53. Встановлення тоталітарних режимів у ряді країн світу та протистояння демократії тоталітаризму.

54. Режим «санації» в Польщі в 1920-1930-х рр.. ХХст.

По війні відбулося вшанування переможців. Найперше було відзначено Ю. Пілсудського, якому вручили маршальський жезл. Але чим далі від війни, тим запеклішою ставала боротьба між ним і сеймом. За конституцією, прийнятою у березні 1921 р., повноваження майбутнього президента були суттєво обмежені аж до того, що його позбавили права на верховне командування у час війни. Ю. Пілсудський вирішив не висувати свою кандидатуру на посаду президента, й у грудні 1922 р. Національні збори обрали першим президентом країни Габріеля Нерутовича. 1925 р. у Польщі налічувалося близько 300 тис. безробітних, зросли ціни і як наслідок активізувалися страйки і демонстрації. Сейм і уряди (за 8 років незалежності їх змінилося 13) виявляли цілковиту безпорадність. 12 травня 1926 р. віддані йому війська рушили на столицю й у триденних боях розбили урядові частини. Польське суспільство у своїй більшості підтримало переворот. У травневих боях загинуло кількасот і було поранено близько 1 тис. чоловік. С. Войцеховський і уряд подали у відставку і в історії Польщі розпочався період «санації». Демонстративно відмовившись від посади президента (ним став Ігнацій Мосьціцький), Ю. Пілсудський став повновладним господарем країни і надалі практично не зважав на сейм, блокуючи його діяльність різноманітними процедурними хитрощами. На терені економіки період «санації» виявився найсприятливішим в історії міжвоєнної Польщі, хоча не стільки завдяки політиці Ю. Пілсудського, скільки через сприятливі міжнародні чинники.По смерті Ю. Пілсудського польську політику визначали три діячі епохи «санації»: президент І. Мосьціцький, міністр закордонних справ Юзеф Бек та генеральний інспектор збройних сил Е. Ридз-Смігли.

55. Генуезька конференція 1922 р. Та підписання Рапалльської угоди.

ГЕНУЕЗЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1922 — міжнародна конференція з економічних та фінансових питань. Відбулася 10 квітня — 19 травня 1922. В її роботі взяли участь 29 держав і п'ять домініонів Великої Британії, від США був присутній спостерігач. Згідно з протоколом, підписаним 21 лютого 1922 у Москві між ВУЦВК та урядом РСФРР, інтереси України з правом підпису від її імені під актами конференції представляла делегація Російської Федерації. У Генуї РСФРР було пред'явлено вимоги інших країн визнати всі міжнародні борги, фінансові зобов'язання всіх колишніх російських урядів, взяти на себе відповідальність за всі збитки від дій радянського і попередніх урядів або місцевих властей. Пропонувалося усі позики, укладені з Росією після 1 серпня 1914, вважати погашеними після сплати певної суми, а всі націоналізовані підприємства — повернути іноземним власникам. Делегація РСФРР, очолювана Г.Чичеріним, погодилася обговорити питання про борги, концесії та компенсацію колишнім іноземним власникам, зажадавши у свою чергу відшкодування збитків від іноземної інтервенції, визнання де-юре радянського уряду й надання йому фінансової допомоги. Нею також була порушена проблема загального скорочення озброєнь. Жодне з питань, висунутих у Генуї, не знайшло позитивного розв'язання, і їх подальше обговорення було перенесено на Гаазьку конференцію 1922. У ході Генуезької конференції 16 квітня в Рапалло (Італія) між Німеччиною і РСФРР було підписано договір, який передбачав негайне відновлення дипломатичних взаємин, відмову від взаємних претензій та розвиток торговельно-економічних стосунків. Згідно з договором між РСФРР і Німеччиною від 5 листопада 1922 дія Рапалльського договору була поширена на Україну та інші союзні з РСФРР республіки.