Азіатська батьківщина

Зрозуміло, що в пошуках предків американських індіанців варто звернутися до археології Північної Азії. Сибір надзвичайно багата стоянками давньокам'яного століття. Проте вони здебільшого відкриті в південній частині Сибіру (Алтай, Верхній Єнісей, Прибайкалля, Забайкалля) і досить далекі від цікавлять нас місць. Крайній північний схід Азіатського материка, величезна область, що лежить на північ відБайкалу, довгий час залишалася білою плямою на археологічній карті. Лише в 60-ті роки зусиллями Ю. А. Мочанова була відкрита група стоянок на Алдані, притоці Олени. Тут їм була виявлена ​​дюктайскаякультура, найбільш яскравим проявом якої служать двосторонньо оброблені наконечники списів і дротиків. Стоянки такого типу розташовані не тільки в долинах Алдану і Олени, але й далеко на півночі, за Полярним колом. Сліди дюктайцев виявлені на річці Берелех, притоці Індігірки, неподалік від відомого "мамонтового кладовища" - збереглися у вічній мерзлоті залишків скелетів сотень тварин. Дюктайскіе стоянки в основному датуються періодом від 11-10.5 до 18-17 тис. років тому.

Продовження досліджень у Якутії призвело до ще більш сенсаційною знахідкам. На високому, вище 100 м, березі Лени, біля впадіння в неї струмка Дірінг-Юрях, були знайдені надзвичайно архаїчні кам'яні вироби. Проведені на величезній площі розкопки виявили у гравійному шарі масу знарядь з кварцитових галек. Першовідкривач пам'ятника Мочанов захопився теорією так званої "позатропічні прабатьківщини" людства, приписуючи Дірінг абсолютно фантастичну старовину (більше 1.8 млн років), яку можна порівняти з віком самих ранніх стоянок Африки. Нещодавно група американських вчених зуміла отримати серію датувань, що дозволяють приблизно визначити вік відкладень з культурними залишками. Опубліковані цифри (від 250 тис. до 350 тис. років), звичайно, не настільки вражають, як спочатку заявлені мільйони, але і така датування змушує нас переглянути сформовані уявлення про розселення предків людини. Цей час відповідає максимальному, самаровскому, заледенінню Сибіру, ​​коли потужні льодовики перегороджували течія Лени, утворюючи тут гігантську загату. Виявлення настільки древнього пам'ятника в Північно-Східній Азії говорить про реальність освоєння цієї території вже в нижньому палеоліті і принципової можливості проникнення людини в Берінгії.

На жаль, Чукотка, самий "край" Азіатського континенту, поки ще дуже слабко обстежена в археологічному плані. Предпринимавшиеся тут свого часу М. М. Дікова розвідки не принесли однозначних свідоцтв присутності прадавньої людини на півострові. Майже все, що ми маємо для цього району, - це збори кам'яних знарядь на поверхні, вік знахідок неясний. Настільки ж неоднозначне ставлення викликають стоянки Камчатки, де велика ступінь змішування різночасних культурнихзалишків, а абсолютні датування ненадійні (як, втім, у всіх районах сучасної вулканічної діяльності). Можливо, ця убогість даних пов'язана не тільки з недостатньою вивченістю, але і з тим, що основні маршрути пересування древніх людей пролягали вздовж узбережжя (тобто в місцях, нині лежать на морському дні), а несприятливі для життя внутрішні райони були мало освоєні .