40. Дисконтні операції для комерційних банків є активними, і їхні суми входять у визначення дисконту відповідних нормативних коефіцієнтів.

Здійснивши дисконтування векселя, банк отримує його у своє повне розпорядження. З одного боку, він може використати вексель для операцій переобліку, а з іншого — стає кредитором-векселетримачем з усіма правами і обов'язками останнього.

Вексельні кредити дисконтного типу можуть бути двох форм: пред'явницькими, що відкриваються для обліку переданих клієнтами до банку векселів. Ними переважно користуються ті товаровиробники, які володіють значними кількостями векселів, що їх виписали покупці за отримані товари;. Вони надаються клієнтам банку, котрі потім видають під цей кредит векселі на оплату товарно-матеріальних цінностей, виконаних робіт чи послуг, що надані іншими організаціями і підприємствами. Останні пред'являють такі векселі до своїх банків, які в свою чергу пересилають їх банкові векселедавця.

Всі операції дисконту здійснюються на основі договору між банком і векселетримачем та отримання вексельного кредиту останнім. Чинний порядок укладання договору дисконту передбачає: зазначення сторін, предмета й змісту договору; окреслення прав та обов'язків сторін; особливі умови, що вирішують можливі суперечки; термін дії договору, юридичні адреси та інші реквізити сторін. У договорі обов'язково вказуються реквізити дисконтованих векселів або ж має міститися посилання на доданий до договору реєстр векселів. Договір зберігається впродовж трьох років з моменту підписання у відділі цінних паперів банку, який веде реєстр договорів обліку векселів. Для цього векселетримач повинен виготовити і подати до свого обслуговуючого банку відповідні. документи;

Наведені у реєстрі записи звіряються з реквізитами векселів. Векселі, що не відповідають вимогам банку, викреслюються з реєстру і повертаються клієнтові. За прийняті векселі та документи, що залишаються у банку до остаточного вирішення питання, видається розписка. На векселях, що внесені до реєстру, векселетримач проставляє бланковий індосамент, залишивши перед ним достатньо місця, аби банк зміг поставити штамп про передання векселя у його розпорядження, перетворивши у такий спосіб бланковий надпис клієнта в іменний. Потім вексельні реєстри розглядаються керівником банку, і за наявності кредитних ресурсів на реєстрі ставиться напис про дозвіл надати кредит із вказівкою про кількість та суму векселів, які приймаються до дисконту.

Реєстри і прийняті векселі передаються далі для обробки до кредитно-вексельного відділу, де вони реєструються у спеціальній книзі врахування векселів. Банк щороку відкриває таку книгу, до якої вписуються всі векселі, а порядковий реєстраційний номер векселя з цієї книги проставляється і на лицевому боці самого векселя, і у реєстрах напроти запису кожного векселя.

41. Застава — це забезпечення повороткості кредиту у випадку невиконання своїх зобов'язань боржником щодо повернення кредиту і (або) несплати процентів за ними шляхом обертання вимог банку-кредитора на стягнення вартості заставленого майна.

У заставу можуть передаватися будь-які речі, цінності, папери, інше рухоме й нерухоме майно та майнові права. Серед розмаїття заставного кредиту для учасників господарського життя особливо важливою є застава векселів.

Механізм заставних операцій з векселями передбачає такі дії:

• банк відкриває спеціальний позичковий рахунок і відображає в ньому суму наданої позички лід забезпечення прийнятих векселів;

• позичка оформлюється без зазначення терміну або до настання строку погашення векселів;

• позички надаються шляхом видачі клієнтові чекової книжки;

• співвідношення вартості прийнятих у заставу векселів і наданих кредитів визначається банком кожному конкретному клієнтові залежно від Його кредитоспроможності та надійності пред'явлених ним векселів.

