61. Ідеологія застосування права.

Функція, яка полягає в забезпеченні уточнення правових

норм з врахуванням певних обставин, конкретизує суб’єктивні

права і юридичні обов’язки учасників правовідносин (у вироку

суду на основі норми права правопорушнику встановлюється

конкретна міра покарання). У кожному випадку застосовуєть-

ся нор ма права в цілому, а не окремі її структурні елементи —

це:

а)         правозабезпечувальна функція;

б)         правозастосовна;

в)         індивідуального (казуального) правового регулювання;

г)         регулятивна.

27.       Система ціннісних нормативів (принципів і норм), що під-

лягають реалізації в ході правозастосовної діяльності, це:

а)         юридична деонтологія;

б)         теорія правозастосування;

в)         ідеологія застосування права.

Основними ціннісними нормативами, від яких залежить

ефективність застосування права є:

а)         оперативність, справедливість, законність;

б)         обґрунтованість, доцільність, професіоналізм;

в)         демократизм, оперативність, справедливість, законність;

б) обґрунтованість, доцільність, професіоналізм, оперативність,

справедливість, законність.

основні стадії застосування права:

а)         формування юридичного мотиву;

б)         встановлення фактичних обставин справи;Модуль 4. Дія права у суспільстві

в)         встановлення юридичної основи справи — вибір й аналіз юри-

дичних норм (або: юридична кваліфікація фактичних обставин);

г)         аналіз норми з погляду її дії в часі, у просторі і за колом осіб;

д)         з’ясування змісту норми права, її тлумачення;

е)         вирішення справи і документальне оформлення прийнятого рі-

шення;

є) офіційне оприлюднення результатів.

62. Типове та нетипове застосування права.

Досить поширеним у юридичній науці є уявлення щодо того, що механізм застосування права умовно представляє собою силогізм, в якому великою посилкою слугує законодавча норма або ряд норм, малою – фактичні обставини даного конкретного випадку, а рішення, яке є логічним результатом підведення малої посилки під велику, дає відповідь на юридичне питання. Відповідно до зазначеного погляду, застосування на практиці юридичних норм полягає у підведенні конкретних випадків життя під положення, які передбачають їх у загальній формі. Але таке розуміння правозастосування викликало ряд заперечень. Так, І.О.Ільїн зазначав, що процес правозастосування є надзвичайно складним. Право не може передбачити усі ті особливості та зміни, що можуть скластися у реальному житті, і тому воно завжди дає тільки загальні вказівки. Завданням того, хто застосовує право, є як раз пристосування загального припису до особливостей окремого випадку. Одне й те саме рішення або вирок, що є справедливим для даного випадку, може стати несправедливим для іншого, хоча і до першого, і до другого випадків застосовується одна й та сама норма. Такого погляду на правозастосування трималися Б.Кистяківський, Імре Сабо та інші вчені. Уявленню про правозастосовну діяльність як про систему логічно пов’язаних та таких, що типово розвиваються, послідовних дій, протистоїть поняття нетипових ситуацій у правозастосуванні. У звичайних, “ідеальних” умовах правозастосовний орган, встановивши фактичну та юридичну основи конкретного випадку, приймає рішення. Іншими словами, типове правозастосування має місце там, де у достатній мірі зрозумілі фактичні обставини справи, відома норма права, що підлягає застосуванню. В юридичній науці склалося уявлення про нетипове правозастосування як про таке, що з точки зору правової основи або за своїм фактичним складом містить елементи, що відхиляються від ідеальної моделі правозастосування. Труднощі визначення рис нетиповості правозастосовних ситуацій полягають у тому, що абсолютно ідентичніх юридичних справ у суспільному житті бути не може. І далеко не всі можливі фактичні та юридичні особливості та складності конкретної справи можуть бути основою для висновку про наявність нетипової ситуації. В.В.Лазарев в роботі “Ефективність правозастосовних актів” (1975 рік) виділяв такі основні різновиди нетипових ситуацій: 1) правозастосування при прогалинах у праві; 2) правозастосування при одночасному здійсненні конкретизації правових норм; 3) застосування права при значному допущенні розсуду правозастосовця; 4) застосування права при проведенні державно-правового експерименту; 5) застосування правових норм громадськістю. На нашу думку, зводити до однієї класифікації усі ці види “нетипових” ситуацій є недоцільним. Справа в тому, що ситуація, яка може скластися внаслідок відсутності норми, яка б регулювала певний випадок, принципово відрізняється від ситуації, коли типовий процес правозастосування ускладнються певними додатковими стадіями, елементами, етапами вирішення справи. Отже, на наш погляд, правозастосування може бути двох видів: 1) типове (але іноді воно може ускладнюватись наявністю певних елементів – конкретизацією тощо); 2) нетипове (коли сам процес правозастосування не може бути представлений у вигляді силогізму; відсутня одна з посилок; до цього виду правозастосування ми можемо віднести правозастосування при наявності прогалини у законодавстві).