18. Розкрийте сутність адміністративного етикету.

Психологами встановлено, що більшість конфліктних ситуацій у, виробничому колективі виникає через незнання адміністративного етикету. Найчастіше про адміністративний етикет забувають і при складанні ділових листів. Хіба не викликає роздратування таке звертання: «Переконливо прошу Вашого розпорядження про відправлення мені в письмовому вигляді роз'яснення на нижче-розглянуте питання...»? Іноді очікуваний результат не передбачає інших варіантів: «Направляємо Вам відкоригований варіант проекту нового положення... просимо розглянути і затвердити». Порушення адміністративного етикету в даному випадку проявилося в тому, що відправник не враховує варіанту, при якому положення може бути і не затверджено. Явно недоречний елемент сумніву має місце в такому реченні з листа: «Інститут просить надіслати методичні вказівки, що, очевидно, будуть корисні в роботі...». Окремі помилки обумовлені тим, що укладачі документів прагнуть досягти наукового стилю викладення у простих документах, наприклад: «Через отриману робочу травму Фоміним залишкову працездатність використовувати для вивчення правил техніки безпеки...». Важливий документ — характеристика. Вона представляється в різні установи. Проте, немає державного стандарту виробничої характеристики. А такий стандарт потрібний. І цілком очевидно, що характеристика, видана науковцеві, повинна відрізнятися за складом від характеристики, виданої технічному працівнику, а характеристика, що направляється у ВНЗ, — від характеристики, що адресується до суду. «Не викладайте у листі того, що ви не сказали б усно», — радять Е. Крижан і Ю. Орлик, автори книги «Як поводитися», виданої в Братиславі російською мовою. Слід відзначити, що змістовна і коректна усна ділова мова може бути зразком для офіційної письмової мови. На жаль, усне мовлення рідко записують і ще рідше аналізують як зразок простої, завжди зрозумілої співрозмовнику ділової інформації, що, як правило, приводить до взаєморозуміння і позбавлення надмірної науковості і канцеляризмів. У мові офіційного переписування існують закономірності, знання яких полегшує процес складання ділового листа. Це, наприклад, стандартизація виразів і цілих фраз, моделі пропозицій і т. д. Помилок як у змісті, так і в технічному оформленні документації можна уникнути, якщо у своїй роботі керуватися державними стандартами на управлінську документацію, посібниками по службовій кореспонденції і довідниками по літературному редагуванню. При цьому головне у діловому листуванні — писати просто і зрозуміло.

19. Охарактеризуйте ефективне використання власного архіву керівника.

