності), а також коли вексель через дефект форми визнається недієздатним.

Обсяг і характер зобов'язання аваліста цілковито відповідають обсягові Й характеру зобов'язань особи, за яку надано аваль. На відміну від норм цивільного права аваліст відповідає за оплату векселя навіть тоді, коли гарантоване ним зобов'язання виявляється недійсним. Водночас аваліст може обмежити своє зобов'язання сумою, строком, окремою векселезобов'язаною особою або якимись іншими умовами. А виконавши платіж, він має право виступати проти тих вимог, за якими свої заперечення висував би еонорат, тобто особа, за яку він поручився.

Аваль можна поставити на векселі у будь-який час: при його виписуванні чи на якомусь із чергових етапів обігу. До його оформлення висуваються такі вимоги:

• по-перше, аваль ставиться у правій частині лицевого боку векселя. Він може мати вигляд напису "Вважати за аваль" або штампів "Авальовано" чи "Гарантую". Щоб точно визначити, на чию користь надається аваль, у його тексті потрібно вказати найменування даної особи. Тому авальні написи набувають такої форми: "Як аваліст за ...", "Гарантую за...";

• по-друге, у тексті авалю обов'язково мають бути підпис аваліста, місце постановки гарантійного напису та дата.