60. О. Довженко і його культурна спадщина. Проблема бюрократичного тиску на культуру.

Довженко Олександр Петрович (1894-1956 pp.) - український письменник, кінорежисер, кінодраматург, художник, класик світового кінематографу. Народився у багатодітній селянській сімї У 1914 р. О. Довженко закінчив Глухівський учительський інститут. Працював комісаром драматичного театру ім. Т. Шевченка. На початку 20-х pp. перебував на дипломатичній роботі в Польщі та Німеччини. 3 1926 р. О.Довженко - на Одеській кінофабриці, де створив свої перші роботи. У 1936- 1941рр. він працював режисером Київської кіностудії художніх фільмів. У роки війни О. Довженко - кореспондент газети «Красная звезда». Він був свідком звільнення Уіфаїни від окупації, після чого опублікував в «Известиях» 31 березня 1942 р. статтю «Україна в огні». Однойменна назва належала і сценарію фільму, який написав О. Довженко у 1941-1943 pp. Деякі уривки цього сценарію з'явилися у пресі у вересні 1943 p., викликавши обурення радянського ідеологічного керівництва. 30 січня 1944 р. його викликали до Й. Сталіна, від якого він дізнався про рону свого фільму під приводом антиленінізму, пораженства, ревізії національної політики й заохочення українського замість радянськогопатріотизму. Оолександр Довженко увійшов в історію світового кіно як творець цудожніх фільмів «Звенигора» (1928 р.), «Арсенал» (1929 р.), «Земля» (1930 p.), «Щорс» (1939 р.), «Поема про море» (1956 р.). Літературну гпппу йому принесла кіноповість «Зачарована Десна».

61. Початки модерного культурно - національного відродження України.

Модерністський період національно-культурного відродження в Україні охоплює 1890—1914 pp. Цей 25-річний період в історії духовної культури України ознаменувався вагомими досягненнями на шляху формування нової української людини та її самостійницьких прагнень, започаткував нову добу у становленні модерного українства — добу національно-визвольних змагань за незалежну Українську державу.Згаданий період є “найщасливішим у новітній історії України”, це доба безперервного і всебічного українського піднесення напередодні національно-демократичної революції 1917—1918 pp.

Характерними рисами модерністського періоду національно-культурного відродження були:

1. Виникнення політичних партій на Заході та Сході України, які стали провідниками національного відродження. У програмах вони проголошували політичні гасла — аж до створення незалежної Української держави.

2. Проникнення ідей відродження у широкі народні маси і формування на цій основі нового типу українського інтеліґента — патріота України та українського діяча.

3. На суспільно-політичній арені України у цей період з’являється плеяда видатних політичних і культурних діячів України, провідне місце серед яких посідають Іван Франко, Михайло Грушевський, Юліан Бачинський, Микола Міхновський та інші, творчість і суспільно-політичну діяльність яких було пронизано українською національною ідеєю.

4. Модерністський період національно-культурного відродження характерний плідним розвитком науки, літератури, драматургії, преси і публіцистики на землях Західної України, а на Сході України — копіткою і наполегливою виховною працею українського театру, який став виразником національних настроїв і почуттів народу України.

Наприкінці 80-х років XIX ст. під впливом Михайла Драгоманова закладалися організаційні основи Українсько-руської радикальної партії, яку у 1890 р. очолили І. Франко та М. Павлик. Українсько-руська радикальна партія розгорнула боротьбу за права і привілеї українців у галузі шкільництва. Вона вимагала відкриття в Галичині українських шкіл та гімназій. Однак ці вимоги не дали бажаних наслідків. Єдиним вагомим досягненням цього періоду був дозвіл на відкриття 1894 р. у Львівському університеті кафедри історії народів Східної Європи, яку очолив М. Грушевський, започаткувавши викладання історії України.

У 1890-х роках на ниві національно-культурного відродження з’явилися нові інтелектуальні та наукові сили. В Україні виникло нове політичне об’єднання — “Національно-демократична партія”. Вона стала провідником політичного життя народу, висунувши програмове завдання, “щоб увесь український народ з’єднався в одноцілий національний організм”.

У 90-х роках XIX ст. спостерігається активізація політичного життя і на Сході України, де виникають перші політичні організації, що висувають вимогу боротися за незалежну Українську державу. Харківський адвокат Микола Міхновський 1900 р. опублікував брошуру “Самостійна Україна”, де було чітко сформульовано державницьку ідею незалежності України від Росії. Ідеї національного відродження у модерністський період його розвитку проникали в усі сфери духовної культури. На межі XIX—XX ст. відбувалося творення нових духовних цінностей у літературі, мистецтві, архітектурі, науці. В цей період зростав престиж України у світі. Культура почала функціонувати як цілісна система, де в єдності діяли всі компоненти. Історичними передумовами виникнення модернізму були посилення інформаційного обміну, урбанізація міст, збільшення міського населення, що призводить до виникнення соціально-політичних рухів, кризові явища в тогочасних імперіях