39. Перший укр. Політолог Михайло Драгоманов

Творча спадщина Михайла Петровича Драгоманова вражає – він залишив нам понад 2000 праць! І в кожній з них автор сповідує загальнолюдські ідеали, він чи не перший з українських мислителів, якому вдалося піднятися над усіма “ізмами” – лібералізмом, соціалізмом тощо. До останнього подиху він учився, вважаючи, що прогрес залежить від безперервного розумового розвитку.

Народився Михайло Драгоманов у родині дрібнопомісних дворян, нащадків козацької старшини. Навчався в Гадяцькому повітовому училищі, потім у Полтавській гімназії. Разом із сестрою Ольгою, майбутньою письменницею Оленою Пчілкою, матір’ю Лесі Українки, ще в гімназії Михайло перечитав силу-силенну книг, раз у раз зазираючи в бібліотеки родин Лисенків, Старицьких.

Восени 1859 року М. Драгоманов вступає на історико-філологічний факультет Київського університету, на той час попечителем цього закладу був прославлений хірург М.Пирогов, який за взірець мав академічну європейську свободу, і завдяки цьому університет являв собою осередок наукового, політичного і громадського життя. 1863 року юнак вступає в “Київську громаду”, яка саме зазнавала утисків з боку влади, починає викладати в університеті всесвітню історію. 1864 року Михайло Драгоманов одружується з акторкою Людмилою Кучинською, яка все життя була його вірною помічницею.

Із середини 60-х Драгоманов починає регулярно друкуватися, саме тоді він сформулював кредо для наступних поколінь українських патріотів: “Чиста справа потребує чистих рук”. 1869 року Михайло Драгоманов публікує працю, яку того ж року захищає як магістерську дисертацію – “Питання про історичне значення Римської імперії і Тацит”. Він привертає увагу громадськості до того, що в Римській імперії всі вільні жителі провінцій були зрівняні у правах з жителями Риму.

У 1870-1873 рр. Драгоманов перебував у науковому відрядженні в Європі і відтоді вважав себе соціалістом. Але розумів соціалізм не як класову боротьбу, а як ідею соціальної справедливості. Повернувшись до Києва, він викладає античну історію і активно працює у “Старій громаді”, у співавторстві з Володимиром Антоновичем видає двотомник “Історичних пісень малоруського народу”. Але невдовзі, за доносом М.Юзефовича, Драгоманова як неблагонадійного звільнено з університету. В 1976 році було підписано Емський указ, і громадівці приймають рішення перенести видавничу діяльність за кордон. 1876 року “Стара громада” власним коштом делегує М.Драгоманова до Женеви. Йому вдалося видати п’ять томів збірника “Громада”, на шпальтах якого друкувалися матеріали про Україну, її народ, його духовні устремління, пошуки шляхів до рівності серед світової спільноти.

Через розрив зі “Старою громадою” в 1886 році Михайло Драгоманов був позбавлений фінансової підтримки й у 1889 році прийняв запрошення обійняти посаду професора кафедри загальної історії Софійського університету. У Болгарії провів останні роки свого життя, там і помер 1895 року.

40. Пересопницьке Євангеліє та Острозька Біблія - досконалі зразки релігійного тексту та друкарського мистецтва 16 ст.

Пересопницьке Євангеліє — визначна рукописна пам'ятка староукраїнської літературної мови й мистецтва, переклад євангелія так званою простою мовою, досить близькою до народної.

Як свідчить приписка в рукопису, переклали Євангеліє 1556-1561 син протопопа М. Василевич та архімандрит Пречистенського монастиря Григорій у с. Двірці й м. Пересопниці (тепер Рівненська обл.). Замовила книгу княгиня А. Заславська.

Пересопницьке Євангеліє — розкішна книга, вагою 9 кг. 300 гр., писана пізнім уставом на пергаменті форматом 380 х 240 мм. Книга складається з 482 аркушів. Рукопис богато орнаментований, прикрашений високохудожніми кількакольоровими заставками й мініатюрами. За красою й богатством оформлення Пересопницьке Євангеліє не має рівних собі серед українських рукописів. Для прикладу зправа наведено одну з мініатюр, що прикрашають Пересопницьке Євангеліє. На ній зображений євангеліст Лука. Зміст рукопису — традиційне четвероєвангеліє. Своєрідним є вміщення перед кожним євангелієм так званих сумаріїв — короткого змісту розділу. На маргіналіях чимало голосів — пояснень до окремих малозрозумілих слів.

Після зруйнування Пречистенського монастиря доля книги тривалий час не була відома. З 1947 року Пересопницьке Євангеліє знаходиться в фондах Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського.

Острозька Біблія 1581 р. — перше повне друковане видання всіх книг Св. Письма церковно-слов'янською мовою, здійснене в Острозі друкарем І. Федоровим, заходами князя К. Острозького, підготовлене гуртком учених при Острозькій школі. Надрукована на 628 аркушах, з численними заставками, кінцівками та ініціалами, О. Б. є досконалим зразком друкарського мистецтва України кінця 16 століття. В книзі вміщено передмову К. Острозького, де він тлумачить виникнення тексту, другу, віршовану передмову Г. Смотрицького, де вміщено похвалу видавцеві та його гербові, і післямову І. Федорова.

Острозька Біблія відіграла важливу роль у боротьбі проти наступу католицької церкви на православ'я. Видавець зібрав церковно-слов'янські та грецькі списки з монастирів усього православного Сходу. Зокрема Діонісій Раллі Палеолог за вказівкою папи Григорія XIII близько 1578—1579 рр. привіз з Рима до Острога список Біблії[1]; в тому числі з Москви привезено копію повної Біблії Новгородського архієпископа Генадія з 1499 р. Зібрані списки звіряли з Грецькою Септуаґінтою або наново перекладали, хоч не обійшлося й тут без помилок. З уніфікованим правописом була передрукована 1663 р. в Москві, а з дальшими текстовими виправленнями гуртка під проводом Є. Славинецького, а згодом Я. Блотніцького та В. Лящевського, стала основою Синодальної (Єлисаветинської) Біблії 1751 і 1756 рр. (справлене видання, з якого передруковані усі наступні). Над текстом О. Б. працював П. Беринда і з неї виписував матеріал для свого «Лексикону» 1627 р. Редакційно-перекладацька робота над О. Б. свідчить про високу мовну культуру в Україні в кінці 16 ст. У перередагуванні Острозької Біблії брав участь і Лопатинський Теофілакт.