- •Предмет психології як науки
- •Структура, завдання і стан сучасної психології
- •Основні етапи історії психології. Історія психологічної думки на Україні
- •Мозок і психіка. Функції та загальні механізми зв’язку
- •Механізми відображу вальної діяльності на різних стадіях розвитку психіки
- •Свідомість та її структура. Свідоме та несвідоме в психічній діяльності людини
- •Методи загальної психології
- •Відчуття як первинна форма орієнтування організму в довкіллі. Фізіологічна основа відчуттів.
- •Класифікація та види відчуттів
- •Загальні закономірності та властивості відчуттів
- •Поняття про сприймання. Взаємозв’язки з аналізаторів у процесі сприймань
- •Загальні властивості сприймань
- •Класифікація і види сприймань
- •Природа пам’яті. Теорії і закони пам’яті людини
- •Класифікація і види пам’яті
- •Процеси і закономірності пам’яті
- •Поняття про мислення. Теорії мислення
- •Мисленнєві дії, операції та форми мислення
- •Класифікація та види мислення
- •Індивідуальні відмінності у мисленні людини
- •Поняття про уяву. Фізіологічна основа уяви
- •Прийоми (способи) створення образів уяви
- •Види уяви. Її характеристика
- •Уява. Ідеомоторні акти. Ятрогенії та дидактогенії
- •Роль уяви у різних видах творчості
- •Поняття про емоції. Функції і види емоцій
- •Види та форми переживання емоцій і почуттів
- •Розвиток і виховання культури емоцій і почуттів
- •Поняття про волю. Теорії волі
- •Ознаки вольової поведінки
- •Вольова регуляція поведінки
- •Класифікація основних вольових якостей особистості
- •Розвиток та виховання вольової активності
- •Природа уваги. Теорії та функції уваги
- •Види, властивості та форми уваги
- •Діяльність як психологічна проблема. Поняття про діяльність як прояв фізичної і психічної активності
- •Зміст і структура діяльності
- •Основні види людської діяльності
- •Поняття про особистість. Теорії особистості
- •Людина: індивід, особистість, індивідуальність
- •Свідоме і несвідоме у структурі особистості
- •Самосвідомість та «я-концепція» особистості
- •Психологічні характеристики власної особистості
- •Структура особистості за Скрипченком, Платоновим, Петровським, Фрейдом
- •Поняття про спілкування. Засоби спілкування
- •Види та функції мови і мовлення
- •Функції спілкування
- •Фізіологічні механізми мовленнєвої діяльності
- •Психологічні механізми міжособистісних стосунків
- •Класифікація груп та їх характеристика
- •Проблема конформізму та нонконформізму
- •Поняття про темперамент. Фізіологічна основа темпераменту
- •Психологічна характеристика типів темпераменту
- •Структура та акцентуації характеру
- •Поняття про здібності
- •Структура, формування та розвиток здібностей.
Розвиток та виховання вольової активності
Виховання волі - це процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є:
1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини;
2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з оточуючими, а також на її ставлення до самої себе;
3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.
Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не примушувати до чогось. Наведемо деякі прийоми вправляння і виховання волі (за Р.Ассаджолі):
• Зробіть що-небудь, чого ніколи раніше не робили.
• Заплануйте що-небудь, а потім здійсніть свій план.
• Продовжуйте робити те, що робили, ще п'ять хвилин, навіть коли Ви стомилися і Вас почало приваблювати щось інше.
• Зробіть шо-небудь досить повільно.
• Коли легше сказати "так", але правильніше сказати „ні", говоріть "ні".
• Робіть те, що, як Ви вважаєте, зараз найголовніше.
• У найнезначніших ситуаціях вибору робіть його без вагань.
• Дійте всупереч усім очікуванням.
• Утримуйтеся говорити те, що Вас підштовхують сказати.
• Відкладіть те, виконанню чого Ви віддаєте перевагу саме зараз.
• Спочатку виконайте те, що Ви хотіли відкласти. Виконуйте кожного дня одну вправу впродовж місяця, навіть якщо це здається Вам недоцільним.
Природа уваги. Теорії та функції уваги
Увага (атенційні процеси) – це довільно чи мимовільно спрямованість і зосередженість свідомості на певному об’єкті чи діяльності.
Функції уваги:
1. Відбір релевантних (значущих) стимулів, які відповідають потребам людини.
2. Ігнорування (гальмування, знешкодження) побічних, супутніх впливів, які не пов’язані з потребами.
3. Утримання (збереження) зразків діяльності, поки вона не буде закінчена.
4. Регуляція та контроль перебігу діяльності.
Увага не самостійний психічний процес, це динамічна сторона інших психічних процесів.
Фізіологічні основи уваги:
1. Павлов визначив фізіологічні основи уваги через поняття «оптимальний осередок збудження» - коли збуджуються одні клітини мозку, інші гальмуються (людина здатна проявляти увагу до тих подразників, які викликали збудження).
2. О.О. Ухтомський уточнив це поняття і розробив «принцип домінанти» - збудження розподіляється в нервовій системі нерівномірно, кожна діяльність може викликати такі осередки, які відрізняються інтенсивністю та стійкістю. Домінанта – більш стійкий осередок підвищеної збудливості центрів кори головного мозку.
3. Сучасні погляди. Характер протікання уваги пов’язують із загальною активацією діяльності мозку. Механізми, які підтримують тонус кори півкуль головного мозку, пов’язані з такими утвореннями: гіпоталамічна система, гіпокамп, ретикулярна формація, яка знаходиться в стовбурі мозку та підкоркових ділянках і є фільтром для сигналів.
Теорії:
1. Увага як результат рухового пристосування. Прихильники цього підходу виходять з того, що оскільки людина може довільно переносити увагу з одного предмета на інший, то увага неможлива без м'язових рухів. Саме м'язові рухи забезпечують пристосування органів чуття до умов найкращого сприймання.
2. Увага як результат обмеженості обсягу свідомості. І. Герберт і У.Пмільтон, не пояснюючи „обсяг свідомості", вважають, що більш інтенсивні уявлення в змозі витіснити або пригнітити менш інтенсивні.
3. Увага як результат емоції. Ця теорія ґрунтується на твердженні про залежність уваги від емоційного забарвлення уявлення. Досить добре відомий вислів Дж.Міля „Мати приємне або тяжке відчуття або ідею і бути до нього уважним - це одне й те саме".
4. Увага як результат аперцепції. Згідно з цією теорією увага є результатом життєвого досвіду індивіда.
5. Увага як особлива активна здатність духу. Прихильники даної теорії вважають увагу первинною і активною здатністю, походження якої не можна ПОЯСНИТИ.
6. Увага як підсилення нервової подразливості. Згідно з цією теорією, увага зумовлена збільшенням місцевої подразливості центральної нервової системи.
7. Теорія нервового пригнічення. Прихильники цієї теорії намагаються пояснити переважання одного уявлення над іншим тим, що один фізіологічний нервовий процес затримує або пригнічує інші фізіологічні процеси, результатом чого є особлива концентрація свідомості.
8. Моторна теорія уваги – дана теорія надає надзвичайно великого значення зовнішнім виявам уваги, розглядаючи рухи як основу її виникнення.