75.Роки застою(1964-1985)Ліберізація сусп.-політ.Життя.

Із усуненням 1964 р. від влади М. Хрущова(відправили на пенсію) настала «ера» Л. Брежнєва. Хрущовські реформи було згорнуто. З вересня 1965 р. децентралізовану систему управління (раднаргоспи) змінила випробувана — централізована. Загальносоюзним міністерствам знову була підпорядкована переважна більшість підприємств. Таким чином, корінних змін не планувалося. У промисловості планувалося посилення економічного стимулювання виробництва, розширення сфери госпрозрахункових відносин, створення ефективної системи стимулювання, скорочення кількості диктованих згори показників. Спочатку такі заходи дали певні наслідки. Результати восьмої п'ятирічки (1965— 1970) підбадьорювали. Її підсумки були найкращими за останні 35 років. Дві третини промислової продукції було одержано завдяки підвищенню продуктивності праці. Однак це був тимчасовий успіх. Акцент дедалі більше робився на безоглядній експлуатації сировинних запасів, зокрема нафти і газу, на досягненні миттєвого успіху будь-якими методами. Країна продовжувала йти традиційним для неї шляхом екстенсивного розвитку. Економіка України не мала замкнутого технологічного циклу, тобто паливо і комплектуючі завозилися з інших регіонів СРСР. ВПК поглинав більшу частину капіталів, людських ресурсів, тому економіка мінімально турбувалась про людей та задоволення їх потреб. Освіта, наука, культура, медицина фінансувались за залишковим принципом. Таким чином, соціально-економічне життя переживало період застою

76« Косигінськіа » реформа таїї результати.

Пошуки шляхів піднесення економіки не припинялися. Пленум ЦК КПРС (вересень 1965 р.) схвалив реформу, яка увійшла в історію під назвою «косигінської» - за прізвищем голови Ради міністрів Олексія Косигіна, відповідального за втілення її у життя. Насамперед, було розширено права підприємств. На заводах і фабриках утворили фонди матеріального заохочення робітників. Для одержання грошово; винагороди підприємству вже недостатньо було випустити заплановану продукцію - її треба було ще й реалізувати. Тим самим стимулювалося підвищення якості товарів. Випуск продукції, передбаченої планами «за валом», тобто на заплановану суму, підштовхував адміністрацію випускати продукцію дорожчу - витрачати на неї якомога більше матеріалів, енергії, людської праці. За реформою «валові показники» відходили на другий план. Тепер заохочувалося розширення асортименту товарів, їх конкурентоспроможність.

Хоча реформа і не була комплексною, вона все ж принесла певні результати. За роки восьмої п’ятирічки (1966-1970) до ладу стали близько двох тисяч нових підприємств. Серед них - Красноярська ГЕС, Західносибірський та Карагандинський металургійні комбінати, Волзький автомобільний завод та інші гіганти індустрії. З випуском у 1970 р. автомобілів «Жигулі» розпочалась справжня автомобілізація країни.

Держава розпоряджалася «матеріальними фондами» - сировиною, машинами, верстатами та ін., які розподіляла через міністерства та відомства. Це обмежувало діяльність підприємств через надмірну централізацію економіки. Реформу на місцях здійснювали партійні органи, які намагалися урочисто відрапортувати про удавані успіхи, а по суті спускали її на гальмах. Консервативні кола не могли змиритися з тим, щоб творчість «знизу», самостійність підприємств поставили під загрозу існування всієї бюрократичної системи. Партноменклатура взагалі боялася всіляких реформ, а недовіра Брежнєва до перетворень зробила експеримент приреченим на невдачу. Спроби реформувати економіку припинилися. Будь-які намагання впровадити методи матеріального стимулювання засуджувалися, в той же час методи примусу вже не діяли.

77. Зовнішня політика в СРСР (1985-1991рр.). Курс на «прискорення» соц.-економічного та суспільно-політичного розвитку. М.С. Горбачов.

1985— 1991 pp.