Кредитування під заставу векселів охоплює:

• реальну операцію відвантаження товарів, виконаних робіт чи наданих у кредит послуг на їхню суму;

• отримання векселів як забезпечення зобов'язань;

• отримання кредиту під заставу векселів;

Економічні підвалини застави векселів

• погашення кредиту, що отриманий під заставу векселів;

• продаж банком заставлених векселів у випадку непогашення заборгованості за кредитом. При цьому залишкова сума, яка утворюється після примусового відшкодування заставного кредиту, повертається заставодавцеві.

Основу застави векселів становить особлива і досить еластична форма кредитних операцій, у ході яких позички надаються під заставу векселів у формі відкриття у банку спеціального позичкового рахунку, розмір якого постійно узгоджується у відповідному відсотковому співвідношенні з наданими векселями, що отримані у забезпечення звичайних позичок.

Дана форма вексельного кредиту називається вексельним онколем ломбардним кредитом під векселі чи позичкою за вимогою. її відмітною рисою є те, що кредит відкривається в одній із двох форм: 1) як безперервний процес кредитування під заставу векселів, з пакету яких своєчасно вилучають ті, строки платежів за якими незабаром настають; 2) кредитування під заставу векселів на строк, що є меншим від терміну погашення заставлених векселів. Змістові цієї форми кредиту відповідає стягнення звичайного банківського процента на кредит.

Після позитивного рішення про надання заставного кредиту під векселі банк відкриває клієнтові лицевий рахунок, на який записуються:

• сума отриманої позички;

• розмір нарахованих банком відсотків, комісії та інших відсотків за рахунком;

• суми векселів, що надходять у забезпечення та вилучаються із забезпечення в разі оплати векселів або заміни їх новими;

• облік усіх грошових сум, що надходять для погашення боргу.

Не рекомендується приймати у забезпечення застави:

• неакцептовані переказні векселі;

• недоміцильовані векселі;

• векселі терміном платежу "за пред'явленням", якщо не визначено строк пред'явлення;

• векселі зі строком платежу, що є менший, ніж термін повернення кредиту;

• векселі тих юридичних осіб, які допустили їх опротестування впродовж останнього року.

42. Оскільки операції застави векселів передбачають, що банки приймають векселі зі строком погашення не пізніше дня повернення основної суми кредиту, то заставний кредит загалом надається терміном не більше ніж на три місяці. Вартість застави при цьому оцінюється за ринковим курсом цінних паперів, а не за номіналами векселів. Ураховуючи специфіку вексельних зобов'язань, вона має перевищувати суму вимог.

Розмір застави випливає із необхідного забезпечення величини кредиту, тому він завжди має бути більшим, ніж наданий під неї кредит. Найвищим рейтингом якості у закордонній практиці застави користуються державні цінні папери з високою урядовою гарантією і здатністю оборотності. При наданні їх у заставу максимальна сума кредиту може сягати 95% їхньої вартості.

Встановлений розмір кредиту під заставу має забезпечувати достатню гарантованість погашення кредиту, процентів за користування ним, покриття можливої недоїмки на випадок прострочення терміну погашення отриманої суми, що передбачається умовами кредитного договору (з урахуванням іО-денного прострочення повернення кредиту), відшкодування інших затрат банку, пов'язаних із пред'явленням векселя до платежу. Для зменшення свого ризику комерційні банки при укладенні кредитного договору застави зазначають, що за невиконання їхніх вимог та утворення простроченої заборгованості вони набувають прав не тільки продати заставлені векселі, а й вимагати розпродажу всієї решти майна боржника для покриття простроченого боргу.

Векселі, які приймаються у забезпечення застави, повинні відповідати усім формальним вимогам, шо висуваються до обліковуваних векселів. Так само робляться оцінка й перевірка правильності та безперервності проставлення передавальних написів, оцінка надійності платежу, порядку зберігання векселів у банку та ін. Погашення заборгованості за даним видом кредиту здійснюється тим боржником, який отримав позичку під заставу векселів. При цьому для кожного клієнта встановлюється відповідна норма кредитного процента, у межах якого він може використати кошти відкритого йому поточного рахунку. Оскільки розмір кредиту цілком залежить від масштабів кредитоздатності клієнта і якості поданих у заставу векселів, тут діє така закономірність: ним більший авторитет і платоспроможність мають особи, які підписали даний вексель, тим вища його якість і тим більшу суму кредиту можна отримати від його застави.

