Київський університет ім. Бориса Грінченка
Університетський коледж
Циклова комісія суспільних дисциплін та правознавства
ФІЛОСОФСЬКА ГЕРМЕНЕВТИКА І ПРОБЛЕМА РОЗУМІННЯ: ВИТОКИ, ҐЕНЕЗА І СУЧАСНЕ ПРОБЛЕМНЕ ПОЛЕ
Студента групи
Викладач:
Київ – 2012
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………3
Джерела дослідження та стан наукового вивчення проблеми………...6
Методологічні засади дослідження…………………………………….10
Висновки………………………………………………………………… 13
Висновки………………………………………………………………………..106
Джерела та література………………………………………………………….111
1.1. Джерела дослідження та стан наукового вивчення проблеми
Розвиток герменевтики, за багатьма дослідницькими даними, розпочався ще у часи античності. Завдяки тому, що герменевтика сформувалася не лише як певна методологія, але і філософський напрямок, ми маємо можливість звертатися до надзвичайно широкого джерельного підґрунтя. Починаючи з античності, ми маємозмогу вивчати роботи філософів, які звертали увагу на проблематику, що нас цікавить. Вже у Арістотеля ми знаходимо роботу, назва якої говорить сама за себе: “Про тлумачення” (Perihermeneias)[8]. Завдяки цій роботі ми можемо говорити про зародження герменевтичної проблематики в той час.
Далі розвиток герменевтики продовжився у часи Середньовіччя, у вигляді екзегетики (від грец. exegetikos – пояснюючий) – коментування текстів Священного писання. Першим досвідом християнської герменевтики дослідник Г.Шпет [88] вважає четверту книгу в творі Орігена“Про начала” [62]. Ще однією важливою для вивчення історії розвитку герменевтики роботою є книга Августина Блаженного “Про християнську науку, або Основи священної герменевтики та науки церковного красномовства” [1]. В часи Реформації варто виділити Флація Іллірійця, “Ключ до Св. Писання, або Про мову священних книг”, де автор подає біблейську термінологію та формулює основні герменевтичні правила [див.: 88].
Ф.Шлейєрмахер вважається першим розробником герменевтики як теоретичної системи. Ми маємо можливість спостерігати це на сторінках його книги “Герменевтика” [87]. Лінію розвитку герменевтичної проблематики від конкретно-теоретичної методології до філософської дисципліни продовжив В.Дільтей, у якого герменевтика вийшла на рівень загальногуманітарної методології. Це сповна розкривається в “Введенні в науки про дух”, “Описовій психології” [38], “Нарисах до критики історичного розуму” [37].
Проте, онтологічний поворот у герменевтиці, завдяки якому ми можемо говорити про появу філософської герменевтики здійснили класики філософської герменевтики: Мартін Гайдеггер [83, 84], Ганс-Георг Гадамер[20-23] та Поль Рікер [66-71]. При цьому, ми не можемо забувати про вплив на становлення герменевтики феноменології. Зокрема, робіт її творця Едмунда Гуссерля “Картезіанські роздуми” [30], “Ідеї до чистої феноменології і феноменологічної філософії” [29], “Криза європейських наук та трансцендентальна феноменологія” [31]. Під час написання магістерської роботи використовувалися роботи М.Гайдеггера “Буття і час” [83]. Надзвичайно цікавою для нашого дослідження також стала програмна робота Г.-Г.Гадамера “Істина і метод” [21, 22], де ми знаходимо виклад основ філософської герменевтики Г.Г.Гадамера; де автор полемізує з Арістотелем, Дільтеєм, Шлейєрмахером, Гайдеггером; “Актуальність прекрасного. Естетика і герменевтика” [23]. Поль Рікер написав велику кількість робіт, які становлять цінність для дослідження герменевтичної проблематики. Важливою рисою творчості цього автора є всеохопність різноманітної проблематики, про що свідчать і назви і зміст його робіт: “Конфлікт інтерпретацій. Нариси про герменевтику” [71], “Герменевтика і психоаналіз” [68], “Герменевтика Етика Політика” [69], “Час і розповідь” [67], “Історія та істина” [70].