Політика «нового мислення». ' Закінчення «холодної війни». Невтручання у внутрішні справи країн соцтабору, прийняття демократичних революцій

Прискорення (рос. ускорение) - гасло і політичний курс генерального секретаря КПРС Михайла Горбачова, проголошений 20 квітня 1985 на квітневому пленумі ЦК КПРС, одне з ключових напрямків реформ («гласність - перебудова - прискорення»), що проводилися в СРСР у 1985-1991 У березні 1985 р. дещо оновлене політбюро ЦК КПРС висунуло на посаду генерального секретаря наймолодшого із своїх членів - 54-річного Михайла Горбачова. Новий лідер усвідомлював економічний занепад держави і намагався реформувати, підправити «скривлену» будівлю соціалізму, у той же час не порушуючи її фундаменту. У квітні того ж року на пленумі ЦК КПРС він закликав подолати застійні явища і розпочати перебудову усіх сфер життя країни. Гасло перебудови з ентузіазмом зустріло населення країни. Відкривались перспективи демократизації суспільства, подолання усього негативного, що накопичилось у роки «застою». Основою перебудови мав стати курс на прискорення соціально-економічного розвитку країни. Горбачов закликав до створення нового господарського механізму, до широкого впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу. Пріоритетним напрямом прискорення повинен був стати розвиток машинобудування як базової галузі економіки. Реформа передбачала надання підприємствам самостійності, переведення їх на самоокупність і самофінансування. Заробітна платня стала пов’язуватися з результатами господарської діяльності. Робітники отримали право обирати керівників підприємств. Перші вибори директора відбулись на Ризькому автомобільному заводі. З метою підняти якість продукції (лише 7 % її відповідали міжнародним стандартам) на підприємствах вводилось держприймання. Кремлівське керівництво розгубилось, дедалі більше зневірюючись у можливості економічних реформ. Ідеологічна зашореність не давала змоги їм рішуче узяти курс на ринкову економіку (адже замість соціалізму це вже був капіталізм), а альтернативи не було. Програма «соціалістичної ринкової економіки», з якою виступив голова уряду Микола Рижков у травні 1990 p., передбачала різке підвищення цін із виплатою певних компенсацій. Програма посилила ажіотажний попит на усі товари широкого споживання і посилила інфляцію (25 % у 1990 p.). У липні 1989 р. розпочався страйковий рух у шахтарських регіонах: Кузбасі, Донбасі, Карагандинському басейні. Поштовхом до початку масових страйків було погіршення забезпечення шахтарських регіонів продовольчими товарами. Однак глибинні причини полягали у невдоволенні шахтарів діями уряду, неспроможного втілити у життя курс на «прискорення» соціально-економічного розвитку. У страйкову боротьбу втягувалися інші загони трудящих. Поступово страйки стають звичними, завдаючи дедалі більшої шкоди народному господарству. Провал горбачовського курсу «прискорення» ставав очевидним. Спад виробництва не припинявся, порожніла державна казна. Становище загострювали стихійні лиха та аварії. 26 квітня 1986 р. трапилася жахлива Чорнобильська катастрофа. Вона мала глобальний характер. Увесь світ бив на сполох, і лише керівники СРСР намагалися приховати наслідки аварії від своїх громадян. У 1987 р. були опубліковані закони «Про індивідуальну трудову діяльність», «Про кооперацію» та інші, які відкривали шлях ринковій економіці й розвитку її приватного сектору. У столиці відкрився приватний ресторан. Почали виникати комерційні фірми, приватні магазини, з’явились багаті люди, серед них і комуністи, які розбагатіли на законній основі. Однак кооперативний рух упродовж короткого часу було спотворено. Все більше з’являлось посередницьких фірм при заводах і фабриках, господарями яких через родичів або Підставних осіб були керівники цих же підприємств, корумповані державні та партійні чиновники. Фірми нічого не вироб ляли, лише скуповували сировину або продукцію за державними цінами, а перепродували її за спекулятивними. Виникла «тіньова економіка», де господарями стали кримінальні елементи. У 1990 р. з’явились закони, що надавали можливість створювати малі та спільні (з участю іноземного капіталу) підприємства, акціонерні товариства, комерційні банки. Все ж відчувалась відсутність необхідної законодавчої бази в приватному секторі господарства, що призводило до розгулу корупції. Командно-бюрократична система після незначного переляку, викликаного скороченням кількості міністерств, відомств, швидко отямилась і твердо ступила на шлях повзучого саботажу перебудови. У центрі приймали рішення, які не поспішали виконувати місцеві органи влади.