Для укладення договору застави векселів клієнти подають до комерційного банку такі документи:

• заяву, у якій викладено зобов'язання дотримуватися умов заставного рахунку та вказані цільове призначення кредиту, сума кредиту, строки його використання і конкретний термін погашення;

• копії засновницьких документів позичальника та інших документів, що мають засвідчити правову дієздатність клієнта в отриманні кредиту, засвідчені нотаріусом;

• техніко-економічне обґрунтування кредитованої операції та розрахунок її економічної ефективності;

• бухгалтерські й статистичні звіти, а також висновки аудиторських закладів про фінансовий стан позичальника;

• оригінали векселів, що пропонуються для застави, з реєстром і двома ксерокопіями кожного векселя;

• документи, які підтверджують товарний характер векселів;

• картку зі зразками підписів і відбитком печатки, якщо клієнт обслуговується в іншому банку.

Заставна вартість узгоджується з векселетримачем за кожним векселем окремо. Коли позичальник не погоджується із заставною вартістю векселів, що її встановлює банк, вони повертаються йому взамін розписки банку. Після завершення експертизи реєстр векселів ще раз уточнюється. Із нього викреслюються векселі, що не відповідають вимогам банку і повернені тримачеві. Якщо питання про згоду банку на укладення договору застави векселів вирішене позитивно, складається остаточний реєстр прийнятих векселів і такий договір підписується.

На векселях, що внесені до реєстру і прийняті банком у заставу, ставиться відповідний штамп, а також робиться відповідна позначка у реєстрі заставлених векселів. Валюта позички з окремого позичкового рахунку спеціального призначення спрямовується на розрахунковий рахунок позичальника. Один примірник реєстру залишається серед документів банку, а другий повертається клієнтові разом із виписками з його титульного рахунку.

Взаємодія між заставодавцем і заставотримачем у використанні наданого заставного кредиту реалізується на умовах спеціалізованого позичкового рахунку. Цей рахунок має ознаки рахунку "до вимоги" і надається фінансово стабільним клієнтам, які володіють значними пакетами "чужих" векселів, що регулярно надходять їм у процесі розрахунків з партнерами.

Погашення позички за спеціальним рахунком, що відкритий під заставу векселів, здійснює лише той суб'єкт підприємництва, який користується цим кредитом. Лише після цього йому повертають векселі із забезпечення. Якщо ж клієнт своєчасно не повернув позичку під заставу, її сума погашається банком тими коштами, що надходять як оплата за заставлені векселі.

43. 44. Інкасо — засади інкасо банківська операція, шляхом якої банк за дорученням свого клієнта отримує гроші на основі розрахункових документів підприємств, об'єднань, організацій і спрямовує ці кошти на їхні рахунки у банку. Метою інкасо можуть бути: отримання акцепту або платежу, вручення комерційних чи фінансових документів проти оплати, а також інші доручення.

Операція інкасо як отримання платежу передбачає, що банк приймає від своїх клієнтів векселі і бере на себе зобов'язання здійснити доручені операції з ними, в тому числі: отримання акцепту від платника, прийняття платежу і переказ його суми довірителеві, здійснення платежу або видачу комерційних документів на інших умовах. При цьому інкасові операції, як правило, виконуються комерційними банками на основі норм цивільного права.

Інкасо може бути двох видів. "Чисте" інкасо означає доручення банкові здійснити операції лише з самими фінансовими документами (переказними і простими векселями, чеками, платіжними розписками тощо), які слугують для отримання платежів без супроводу будь-яких комерційних документів. Документарне інкасо передбачає прийняття банками таких фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами (рахунками, транспортними страховими документами та ін.).

