7. Сутність авторитаризму та тоталітаризму.

Авторитаризм зазвичай характеризується як тип режиму, який займає проміжне положення між тоталітаризмом і демократією. Проте подібна характеристика не вказує на сутнісні ознаки явища в цілому, навіть якщо чітко виокремити в ньому риси тоталітаризму і демократії.

Авторитарний режим - державно-політичний устрій суспільства, в якому політична влада здійснюється конкретною особою при мінімальній участі народу. Авторитаризм притаманний владі і політиці, але підстави і ступінь його різні. У якості визначальних можуть виступати природні, природжені якості політичного лідера Авторитарним є всяке нав'язування волі влади суспільству, а не прийняте добровільно і усвідомлене покору. Об'єктивні підстави Авторитаризм можуть бути пов'язані з активною перетворювальної діяльністю влади. Чим менше таких підстав і бездіяльність влади, тим очевидніше виступають суб'єктивні, особисті підстави авторитаризму.

Авторитаризм став у XIX столітті постійним і важливим перебігом німецької політичної думки і поповнився ідеями національної і державної єдності, які він призначений реалізувати. До кінця століття авторитаризм став розглядатися як засіб потужної національної і соціальної мобілізації та управління зверху процесом державного будівництва

Тоталітаризм. Цей термін в негативному розумінні - як протилежність демократії.   Тоталітаризм— спосіб організації суспільства, який характеризується всебічним і всеохопним контролем влади над суспільством, підкоренням суспільної системи державі, колективними цілями, загальнообов'язковою ідеологією.

З тоталітаризмом пов'язаний султаністичний політичний режим, який характеризують наявність верховного правителя за відсутності розмежування державної та приватної сфер; погляд представників влади на суспільство як на неподільну власність правителя, члени родини якого здебільшого обіймають провідні посади в державному та економічному управлінні; особлива ідеологія (найчастіше названа за ім'ям правителя); неформальний характер усіх державних відносин; клановість; відсутність реальної судової влади. У тоталітарних державах недопустимі будьякі форми несанкціонованих дій населення. Тоталітаризм вимагає від людини активних виявів лояльності й відданості режиму.

8. Китай (1920-30рр.)

Події 1925-1927 pp. Національна революція

Особливістю національної революції в Китаї стало поєднання боротьби з імперіалістичними державами, виступів різних прошарків населення за свої права, гострої боротьби за владу і селянської війни. Уряд оголосив себе національним і почав боротьбу за об'єднання Китаю. Головнокомандувачем армії став Чан Кайші. У жовтні-грудні 1925 р. війська під його командуванням оволоділи провінцією Гуандун, що зміцнило базу революційного руху. У липні 1926 р. його армія розпочала "Північний похід", план якого було розроблено радянським радником В. Блюхером. У результаті бойових дій військам Чан Кайші вдалося взяти Ухань, Нанкін та Шанхай. Після захоплення Нанкіна Чан Кайші переніс туди столицю і створив національний уряд, який користувався підтримкою з боку деяких мілітаристських угруповань Півночі. Чан Кайші та його прихильники вважали, що мети досягнено і тепер потрібно приступити до реформаторської діяльності. Проте КПК вважала, що революцію потрібно продовжити і стати на шлях соціалістичного будівництва. У революційному таборі відбувся розкол. Чан Кайші, маючи авторитет і підтримку КПК, що робило його маріонеткою в руках СРСР, вдався до рішучих дій. У квітні 1927 р. Чан Кайші влаштував масові розстріли комуністів у Шанхаї, здійснивши переворот і встановивши свою особисту владу. Завдяки таким діям Чан Кайші вдалось об'єднати Китай під своєю владою. Спроба комуністів підняти повстання зазнала невдачі. Після цього відбувся розрив дипломатичних зв'язків між СРСР і Китаєм. КПК стала на шлях партизанської боротьби проти Гоміндану. 

Після розколу єдиного революційного фронту у 1927 р. в країні розпочалася громадянська війна. КПК стала на шлях збройної боротьби, що велася під гаслом встановлення радянської влади. У ході боротьби між Гомінданом і КПК було сформовано провідні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською і проходитиме у формі партизанської боротьби.

Громадянська війна в Китаї. Проголошення КНР

Після розколу єдиного революційного фронту у 1927 р. в країні розпочалася громадянська війна. КПК стала на шлях збройної боротьби, що велася під гаслом встановлення радянської влади. У ході боротьби між Гомінданом і КПК було сформовано провідні ідеї китайських комуністів: революція в Китаї буде переважно селянською і проходитиме у формі партизанської боротьби. У період з 1930 р. по 1934 р. армія Чан Кайші здійснила п'ять походів проти радянських районів, створених комуністами. Радником армії Гоміндану виступав німецький генерал Сект. У результаті цих походів війська Гоміндану розгромили основні сили Червоної армії і ліквідували радянські райони. Таким чином, рух за встановлення радянської влади в Китаї на даному етапі зазнав поразки.

9. Індія (1920-30рр.)