Усі документи, що надходять до керівника, незалежно від того, оригінали вони чи копії, після підписання або затвердження стають офіційними документами. Після виконання офіційні документи направляють у відповідну справу. Справи, які заводять у підприємстві, згідно з номенклатурою справ зберігають до передавання у відомчий архів у секретаря, в канцелярії або структурних підрозділах. Як правило, офіційні документи у керівника не зберігають. До виконання їх зберігають у виконавця, після — у справі. Офіційні документи, що стосуються діяльності підприємства, належать до архівного фонду підприємства і їх зберігають у його справах. Порушення цієї вимоги ускладнює пошук документів, знижує оперативність їх виконання, дезорганізує роботу апарату управління. У процесі виробничої, громадської і творчої діяльності керівника формується комплекс документів, що складають його власний архів (під власним архівом розуміють зібрання документів, що утворилися в процесі виробничої, громадської і творчої діяльності керівника і не належать до архівного фонду підприємства). До власного архіву керівника, як правило, входять такі документи: • копії деяких внутрішніх документів (наказів, актів, протоколів, довідок, службових і доповідних записок), які керівник вважає за необхідне зберігати певний час на своєму робочому місці, а також копії деяких документів, виготовлені за його вказівкою (оригінали або завірені копії цих документів зберігають у справах, що формуються у підрозділах згідно з номенклатурою справ); • копії деяких вихідних листів та інших документів, підписаних керівником (завірені їх копії також зберігають у структурних підрозділах); • підготовчі і чорнові матеріали деяких документів; • примірники текстів доповідей, довідок, службових записок та інших документів, у підготовці яких брав участь керівник; • особисті документи (довідки, грамоти, характеристики, посвідчення, дипломи) і документи власного походження (звернення, заяви, листи, анкети) та ін.; • різні публікації і матеріали до них; • відбитки друкованих видань; • витяги і вирізки з періодичної преси і книг, фотографії; • документи творчої діяльності керівника (рукописи, рисунки, креслення та ін.); • власне листування; • відгуки, рецензії; • робочі блокноти, зошити із записами, зробленими під час відряджень, відвідання виставок, експозицій, на засіданнях, нарадах; • проспекти виставок, інститутів, підприємств і подібні до них видання, переклади іноземних джерел; запрошення, проспекти семінарів, нарад та інші документи. Річард Нойштад, що вивчав методи збору інформації президентів США Франкліна Рузвельта, Гаррі Трумена і Дуайта Ейзенхауера, відзначив: «Президентові для визначення власної позиції потрібно, скоріше, не інформація загального плану, не огляди і не заспокійливі, приємні для слуху узагальнення. В більшому ступені йому потрібні деталі, нехай навіть уривчасті і невловимі, котрі вже у свідомості складаються в осмислену картину, що прояснює ситуацію. А для цього необхідна якомога більш широка інформація. Підходять будь-як факти, думки, слухи, що торкаються інтересів або мають відношення до президента. Він сам повинен стати для себе директором ЦРУ» [60]. Ефективне використання власного архіву керівника передбачає раціональну систематизацію документів, створення довідкового апарату до них, забезпечення їх збереження. З цією метою документи власного архіву розподіляють за окремими групами (комплексами), їх систематизують за ознаками таких архівів: 1. Тематичний або предметно-запитальний (соціальний розвиток підприємства, застосування прогресивних технологій, форм організації праці, закордонні відрядження, громадська робота та ін). 2. Авторський (кореспондентський) — документи міністерства і об'єднання, НДІ, КБ, проектних і громадських організацій, власні документи та ін. 3. Хронологічний (документи, розподілені за певними періодами). 4. Номінальний (інструкції, рішення, накази, листи, проекти, кошториси, договори, доповіді). 5. Географічний (по регіонах України, інших країнах). 6. Алфавітний (у цьому разі використовують прізвища авторів, назви установ і адміністративно-територіальних одиниць, об'єктів, предметів). Іноді доцільно поєднувати кілька ознак, наприклад предметно-запитальних з хронологічними, номінальних з авторськими. Документи кожного комплексу зберігають в окремій справі (справах). Кожна справа повинна мати заголовок. Документи власного архіву керівника, як правило, накопичуються у справах протягом кількох років, тобто формування справ відбувається за мірою надходження документів. Для того щоб визначити, у яку справу направити документ, необхідно мати перелік справ, який складають довільно. Першими у ній розміщують заголовки справ, які найчастіше використовує керівник. Перелік зберігають у зручному для огляду місці (під склом, у робочому щоденнику, на внутрішній поверхні дверцят шафи або боксу для документів та ін.). У переліку справ доцільно вказувати дату початку кожної справи. Це суттєво полегшує використання справ і пошук документів у них. З метою полегшення пошуку відомості про окремі документи або їх групи, об'єднані будь-якою ознакою, фіксують на картках — вказують найважливіші пошукові ознаки документа (автор, дата, питання) і назву або індекс папки, де він зберігається. Доцільно відображати у картотеці не всі документи, тобто не перетворювати її в опис справи, а лише найважливіші, що визначають її зміст. Перегляд такої картотеки дасть змогу відносно безпомилково орієнтуватися в документах власного архіву.