46. Правова культура суспільства та її складові.

Правова культура - якісний стан правової організації суспільства, реального функціонування її правової системи, що відбиває досягнутий рівень розвитку в сфері правового регулювання соціальних відносин. Правова культура суспільства проявляється в різних показниках. До найбільш важливим з них можна віднести: · Рівень правосвідомості, ставлення суспільства, держави, індивідів до права; · Досконалість і демократизм правотворчого процесу (підготовки, прийняття, опублікування, систематизації нормативно-правових актів); · Якість законодавства, ступінь збалансованого відображення в ньому інтересів індивідів, соціальних груп, суспільства в цілому; · Стан у сфері реалізації права, рівень роботи правоохоронної системи; · Професіоналізм і високий суспільний статус юридичних кадрів та установ, позитивна правова активність усіх суб'єктів права, повагу належних юридичних процедур; · Стан правової науки та юридичної освіти; · Правове закріплення і реальне забезпечення прав і свобод особистості; · Стан законності і правопорядку. Ці та інші показники правової культури дають можливість визначити, наскільки високо оцінюється в суспільстві право як регулятивна соціальна система, що функціонує на основі принципу справедливості, визнається чи примат права по відношенню до держави, її владним структурам, що у свою чергу характеризує рівень культури суспільства, ступінь його цивілізованості. Виходячи з об'єктивних проявів, показників у структурі правової культури в широкому її розумінні виділяються такі великі безперервно взаємодіючі елементи, як саме право, правосвідомість, правові відносини, законність, правопорядок, правова діяльність {2; 502}

47. Правова соціалізація та правове виховання

Правова соціалізація — це процес включення індивіда в сис­тему правовідносин даного суспільства на основі засвоєння всієї правової культури даного суспільства. Вона виступає як складо­ва єдиного процесу соціалізації.

Правова соціалізація — це заміна правомірної поведінки за примусом на правомірну поведінку за особистісними особливостями. Саме цих правових соціалізацій буде досяг­нуто тоді, коли індивіди, як зазначає Е. Фромм, «досягнуть та­кого типу поведінки, за якого вони бажають діяти так, як во­ни повинні діяти як члени даного суспільства. Вони повинні бажати робити те, що необхідно для суспільства»¹.

Право, як вид соціального регулювання, здійснює прямий вплив на процеси соціалізації, орієнтуючи індивіда в різно­манітній соціальний дійсності. Факт правової урегульованості суспільних відносин, спосіб правового впливу на них, визна­чення належної та дозволеної поведінки, різноманітні забо­рони — все це оптимізує процеси соціалізації.

У процесі соціалізації індивід засвоює не тільки норми та закони, а й всі елементи правової системи, в тому числі пра­вові поняття. Таким чином, основу правової соціалізації ста­новлять:

• засвоєння правових норм і посідання певної позиції стосовно до цих норм;

• оцінка безпосередньої реалізації норм у юридичній практиці, формування ставлення до правових інститутів та установ;

• засвоєння правової ідеології як системного, науково обгрунтованого відображення правової дійсності в ідеях, по­няттях, принципах.

Правова соціалізація — це не тільки формування нави­чок соціальної поведінки, яка відповідає правовим нор­мам суспільства, а й інтеріоризація таких норм, виникнен­ня внутрішньої мотивації, що орієнтує особистість на їх додержання. Початком цього процесу є засвоєння у ди­тинстві норм соціальної поведінки, спілкування та взаємо­дії людей, соціальних заборон і вимог. Пізніше правова со­ціалізація набуває виразніших форм: це відбувається тоді, коли людина, будучи дорослою, стає повноцінним учасни­ком правовідносин і стикається з необхідністю самостійно відстоювати свої права, цивілізовано вступати у стосунки з іншими людьми і виконувати свої обов’язки перед су­спільством.

У процесі правової соціалізації відбувається поступова ін­теграція особистості в широкий соціальний контекст, перехід її до повноцінної участі в функціонуванні громадянського су­спільства та держави. Однак при цьому можуть виникати пе­рекручення, деформації, які призводять згодом до появи у ін­дивіда кримінальних нахилів, правового нігілізму, асоціаль­ної й антидержавної поведінки.

У здійсненні правової соціалізації особистості вирішальне значення мають такі чинники:

1) загальний стан економічних, політичних, ідеологічних відносин у суспільстві та державі;

• ступінь суспільної правосвідомості в цілому і рівень ав­томатизму правової поведінки, що склалася;

• безпосереднє соціальне оточення особистості та вплив на неї малих формальних і неформальних груп;

• рівень правової пропаганди;

• загальний стан законності, зокрема стан законності у га­лузі державного управління.

Правове виховання розглядають у широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні воно характеризується як вплив усіх правових чинників суспільного життя, у тому числі й правової системи, на формування в індивідів і колективів людей з певними правовими якостями, що відповідають досягнутому в суспільстві рівню правової свідомості та правової культури. У вузькому розумінні - це цілеспрямований, повсякденний, систематичний вплив юридичної теорії та практики на свідомість людей з метою виховання у них відповідного рівня правової свідомості, культури та зразкової правомірної поведінки.

раво-виховна робота здійснюється у певних формах. До таких форм теорія та юридична практика відносять: правову освіту; правову агітацію; правову пропаганду; юридичну практику; історію української та світової культури із правової тематики; самовиховання.

Правова освіта - це конкретний вид навчального процесу, під час якого під керівництвом досвідчених юристів члени суспільства здобувають правові знання, навички, вміння здійснення правових норм. Правове навчання здійснюється через систему навчальних закладів юридичного і неюридичного профілю, через спеціалізовані організації (наприклад, організацію "Знання" тощо), шляхом самостійного вивчення чинного права.

Правова агітація - це форма правового виховання, що полягає у правовому впливі на правосвідомість і настрої членів суспільства через колективні та індивідуальні співбесіди, виступи на мітингах, зборах за допомогою преси, телебачення тощо.

Правова пропаганда — це цілеспрямована діяльність з формування у членів суспільства високого рівня правосвідомості та правової культури, роз'яснення правової політики та поширення правових знань, ідей, іншої правової інформації з допомогою засобів масової інформації та інших форм доведення правової інформації до широкого загалу.