Перша світова війна призвела до соціально-економічних зрушень, які викликали нове загострення протиріч між індійським народом та англійськими колонізаторами. Під час війни колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійців не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби. На чолі цієї боротьби стали індійська інтелігенція і національна буржуазія. Всі невдоволені існуючим ладом стали в опозицію до англійських властей. Проте єдності в опозиційному русі не було. Кампанія ненасильницького опору розпочалась 1 серпня 1920 р. її очолив ІНК, який на той час нараховував 10 млн. членів, і Мусульманська ліга. Період стабілізації (1922-1929 pp.) Індія прожила без значних потрясінь, хоча саме в цей час один з лідерів ІНК Джавахарлал Неру висунув програмний лозунг "пурна сварадж" - повна незалежність. Світова економічна криза тяжко позначилась на економіці Індії. Впали ціни на головні експортні товари Індії. Розорення і зубожіння значної частини селян і підприємців спонукали до розгортання нової хвилі національно-визвольного руху. Новий період антиколоніальної боротьби відзначався більшою організованістю і чіткістю мети - незалежність і конституція. За рішенням ІНК розпочалось проведення нової кампанії громадянської непокори. Вона проходила за тією ж схемою, що і в 20-ті роки. 26 січня 1930 р. було проголошено "Днем незалежності Індії". Сигналом до початку другого етапу мало стати демонстративне порушення існуючої в Індії монополії колоніальних властей на видобування і продаж солі. У березні 1930 р. Ганді в супроводі своїх послідовників вирушив у тритижневий похід до узбережжя Аравійського моря, щоб випарити сіль з морської води. Цей похід мав величезний вплив на індійську громадськість. У деяких містах почались стихійні повстання. Заворушення перекинулись і на армію. Колоніальна влада оголосила ІНК поза законом. 60 тис. учасників походу було кинуто до в'язниць. Але рух не припинявся і набув ще більшого розмаху. Це змусило колонізаторів піти на переговори з лідерами ІНК, які знаходились у в'язниці. 10. Японія (1920-30рр.)

Післявоєнна нестабільність вилилась у гостру політичну боротьбу. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — в революції, демократичних реформах. До цих негараздів додались економічна криза 1920-1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Токіо, позбавивши життя за деякими данними 150 тис. осіб. Після Першої світової війни загострилася боротьба великих держав за вплив у районі Тихого океану. Ні США, ні Велико­британія не хотіли миритися з тим, що Японія під час війни зміцнила свої позиції на Далекому Сході. Японія контролювала половину зовнішньої торгівлі Китаю‚ захопила німецькі колонії та залежні території в цьому регіоні‚ претендувала на далекосхідні райони Росії. На початку 1920-х рр. відносини між Японією‚ Великобританією і США загострилися, особливо щодо контролю над Китаєм. З метою подолання назріваючого конфлікту у Вашингтоні 12 листопада 1921 р. — 6 лютого 1922 р. було проведено конференцію. На цій конференції Японії та Великобританії довелося піти на серйозні поступки США. Великобританія відмовилася від союзу з Японією‚ укладеного в 1902 р. Японія підписала "договір дев’яти держав"‚ за яким визнавалася територіальна цілісність Китаю і проголошувався принцип "рівних можливостей" і "відкритих дверей" стосовно Китаю. Отже‚ Японія на певний час відмовилася від її прагнення домінувати в Китаї.

Вашингтонські домовленості не могли закласти стабільності в регіоні Тихого океану через нерівноправність сторін та різні їхні можливості. Японія була економічно значно слабшою і на кінець 20-х рр. поступалася на китайському ринку США і Великобританії. Аби не втратити китайський ринок‚ Японія застосовувала демпінг (експорт за заниженими цінами), а також не­одноразово вдавалася до обмежених воєнних акцій і, зрештою, перейшла до відкритої агресії у 1931 р.

Повоєнна нестабільність і гостра політична боротьба стали підгрунтям для розгортання могутньогодемократичного руху. Серйозною причиною демократичного піднесення були зміни в економіці й соціальній структурі країни. В Японії зросла частка кваліфікованих робітників, що розгорнули боротьбу за покращення свого становища.

Репресії проти страйкарів підштовхнули робітників до створення профспілок. Профспілки почали висувати не тільки економічні вимоги, а й політичні гасла. Зростання робітничих орга­нізацій та утворення в 1920 р. єдиного профспілкового центру вимагали об’єднання соціалістичних організацій Японії. Наприкінці 1920 р. було створено Соціалістичну лігу — штучне об’єднання ідеологічно різних груп соціалістів, комуністів, анархістів. Попри відсутність єдності та сильний вплив анархізму й синдикалізму, уряд убачав у Лізі небезпечну організацію, і в травні 1921 р. її було розпущено.

У січні-лютому 1922 р. у Москві відбувся з’їзд, на якому були присутні Сен Катаяма, Токуда Кюїті та інші відомі японські революціонери. Делегати з’їзду висловилися за необхідність об’єднання всіх революційних сил Японії.Влітку 1922 р. в Токіо представники соціалістичних груп проголосили утворення Комуністичної партії Японії. Незабаром було створено й комуністичний союз молоді.