Інкасування переказних і простих векселів у країнах з ринковою економікою є вкрай важливим. Але такий ефективний засіб сучасних розрахунків у внутрішньому обороті України використовується ще недостатньо. Втім зазначимо, що свого часу ця форма фінансових відносин в Україні була провідною. За допомогою інкасо здійснювалося понад 70% усіх платежів. Перевагою інкасо є те, що воно забезпечує чітку взаємодію руху товарів і грошових коштів, а також значно посилює роль комерційних банків, які беруть активну участь у завершенні розрахунків і безпосередньо контролюють процес проходження документів.

Операція отримання платежу і переказу коштів у розпорядження клієнта оплачується комісійною винагородою комерційному банкові у розмірі 0,1% номіналу векселя. Безпосереднє передання векселів супроводжується письмовим розпорядженням довірителя — інкасовим дорученням. Воно регулює всі відносини між векселетримачем та інкасуючим банком і має точно виконуватися. Отримувачеві коштів інкасовані векселі здаються разом із реєстром, на звороті якого пишеться інкасове доручення. Як правило, у реєстрі векселі розміщуються в міру настання термінів платежу і за пунктами отримання платежів.

Усі векселі передаються з перепоручительським індосаментом. Вони мають бути належно перевірені й не мати дефекту форми.

Інкасування векселів починається в обслуговуючому векселетримача банку, куди постачальник вчасно, з урахуванням нормативу обігу, передає відповідно оформлені документи та інкасове доручення, в якому містяться інструкції банкові. Тож для укладання договору інкасо векселетримачеві потрібно підготувати такі документи:

• заяву, в якій викладено згоду на оплату комісійної винагороди та зміст угоди;

• оригінали векселів, що виставляються на інкасо;

• дві ксерокопії кожного з векселів; реєстр векселів;

• документи, що підтверджують товарний характер векселів.

Після розгляду якості поданих документів векселетримачеві повертаються ті, які банк відхилив. Інформація про неприйняті до інкасо векселі заноситься до реєстру і до розписки банку. При цьому банк приймає на інкасо лише векселі, у яких місце платежу вказане таке, де є банківські заклади. Самі векселі передаються до банку тоді, коли на них стоїть перепоручительський індосамент на ім'я банку. Він може мати такий вигляд: "Сплатити наказові _____ банку", "Валюта на інкасо", "Для інкасування_банку" або "Як довіреному_банку". Даний напис засвідчується підписом доручителя з проставленням дати вчинення індосаменту і скріпленням печаткою. Такий індосамент уповноважує банк отримати платіж, а в разі несплати векселя — вчасно його опротестувати. Повідомлення платникові, що його вексель передано на інкасо до банку, надсилає сам векселетримач. При цьому на інкасо приймаються векселі лише тих юридичних осіб, які є клієнтами даного банківського закладу і мають тут розрахунковий рахунок. Не рекомендується приймати на інкасо неакцептован і переказні векселі, векселі недоміцильовані або строком платежу менше як 10 днів від дня прийняття на інкасо.

Банк платника, отримавши документи від підприємства кур'єрської пошти, проставляє на кожному примірникові реєстру і векселя дату надходження та штамп банку. Другий примірник реєстру та вексель оприбутковуються на позабалансовому рахунку 9960, а третій — не пізніше наступного дня після отримання реєстру і векселя вручається платникові. Банки векселетримача і платника мають уважно стежити за строками погашення векселів.

Після настання терміну платежу банк через свій операційний відділ пред'являє вексель до платежу. Платник підписує акт пред'явлення векселів до платежу і оплачує їх. Потім інкасат зобов'язаний повернути оплачений вексель з позначкою про отримання грошей платникові, а ці гроші переказати індосантові (довірителеві) на Його розрахунковий рахунок.

У разі несвоєчасного платежу банк від імені свого індосанта передає документи з векселем до нотаріату для опротестування. Після повернення йому опротестованого векселя банк пред'являє в господарський суд вимогу про оплату векселя у найкоротший строк (від трьох до семи днів). Якщо цю вимогу не задоволено, банк звертається до судових органів для примусового стягнення боргу.