- •Предмет психології як науки
- •Структура, завдання і стан сучасної психології
- •Основні етапи історії психології. Історія психологічної думки на Україні
- •Мозок і психіка. Функції та загальні механізми зв’язку
- •Механізми відображу вальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки
- •Свідомість та її структура. Свідоме та несвідоме в психічній діяльності людини
- •Методи загальної психології
- •Відчуття як первинна форма орієнтування організму в довкіллі. Фізіологічна основа відчуттів.
- •Класифікація та види відчуттів
- •Загальні закономірності та властивості відчуттів
- •Поняття про сприймання. Взаємозв’язки з аналізаторів у процесі сприймань
- •Загальні властивості сприймань
- •Класифікація і види сприймань
- •Природа пам’яті. Теорії і закони пам’яті людини
- •Класифікація і види пам’яті
- •Процеси і закономірності пам’яті
- •Поняття про мислення. Теорії мислення
- •Мисленнєві дії, операції та форми мислення
- •Класифікація та види мислення
- •Індивідуальні відмінності у мисленні людини
- •Поняття про уяву. Фізіологічна основа уяви
- •Прийоми (способи) створення образів уяви
- •Види уяви. Її характеристика
- •Уява. Ідеомоторні акти. Ятрогенії та дидактогенії
- •Роль уяви у різних видах творчості
- •Поняття про емоції. Функції і види емоцій
- •Види та форми переживання емоцій і почуттів
- •Розвиток і виховання культури емоцій і почуттів
- •Поняття про волю. Теорії волі
- •Ознаки вольової поведінки
- •Вольова регуляція поведінки
- •Класифікація основних вольових якостей особистості
- •Розвиток та виховання вольової активності
- •Природа уваги. Теорії та функції уваги
- •Види, властивості та форми уваги
- •Діяльність як психологічна проблема. Поняття про діяльність як прояв фізичної і психічної активності
- •Зміст і структура діяльності
- •Основні види людської діяльності
- •Поняття про особистість. Теорії особистості
- •Людина: індивід, особистість, індивідуальність
- •Свідоме і несвідоме у структурі особистості
- •Самосвідомість та «я-концепція» особистості
- •Психологічні характеристики власної особистості
- •Структура особистості за Скрипченком, Платоновим, Петровським, Фрейдом
- •Поняття про спілкування. Засоби спілкування
- •Види та функції мови і мовлення
- •Функції спілкування
- •Фізіологічні механізми мовленнєвої діяльності
- •Психологічні механізми міжособистісних стосунків
- •Класифікація груп та їх характеристика
- •Проблема конформізму та нонконформізму
- •Поняття про темперамент. Фізіологічна основа темпераменту
- •Психологічна характеристика типів темпераменту
- •Структура та акцентуації характеру
- •Поняття про здібності
- •Структура, формування та розвиток здібностей.
Проблема конформізму та нонконформізму
Конформізм - зміна поведінки або переконання у відповідь на реальне або групове переконання. Явище конформізму пов'язане з групою. У тому, як група може впливати на окрему людину. Якщо людина згодна з думкою більшості, з думкою або переконанням групи - він отримує підтримку і схвалення. Навпаки - якщовін йде проти течії, то зустрічає невдоволення, відкидання, ненависть. Таких людей називають- нонконформістами. Здебільшого вони лідери, генератори ідей, новатори. Якщо людина є лідером у колективі – то йому буде дозволено невелике відхилення від загальної поведінки.
Нонконформізм - незгода, неприйняття норм, цінностей, цілей, домінуючих у конкретній групі або в конкретному суспільстві. Зовнішній конформізм - демонстративне підпорядкування особистості думку групи з тим, щоб уникнути тиску групи. При цьому людина продовжує внутрішньо опиратися спільної точки зору. Внутрішній конформізм - дійсне перетворення індивідуальних установок особистості в результаті прийняття позиції оточуючих.
Поняття про темперамент. Фізіологічна основа темпераменту
Темперамент (від лат. суміш, співвідношення) – сукупність вроджених індивідуальних особливостей людини, які обумовлюють динамічні характеристики інтенсивності, швидкості реагування, міри емоційності збудливості та врівноваженості, а також особливості пристосування до оточуючого середовища.
Теорії темпераменту:
1. Гуморальні теорії (від лат. гумор – рідина). Відмінності між людьми зумовлені різним співвідношенням основних видів рідин в організмі. Як вважали античні засновники цієї теорії, якщо переважає кров, то людина – сангвінік, якщо переважає слиз (флегма) – флегматик, якщо переважає жовта жовч – холерик, якщо чорна жовч – меланхолік. Оптимальне співвідношення цих рідин визначає здоров’я, а непропорційність співвідношення – хвороби.
2. Конституційні теорії. Засновник – Кречмер, 1921р, її основна думка: люди з певним типом будови тіла мають певні психічні особливості і схильність до психічних захворювань. Лептосоматик (астенік, слабкий тілом) – для таких людей характерна тендітна будова тіла, високий зріст, витягнуте обличчя, довгий ніс, вузькі плечі, довгі худі кінцівці. Пікнік (від грец. товстий, повний) – велика кількість жирової тканини, надмірна повнота, малий або середній зріст, великий живіт, кругла голова, коротка шия. Атлетик – добре розвинена мускулатура, міцна будова тіла, високий або середній зріст, випуклі кістки обличчя. Диспластик – будова тіла безформна, неправильна. Кречмер стверджував, що у здорових людей існує залежність між будовою тіла та певними психічними якостями, і вирізнив такі три типи темпераменту: шизотимік – для осіб з астенічною будовою тіла, для них характерна схильність до інтелектуальних видів діяльності, слабкість нервової системи, знижена фізична витривалість; циклотимік – пікнік, для нього характерна певна циклічність у прояві психічних якостей (бадьорість – пасивність); іксотимік – атлетик, для нього характерна схильність до фізичних навантажень, сильна нервова система, висока адаптивність до умов.
3. Теорії залежності темпераменту від типу ВНД. Основоположник – Павлов. Він визначив фундаментальні властивості нервових процесів, які лежать в основі темпераменту: сила нервової системи (визначає працездатність, особливості перебігу збудження та гальмування, здатність витримувати навантаження), врівноваженість нервових процесів (це баланс між процесами збудження та гальмування), рухливість нервових процесів (швидкість зміни збудження та гальмування. Протилежною рухливості є інертність нервових процесів, яка потребує більше часу чи зусиль для переходу від одного процесу до іншого).