28. Битва за Москву. Смоленська битва. Битва за Ленінград

Битва за Москву (рос. Битва за Москву, нім. Schlacht um Moskau) — одна з наймасштабніших битв Другої світової війни за участю радянських та німецьких військ на московському напрямку. Битву можна поділити на дві частини — оборонна(30 вересня — 4 грудня 1941) та наступальна (5 грудня — 7 січня 1942).

Адольф Гітлер та керівництво Третього Рейху вважали Битву за Москву, столицю СРСР та найбільше радянське місто, основною метою Плану Барбаросса. В німецькій військовій історії битва також відома як Операція «Тайфун».

Смоленська битва — комплекс оборонних і наступальних дій радянських військ проти німецької групи армій «Центр» і частини сил групи армій «Північ» на головному московському напрямі. Протягом двох місяців запеклі бої тривали на величезній території: 600 — 650 км по фронту і 200 — 250 км в глибину (від Полоцька, Вітебська і Жлобина на заході до Андреаполя, Ярцево, Єльні іТрубчевська на сході). 

Смоленська битва являє собою першу велику оборонну операцію початкового періоду війни, в якій просування ворога було зупинено на два місяці. Противник зазнав відчутних втрат, а на окремих ділянках змушений був відступити (Єльнинська наступальна операція).

Смоленська битва — важливий етап зриву гітлерівського плану блискавичної війни проти СРСР. Німецькі війська були зупинені в 300 кілометрах від Москви[11], хоча, за розрахунками німецького командування, група армій «Центр» повинна була захопити столицю СРСР у середині липня 1941 року. У боях в червні — серпні 1941 року були підірвані основи «бліцкригу» і всього стратегічного плану війни —плану Барбаросса. Німецькі війська були тимчасово зупинені на всіх стратегічних напрямках. Радянське командування виграло час для підготовки оборони Москви. Гітлерівське командування не ризикнуло перекинути 3-ю танкову армію для наступу на Ленінград.

Блока́да Ленінгра́да (8 вересня 1941 — 27 січня 1944) — військова блокада німецькими, фінськими та іспанськимивійськами Ленінграда під час Другої світової війни. Тривала 872 дні. Єдиним зв'язком міста було Ладозьке озеро, яке було поза межами досягання німецької артилерії. Але пропускна можливість даного шляху була недостатньою для потреб міста. Голод разом із іншими проблемами стали причиною смерті сотень тисяч мирних жителів.

Захоплення Ленінграда було важливою частиною плану «Барбаросса». Це мав бути один із проміжних етапів війни, після якого Гітлер мав на меті завоювання Москви. Доля ж самого міста до останнього моменту лишалася невідомою. 8 липня 1941 року генерал-полковник Гальдер Франц сказав, що за словами Гітлера Москву та Ленінград необхідно зрівняти з землею, щоб позбавитися від населення цих міст. Це буде народне лихо. Згодом, 21 липня, Гітлер заявив, що «в порівнянні із значенням Ленінграда, Москва — всього лиш географічний об'єкт».

29. Курська битва та її історичне значення

Ку́рська би́тва, що тривала з 5 липня по 23 серпня 1943 року, є однією з ключових битв Другої світової війни. 

У ході зимового наступу Червоної армії і контрнаступу вермахту, що послідував, на Східній Україні у центрі радянсько-німецького фронту утворився виступ завглибшки до 150 і шириною до 200 кілометрів, обернений в західну сторону (так звана «Курська дуга»). Німецьке командування прийняло рішення провести стратегічну операцію на Курському виступі. Для цього була розроблена і в квітні 1943 року затверджена військова операція під кодовою назвою «Цитадель». Маючи відомості про підготовку німецьких військ до наступу, Ставка Верховного Головнокомандування ухвалила рішення тимчасово перейти до оборони на Курській дузі і в ході оборонної битви знекровити ударні угрупування ворога і цим створити сприятливі умови для переходу радянських військ в контрнаступ, а потім в загальний стратегічний наступ.

Цей бій став переломним в битві, німці були вимушені перейти до оборони. Стратегічна ситуація на фронті помінялася: в Сицилії висадилися союзники, і Гітлер вважав за доцільніше надати допомогу своїм італійським союзникам, ніж далі втрачати сили і ресурси без видимого успіху. Найбоєздатніші танкові частини були зняті зі східного фронту і відправлені на середземноморський театр військових дій.

Після Курської битви співвідношення сил на фронті різко змінилося на користь Червоної Армії, що забезпечило їй сприятливі умови для розгортання загального стратегічного наступу.