Розгляд герменевтики XX-XXI століття продовжуємо дослідженням робіт філософів-постмодерністів. Р.Барта [10, 11], зокрема “Введення в структурний аналіз розповідних текстів” [10], яка дає нам можливість підійти до розуміння поняття “текст” в постмодерністській філософії. Психоаналітичний аспект герменевтичних понять знаходимо у Ж.Лакана “Функції і поле мовлення та мови в психоаналізі” [51]. У роботі Ж.Дельоза “Логіка смислу” [32], ми зустрічаємося з сучасним дискурсом про смисл, зі співвідношенням понять “нонсенс”, “абсурд” та “смисл”. Відомим теоретиком дискурсу, який в епоху постмодернізму тісно пов’язаний з текстом є М.Фуко [78-81]. Саме тому його роботи “Слова і речі. Археологія гуманітарних наук” [81], “Воля до істини: по ту сторону знання, влади і сексуальності” [79], “Герменевтика суб’єкта” [80] ми широко використовуємо під час нашого дослідження. Особливу позицію в філософії постмодернізму, а саме герменевтичної проблематики цього часу займає Ж.Дерріда [33-36]. Деякі дослідники (С.Малкіна [55]) вважають його проект деконструкції “постгерменевтичною” концепцією. Дослідити це маємо можливість з його робіт: “Підпис-подія-контекст” [36], “Лист до японського друга” [35], “Про граматологію” [33], “Письмо і розрізнення” [34] та ін. Особливе місце в герменевтичних дослідженнях постмодернізму займає американський філософ-постмодерніст Ф.Джеймісон “Постмодернізм та суспільство споживання” [39].
Все це становить надзвичайно цікавий шар дослідницьких напрямків.
Окрім вищезгаданих робіт, існує велика кількість досліджень як окремих персоналій, представників герменевтичної думки, так і загальної проблематики, які ми частково використовували в нашому дослідженні. Великий методологічний потенціал мають роботи західноєвропейських критиків філософської герменевтики: Г.Альберта [6], К.Ванхузера [13], Г.Веклера [16] та ін.
У західноєвропейській філософії Г.Альбертом була здійснена критика чистої герменевтики. Таким чином, західноєвропейські філософи переорієнтували свій дослідницький інтерес з області універсального розуміння в область фундаментальної інтерпретаційної позиції, яка своєрідно тлумачила різноманіття смислів і не зводила їх до єдиного смислового універсуму.
Також у нашому дослідженні використовувалися роботи вітчизняних філософів та дослідників: Г.Антіпова [3], С.Васил’єва [15], С.Квіта [45, 46], В.Кузнєцова [48], Г.Шпета [88], О.Юркевич [90, 91] та ін.
Надзвичайно розвинено представлений напрямок сучасних досліджень екзегетики. Серед них, у своєму дослідженні ми використовували роботи К.Ванхузера [13], Г.Веклера [16], С.Лезова [52] які є актуальними і для герменевтики сучасності.
Для розгляду феноменологічної герменевтики, ми користувалися, зокрема, дослідженнями В.Бабушкіна [9].
Розгляду трансформації герменевтичних категорій у добу Постмодерну сприяли дослідження К.Ванхузера [13], А.Гіжи [27], І.Ільїна [43], І.Касавіна [44], М.Нємцева [60], С.Слабухо [74].
Окремим персоналіям присвячені дослідження А.Ракітова [65], (Ф.Шлейєрмахеру); Ю.Лободи [54], І.Михайлова [59],Р.Сафранскі [73](М.Гайдеггеру); Ю.Лободи [54], В.Малахова [55, 56], М.Шестакової [86] (Г.-Г.Гадамеру); Н.Автономової [77], Є.Гурко [28], І.Ільїна [43], (Ж.Дерріда); Н.Автономової[77] (М.Фуко); Ф.Урузбакієвої[76] (Ф.Джеймісону). Також значною мірою використовувалися роботи дослідників: І.Касавіна [44] (проблематики тексту, дискурсу, контексту) В.Владимирова [18] (сучасне комунікативне суспільство), К.Ванхузера [13], Н.Автономової [77] (дослідження філософії представників постмодернізму: Ж.Дерріда, М.Фуко, та ін.) та ін.
Також, у наш час проблематика герменевтики прослідковується і в дисертаційних роботах. Встановленню статусу герменевтики в сучасну добу сприяли дисертаційні дослідження вітчизняних науковців: С.Слабухо “Стратегії відношення до тексту: від класичної філософії до постмодернізму” [74], С.Малкіної “Стратегії деконструктивістської герменевтики в західноєвропейській філософії ХХ століття” [55], М.Нємцева “Зміст і значення філософського тексту і філософській герменевтиці XX століття” [60], О.Юркевич “Герменевтика культурної форми розуміння” [91], О.Агапова “Метод інтерпретації в історичному пізнанні” [2].
Але в цьому ховається небезпека заблукати в різноманітті інтерпретацій самої теорії та проблематики інтерпретації. Тому необхідним є вибір ефективної методології, яка використовується у дослідженні.