Розгортання демократичного руху сприяло становленню багатопартійності й парламентської системи. У 1925 р. демократичні сили домоглися введення в країні загального виборчого права для чоловіків‚ системи соціального забезпечення. Проте ці закони мали вступити в силу лише в 1928 р. Зростання агресивності Японії та домінування у правлячих колах шовіністичних настроїв не дали змоги розвинутися демократичним процесам‚ які повністю припинились наприкінці 1930-х рр.

Розгортання демократичного руху сприяло становленню багатопартійності й парламентської системи. У 1925 р. демократичні сили домоглися введення в країні загального виборчого права для чоловіків‚ системи соціального забезпечення. Проте ці закони мали вступити в силу лише в 1928 р. Зростання агресивності Японії та домінування у правлячих колах шовіністичних настроїв не дали змоги розвинутися демократичним процесам‚ які повністю припинились наприкінці 1930-х рр.

4. Повернення до агресивної зовнішньої політики. Зростання впливу військових

Відмова Японії під тиском великих держав від домінування у Китаї і поразка її агресії проти радянської Росії на початку 20-х років, шовиністично налаштованими верстви японського суспільства сприймали це як приниження національної гідності. Найрадикальнішими виразниками шовіністичних ідей було угруповання «молодих офіцерів» ("старими" в армії вважалися вихідці з самураїв, учасники російсько-японської війни 1904-1905 рр.). Вони вимагали скасування багатопартійності і відповідальності уряду перед парламентом, встановлення воєнної диктатури і повернення до традиційної експансіоністської політики. Під їх впливом у квітні 1927 р. до влади прийшов уряд генерала Танаки, одного з організаторів японської інтервенції проти радянської Росії на Далекому Сході. Новий уряд одразу перейнявся розробленням планів війни проти Китаю та Радянського Союзу. 27 червня — 7 липня 1927 р. в Токіо під головуванням Танаки відбулася Східна конференція, в якій брали участь представники Міністерства закордонних справ, Військового та Морського міністерств і генерального штабу. На конференції розглядалася запропонована урядом програма "позитивних", себто відверто агресивних, дій у Китаї — "основи" японської політики в Китаї. Як найближче завдання пропонувалося захопити Північно-Східний і Північний Китай, а також Монголію. Рішення конференції визначили сутність таємного меморандуму Танаки, що мав розгорнутий план агресії та встановлення панування Японії в Південно-Східній Азії та в басейні Тихого океану.

Ще раніше, наприкінці травня 1927 р., Японія‚ скориставшись громадянською війною в Китаї‚ спрямувала свої війська до провінції Шаньдун, захопила Циндао і Цзінань. Мета цієї збройної інтервенції полягала в тому, щоб затримати наступ гомінданівських військ на північ і в такий спосіб перешкодити об’єднанню країни. Внаслідок широкого антияпонського руху та бойкоту японських товарів у Китаї Японія змушена була відкликати свої війська. У квітні 1928 р. японські війська під приводом "захисту життєвих інтересів і власності японських резидентів" знов увійшли до провінції Шаньдун‚ окупували найважливіші стратегічні пункти і в ультимативній формі зажадали виводу китайських військ із цієї провінції. Рух бойкоту японських товарів, що відновився в Китаї, рішучий виступ світової спільноти проти нового акту агресії змусили Японію знову відступити.

У 1929 р. Японію охопила глибока економічна криза. На 30% зменшився обсяг виробництва у ключових галузях – металургійній, машинобудівній, ткацькій. Значних втрат зазнло сільське господарство, особливо шевководство. Різко впав вивіз товарів на світовий ринок.

Головним політичним наслідком кризи було ослаблення позицій лібералів, які виступали проти завойовницької політики. Імператорське ж оточення, правлячі кола, а також найбільші японські корпорації бачили вихід лише у посиленні мілітаризації країни, згортанні демократичних свобод і створенні колоніальної імперії. Але їх поступовє просування у цьому напрямі не задовольняло «молодих офіцерів», які хотіли всього і негайно. Крім невдоволення зовнішньополітичним курсом, вони виступали проти старїю бюрократії та генералітету, що був з нею пов’язаний. У них вони вбачали гальмо на шляху свого просування військово-службовими щаблями. «Молоді офіцери» починають готувати державний переворот, щоб кардинально змінити політику країни. Перша така їх змова була викрита у 1931 р.

Незважаючи на укладення Вашингтонських угод, де за­кріплювався суверенітет Китаю, а великі держави зобов’язувалися не ділити його на сфери впливу, безсоромне пограбування країни тривало.

Під час економічної кризи 30-х рр. Японія, США та Англія прагнули якомога ширше забезпечити собі присутність на китайському ринку. Політика "відкритих дверей" і "рівних можливостей" давала перевагу США у боротьбі за китайський ринок.